Блог Чугила

Спеціально до Дня Незалежності захотілося накинути список хорошого і поганого, що сталося в Україні за 20 років. Список навмисно невпорядкований і суб’єктивний, щоб охопити якнайширші кола суспільних явищ. Багато явищ, на диво, мають дві сторони: хорошу і погану. Дещо не є прямим наслідком незалежності і відходу від соціалістичного ладу, а тільки наслідком технологічного прогресу. Але з пісні слів не викинеш: був би СРСР з тоталітарною системою, то і в Інтернет би заходили, в найкращому випадку, через Великий Радянський Файрвол. :)

Хороше

1. Збулася мрія багатьох поколінь українських патріотів.
2. Українська мова здобула статус державної і її становище не таке вже й погане. Навіть, керівництво держави публічно розмовляє українською щоб зберегти status quo.
3. Перейшли до ринкової економіки. Тепер кожен може займатися підприємницькою діяльністю, мати у власності землю, квартиру тощо.
4. Прогрес у фінансовій сфері. Приватні банки, гривня і валюта, кредити й депозити, покупки в розстрочку, банкомати й платіжні термінали.
5. Одні з найбільших змін відбулися в торгівлі. Тепер маємо безліч маркетів, магазинів, торгових центрів, більший асортимент, краща упаковка, відсутність дефіциту, черг, підвищилась культура обслуговування. Багато товарів імпортні.
6. Раніше люди жахливо вдягалися, будували сірі панельні будинки і, схоже, й не помічали своєї естетичної убогості. Тепер же, навіть, дешева турецька футболка виглядає порівняно привабливо.
7. Можна поїхати в іншу країну. Нехай в більшість країн й потрібна віза, але це набагато краще, ніж «холодна війна».
8. Захищені права й свободи громадян. (відносно)
9. Вибори, багатопартійність.
10. ЗМІ більше не поливають нас рафінованим позитивчиком вперемішку з «благородним» гнівом.
11. Інформаційні та цифрові технології: комп’ютери, Інтернет, мобільний зв’язок, GPS тощо.
12. Просто дам посилання на цю статтю: 50 things that are being killed by the internet. [скороч. укр. переклад]
13. Наслідки комп’ютерної революції: можливість отримувати будь-яку культурну і довідкову інформацію через Інтернет (Google, Вікіпедія, торенти), постійно бути на зв’язку… ой, на це треба окрему статтю.
14. Покращення у технологіях виробництва побутової техніки, її асортимент і функціональність збільшилася.
15. Екологічний стан покращився внаслідок припинення роботи багатьох підприємств і, в меншій мірі, зародження екологічної свідомості.
16. Нове покоління культурної еліти. Культурний процес не припиняється.
17. Не заставляють іти в жовтенята-піонери-комсомольці.
18. Коли захворієш, не потрібно скандалити до безплатної, а отже бюрократичної системи медицини. Коли маєш гроші, то будуть належно лікувати.
19. Дізнаємося історичну правду, яку приховували в СРСР.
20. Знайомимося з літературою та іншими мистецькими творами, які були заборонені в СРСР.
21. Запізніла сексуальна революції і її наслідки.
22. Можна критикувати владу і суспільний лад (безлад).
23. Бидло більше не вірить в казочки про комунізм.

Погане

1. Розвалена промисловість і сільське господарство; інфраструктура потребує термінового оновлення.
2. Багато підприємств після приватизації потрапили не в дуже хороші руки.
3. Багато товарів стали поганої якості. Особливо це стосується продовольчих товарів. Тепер стало нормою використовувати шкідливі для здоров’я харчові добавки, робити меблі з ДСП, взуття з дешевого шкірозамінника.
4. Не можна поїхати в країни пост-СРСР без закордонного паспорту, візи чи обмеження терміну перебування.
5. ЗМІ поливають нас шок-негативчиком вперемішку з вульгарщиною.
6. Наука занепадає, рівень освіти ледве тримається, повага до науки зменшується.
7. Кожен дурень може написати в Інтернет свою дрібну думку і стає важко знайти у цьому інформаційному смітті щось цінне.
8. Нові розваги, що тягнуть геть від реальності.
9. Поляки тепер живуть краще за нас. :)
10. Не маємо достатньо власних енергоресурсів.
11. Президент — зек.
12. Пластик! Ним смітять і належним чином не утилізують.
13. Держава не забезпечує роботою усіх.
14. Фактично немає безплатної медицини і освіти.
15. Вища освіта більше не є надійним показником професіоналізму, ерудованості і культурності людини.
16. Дехто пристрастився поділяти країну на захід і схід.
17. Бидлу пофіг.

