Відмовляються всі хоч трохи розвинені істоти. Не можуть відмовитися, наприклад, черв’яки. Якщо їхні рецептори повідомляють, що стає краще, вони повзуть вперед. Якщо ж ні — то змінюють напрям руху, поки гірше не зміниться на краще. Якщо черв’яка штрикнути, то йому буде дуже погано і він стане міняти напрям руху дуже часто: крутитися. Але це не буде намаганням позбутися від муки штрикання паличкою — це буде намаганням позбавитися від муки взагалі єдиним доступним для черв’яка способом: прискорювати рух і часто змінювати його напрямок. Припустимо, досліднику захотілося навчити черв’яка стримувати себе і не крутитися, коли його штрикають, а вперто повзти вперед. Хай хоч світ западеться, а цього не станеться ніколи. Черв’як ніколи не полізе туди, де йому погано. Але зробимо уявний дослід, наприклад, з мишами. Нехай для того, щоб дістатися до їжі миші потрібно подолати майданчик під струмом достатньої напруги, щоб викликати у неї рефлективне скорочення м’язів від болю (таке схоже на черв’якове), але ще не від прямої дії струму. Рано чи пізно миша навчиться повзти за їжею, незважаючи на біль. У момент, коли миша перебуває на майданчику зі струмом, вона поводиться неадекватно: повзе вперед, коли б мала звернути з дороги.
Цитую одного користувача торрент-трекера.
Взагалі-то, стиль не зовсім Pagan Black Metal, а, скоріше, Pagan Black Metal/NSBM, ближче, навіть, до NSBМ.
Інколи не розумію намагання давати точні визначення жанру. Для критиків і самих музикантів потрібно, звичайно, досконало розумітися на музичних стилях і точно їх описувати, але для рядових користувачів — навряд. Не варто, також, жорстко визначати свої смаки. От, я, наприклад, найбільше люблю метал. Але якби я зостався «вірним» своїм музичним смакам, то не послухав би нову чудову пісню Сашка Положинського і багато чого б втратив. Знаю, це було б фанатичною впертістю не послухати цю, розпіарену у моїх колах, пісню тільки через те, що, бачите, я не слухаю хіп-хоп. Але, практика доводить, що багато людей принципово не користуються Твітером, чи принципово п’ють Кока-колу, а не Пепсі-колу і часом поводяться дуже фанатично. Так, у хіп-хопі мало форми і змісту, а Твітер — обмежена форма спілкування. Але вони мають свої переваги: дозволяють швидко «ковтати» інформацію і уникати інформаційного перенасичення тощо. Тому не проявляйте принциповість у дрібницях. Легко можна стати їх рабом, не послухати хорошу пісню, не прочитати в Твітері цікаву думку, яка ніколи не доросте до повноцінного проекту. А отримаєте крутіння біля виска від нерозуміючих (а такі завжди знайдуться). Принциповість варто проявляти у принципових речах (на те вони так і називаються). У моралі, дисципліні. У меті, а не у засобах її досягнення. У необхідному, а не у рекомендованому. У справі свого життя, а не у тимчасовому захопленні. Виходить уявна піраміда, де на верхівці знаходяться дріб’язкові речі і мала принциповість, а знизу — важливі речі і висока принциповість. По суті, це головна ознака ментального повноліття — вміти відділяти важливе від неважливого.
Дехто дотримується загальноприйнятої точки зору на політичний устрій світу, дехто вірить у світову змову, на зразок тієї, яку зображено у фільмі «Дух часу», а мої переконання — свої, оригінальні. Їх основні положення були описані у коментарях до статті Сергія Пішковція про річницю теракту 11 вересня, а тепер визріли до формату повноцінної статті.
Останнім часом я познайомився із багатьма людьми, світогляд і спосіб життя яких кардинально відрізняються від моїх. Інколи їх вчинки і слова здавалися мені дивними, дурними чи смішними. Та я не думаю, що вони (більшість з них) — погані люди. Просто світогляд кожної людини схожий на кристал — він має напрямок росту. Не всяка інформація «чіпляється» до світогляду і стає його частиною. Інформація, що не суперечить раніше набутому досвіду, сприймається позитивно і стає частиною «кристала світогляду». Решта сприймається негативно або ігнорується. Наприклад, неможлива конструктивна дискусія між віруючою людиною і атеїстом або між віруючими різних релігій. Вони будуть приводити один одному аргументи, несумісні із «кристалом світогляду» опонента. Переконати можна тільки мовою співбесідника і підлаштувавшись під його світогляд. Це повторить вам будь-який фахівець із НЛП. А от схожі люди домовитись можуть, часом їм і домовлятись нема про що — усе з півслова розуміють. Такі люди тяжіють одні до одних і утворюють невеликі групи за інтересами. Взяти для прикладу, мій блог. В україномовному секторі Інтернету мільйони користувачів, а лояльними його читачами можуть стати тільки кілька тисяч. Світогляд і спосіб життя решти не перетинаються з моїми.
Не думав, що так швидко знайду відповідь на питання, яким задався у одній із своїх недавніх статей. Яка причина творчого «вигорання»? Що змінюється з часом у психіці людини, що вона втрачає інтерес до недавно улюблених справ? Якщо ще не читали цю статтю — прочитайте для розуміння теми, яка тут обговорюється.
Ворога треба знати в лице: його сутність і природу. Тоді з ним можна усвідомлено боротися. Хоча просто визнавати його існування — теж досягнення. Якщо вам здається, що мотивація до дій уже не та, що раніше — то ця стаття для вас. Це намагання вияснити причину «вигорання».
Дехто живе так, як живеться. Інші дивляться на рівних собі і намагаються робити так само. І даремно, бо копія рідко виходить кращою за оригінал. Більш мудрі люди беруть за приклад і копіюють кращих за себе. Все-