Запрошую доповнювати список в коментарях. :)

Слава Україні!

Початок

Коли все починалося, то виглядало дуже переконливим. Здавалося, у цієї ідеології є все, щоб переробити світ на краще. Така чудова заміна для християнства! Ніякого очікування раю — комунізм будуємо уже при житті. І ніякої сліпої віри, а науковий метод. Християнство для декого виявилося непереконливим, хоча з його прийняттям Західна цивілізація не зупинилася в розвитку і не стала жертвою більш успішних сусідів, а, навпаки, розширилася і стала мати культурний вплив майже у всьому світі. Але так сталося, що стару культуру та спосіб життя засудили і про принцип «Працює — не чіпай» не подумали.

Час слави

Можливо, якби я жив до 1917 року, то теж став би комуністом. Але хибність комуністичної ідеології почала виявлятись уже на перших етапах її практичного застосування. Маркс казав, що комуністична революція має відбутися одночасно у всьому світі. Ленін же подивився, що так зробити неможливо і повідомив товаришів, що революція буде відбуватися у кожній країні по черзі, поки весь світ не перейде до комуністичного ладу. Відбулася зміна масштабу. І Ленін же першим, здається, почав практику чистки партії, не переймаюсь, дуже, гаслом «Пролетарі всіх країн — єднайтеся».

Читати далі >>

Дню Соборності України присвячується

В станах, як вільних українців, так і здеморалізованих людей поширилося та закріпилося переконання, що Україна (при першому наближенні) поділена на Схід і Захід. Нині цей поділ дещо втратив свою чіткість, але на третьому турі виборів-2004 за Ющенка у Тернопільській області проголосували 96,03%, а за Януковича у Донецькій — 93,54%. Замовчувати цей геополітичний поділ було би маніпулятивною брехнею, яка характерна для тоталітарних держав. Тому не дивно, що він є одними з улюблених тем і аргументів у політичних дискусіях. Зате дивно, що його тлумачать одним способом. І цей спосіб має вади.

Вади географічні

1. Із загальної картини випадають дві області: Закарпатська і Чернівецька. У Закарпатській області в третьому турі виборів-2004 Ющенко набрав лише 67.45%, при тому, що у сусідніх Львівській і Івано-Франківській областях цей показник був вищий 90%. Закарпатська область тепер єдина у Західній Україні, яка не має представників ВО «Свободи» у обласній раді. Також, думаю, пам’ятаєте криміналізовані вибори мера у Мукачевому за кілька місяців до того. У Чернівецькій області Ющенко також був менш популярним — 79.75%.
   Ці області розташовані на крайньому Заході України. Вони мають довгі кордони з Євросоюзом і місцеві жителі часто бувають там. У них переважає сільське населення, не було Голодомору, радянська влада прийшла пізніше. За цими ознаками, уся Західна Україна мала би голосувати однаково.
2. Вважається, що Україну поділяє на дві приблизно рівні частини цивілізаційний розкол. Західна і Центральна Україна належить до Західної (Європейської) цивілізації, а Східна і Південна — до Східної (Азійської). Тоді ця межа має простягатися також за межі України. Білорусь і Молдову варто віднести до Сходу. Тепер, якщо провести межу між Сходом і Заходом, то побачимо, що Європа показує Азії «язик» з кінчиком на Сумах. А на корені цього «язика» «язви» на місці Закарпатської і Чернівецької областей. Як таке може бути на території з одноманітними географічними умовами? Якби справді через Україну проходив цивілізаційний розкол, то Білорусь і Молдова належали б до Заходу, а в Україні ця межа лежала б західніше — десь по Дніпру.

Переглянути «Язик» Західної цивілізації на карті більшого розміру
Читати далі >>

Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.

Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.

Читати далі >>

Цим постом започатковую нову тематичну категорію на цьому блозі: «Книги». Я читаю книжку і роблю по ній ніби анотацію, але з особистими міркуваннями. Це може бути паперова, електронна або аудіокнига. Українською, російською, білоруською, а в майбутньому, напевно, і англійською мовами. Тематика книг також не обмежена: від різних жанрів художньої літератури до книг по програмуванню, ремонту et cetera. Бачу великі вигоди з написання таких постів і для себе і для читачів блогу. Недарма ж «Просвіта» не просто видавала книги, але й вела активну громадську діяльність. Моєю мрією було б, якби навколо цієї категорії збудувалася б стійка і лояльна спільнота.

Микола Миколайович Аркас (1852–1909) має трохи неоднозначну біографію. З однієї сторони, внук грека за національністю, син адмірала Чорноморського флоту і сам зразково служив у російському війську. А з іншої, він заснував, очолив і фінансував миколаївську «Просвіту», написав оперу «Катерина» за поемою Т. Шевченка і сам предмет цього допису.

Читати далі >>

За той час, поки я писав цикл про історію незалежної України, в мене виникали нові думки про часи, які вже були описані. Дещо, взагалі, важко причепити до якого-небудь періоду. Тому в останній статті циклу пишу розрізнені думки на дану тему.

Отруєння Ющенка

Насправді, мої роздуми про отруєння Ющенка належать до теорій змови. Їх дуже важко довести, однак важко й заперечити. Легко лише захопити читача емоціями, бо в кожному з нас сидить бажання знайти прихованого недоброзичливця.

Отже, спочатку Помаранчева революція мала відбутися за її гаслами. Українська держава мала повністю переродитись. Навіть, олігархи, які стояли за Ющенком, мали пристосуватися до умов справжньої демократіїї і стати багатіями європейського зразка. Люди тоді, єдиний раз за десятки років, були готовими на радикальні зміни. Все йшло до цього і завадити могли тільки зовнішні сили. Уявіть собі розмову тих самих недоброчичливців, яких ми вишукуємо, із Ющенком.

— Не будеш слухатись, ми зробимо так, що отруєння дасть ускладнення.

Доцільно повністю усувати сильних особистостей. Таких як Чорновіл чи Гонгадзе. А слабких достатньо залякати. Ющенко зламався. Можливо, не відразу і він дійсно спочатку щиро вірив, що «У вас не вистачить камазів.» Але тепер ми бачимо, що Президент намагається щось зробити за принципами, але це все напівзаходи і стає основою для анекдотів.

Отруєння Ющенка, мабуть, і стало останньою краплею у чаші терпіння українського народу. Але яке це тепер мало значення? Більше того, революція виявила хто є хто в українській політиці. Партії, які були ще мало пов’язані з великим бізнесом, ввійли до складу «Нашої України», втратили ідеологію і стали дешевими «кнопконатискальниками». Мабуть, серед цих депутатів багатьом теж погрожували. Революція також дала політичну орієнтацію для багатох людей, активній частині суспільства, що не бажали жити в напівавторитарній країні. На наступних двох парламентських виборах вони голосували за куплені партії. А тепер стали дезорієнтовані.

Хто це зробив — невідомо. Найімовірніше за все — кучмісти. А може Росія, США чи НАТО. Як особливо цікавий варіант, Тимошенко, яка отримала велику популярність, поки Ющенко був хворий. Та, в будь-якому разі, виграли на цьому не простий народ.

Чому другої державної не буде ніколи?

Суперечка про те, варто чи ні надавати російській мові в Україні офіційний статус, почалася ще з оголошення незалежності. Але тільки в час Помаранчевої революції і пізніше, демагоги стали використовувати цей прийом широко та активно. Насправді, переважна більшість українських (за громадянством) політиків не мають патріотичних почуттів ні до якої нації. Думаю, їх можна назвати прагматиками-космополітами, які швидко пристосовуються до життя у будь-якому національно-культурному середовищі. А спекуляції на мові, як і на зовнішній політиці, виявилися дуже ефективним засобом підвищувати свої рейтинги.

Олігархам не вигідно переходити на двомов’я. На це треба дуже багато фінансових витрат. Але їм вигідно відволікати увагу електорату на другорядні проблеми, розігрувати перед ним сцени боротьби проти опонентів. Причому вигідніше грати «проти опонентів», розказувати, що їм не дають прийняти бажаний закон, ніж справді його прийняти. Людська психологія така, що сильніше і швидше сприймає саме негативні емоції. Вимога будь-якого народу до влади: «Хліба та видовищ». Ідеологічні питання — це не хліб, вони можуть бути тільки видовищем. Якщо російську приймуть як другу державну, простору для політичних ігор буде набагато менше.

Автокоментар на «6 причин, що війна в Україні буде»

Майже рік тому я написав у цей блог статтю «6 причин, чому війна в Україні буде». Настав час трошки освіжити цю писанину. Я вже не такий впевнений, що Росія перейде до активних бойових дій проти України. По-перше, завдяки коментарю ivanko. Я й сам за минулий рік двічі проходив практику на підприємстві важкої промисловості, а отже, добре знаю про екологічну небезпечність війни в Україні. По-друге, на Україну, із її слабкою та безпринципною владою, й нападати не треба. Максимум, можна зробити як у моїй теорії змови про отруєння Ющенка. Тільки замість отрути — газовий кран. Схоже на те, що тільки в Росії існує сильна влада, яка здатна на непопулярні кроки у вирішальний час. Але для цього довелося пожертвувати деякими демократичними свободами. Цікаво, сучасна держава може бути одночасно і сильною, і демократичною?

Все цикл закінчений. Попередні 6 статей тут: 1, 2, 3, 4, 5, 6.

Опис найновішого періоду української історії: від Помаранчевої революції впритул до наших днів. Остання, 7-ма частина циклу не буде прив’язана до хронології. І, традиційно, посилання на попередні статті: 1, 2, 3, 4, 5.

Свобода слова

Не така вже й безнадійна тепер ситуація, бо кожен може критикувати владу як хотіти. От, наприклад, у Ірані за організацію акцій непокори розстрілюють. Українські політики навчилися жити і грабувати країну в умовах свободи слова. Дивна ситуація. Нема ніяких прямих ознак диктатури. Не репресують дисидентів, не закривають опозиційних ЗМІ, не закривають закордонний трафік на кілька проксі-серверів, але влада відірвана від народу і не прислухається до його потреб.

Олігархів стало більше

При Помаранчевій революції невеличка група олігархів, що фінансували Нашу Україну, БЮТ та Соцпартію боролися проти старшого покоління колег. Але, прийшовши до влади, вони не знищили їх. Очевидно, це було економічно невигідно. Українські підприємства і банки виявилися тісно пов’язаними, незалежно від політичних кольорів. Саме цим я й пояснюю швидку «зраду» Помаранчевих. Нове покоління не стали монополістами, а тільки отримали свою частку. Навіть верхи виявилися єдиними, чому ж низи мають поділятися на Захід і Схід?

Стосунки народу і влади

Тепер відсотків 80 населення не довіряє владі. Її рішення розходяться із побажаннями народу. Якщо розуміти демократію як владу, що обирається народом, то демократія у нас є. А якщо її розуміти більш широко, як делегування народом владних повноважень окремим особам, то виходить, що демократії у нас немає. Ми можемо гордитися тим, що маємо можливість вільно вибирати тих, кого невдовзі будемо тихо ненавидіти. На цьому українська демократія й закінчується. Я бачу два варіанти виходу із цього стану. Можливо, будуть мати місце обидва.

1. Зверху вниз. Ющенко раніше був лідером. Не факт, що хорошим, але народ йому вірив. А тепер народ сам по собі і не вірить нікому. А без лідера об’єднати і спрямувати країну у правильному напрямку дуже важко. Хто ним може стати? Схоже на те, що треба цілком нову людину, яка не має жодних зв’язків із теперішньою владою. Яценюк хоч тепер і позиціонує себе як новатора, а насправді має не менш тісні зв’язки із старою владою, ніж інші. Один раз уже вибрали такого несамостійного лідера. Здогадуєтеся кого? Ющенка. Не залишається іншого виходу, як поглянути наліво і направо. У складний час тільки радикальні сили бережуть справедливість. Зліва нікого немає — хіба можна серйозно ставитись до таких особистостей як Вітренко? А справа є Тягнибок. Незалежний, розумний, але чогось у нього не вистачає. Можливо харизми і рішучості. Як лідер партії — підійде, але на лідера країни недотягує. Та й хіба може націоналіст стати лідером у країні, де майже половина населення розмовляє російською? Я дуже сумніваюсь, що в даний час Україна до цього готова. Націоналісти можуть зайняти сильніші позиції у політиці, ніж тепер, але по-справжньому вести країну — навряд. Отже, чекаєм на когось ще. Якщо чесно, мені дивно, чому у 50-мільйонній країні немає кількох чесних, сильних, пасіонарних політичних особистостей.
2. Знизу вверх. Народ може сам проявити більше політичної волі. З історії знаємо, що в українського народу дуже велика чаша терпіння. Але не бездонна. Востаннє вона переповнилася на Помаранчевій революції. Тоді народний протест змів стару владу, знайшов собі лідера (який був не дуже достойний очолити такий потужний рух) і збирався починати жити краще. Провідники Революції самі не сподівалися на такий поворот подій. Фактично, вони втратили контроль над масами і йшли, скоріше, за їхніми спинами, а не попереду них. А ще їм не вистачило романтики і юнацького завзяття, яке могло (тільки у той момент могло) відірвати їх від великого напівкримінального бізнесу. Варіант «знизу вверх» мені здається набагато менш ймовірним. Усі вже стали циніками. До речі, я вважаю, що на наступному масовому протесті в Україні не обійдеться без жертв. Нема вже тої, успадкованої від Радянського Союзу, святості миру.

Для чого нам міняти владу?

Чимало українців із розумним виглядом говорять: «Для чого нам міняти владу — все-одно такі самі на їхнє місце прийдуть?» Але згадайте, як за першого уряду Тимошенко підвищились зарплати і соціальні виплати, і як за уряду Єханурова стрімко росла економіка. Пізніше хороших новин усе меншало і меншало. В Україні, на жаль, немає сильних професіональних політиків, а є демагоги. Таких треба міняти якнайчастіше, бо вони здатні щось зробити тільки тоді, коли над ними висить загроза політичної смерті. Така політична модель існує в деяких розвинених демократичних країнах світу. Наприклад, в Італії і уряд, і парламент дуже рідко працюють повний термін. Щось схоже було й у Запорізькій Січі. Але для цієї моделі, мабуть, треба або гарячий південний темперамент, або населенню складатись з одних чоловіків. А для сучасної України більше підійде «сильна» політика, де переважають професіональні, відповідальні і незалежні політики, що не «забувають» про свої обіцянки відразу після виборів. На даний час — це мрія. В Україні немає такого, навіть, у зародку. Тому, будем ганяти по колу політичні сили, вибираючи ту, яка найменш схожа на теперішню, поки не знайдуться одна або кілька таких, які зрозуміють, що краще дбати про всю країну, інакше влада залишиться у їхніх руках ненадовго.

У циклі залишилась тільки остання стаття. Підписуйтесь на RSS.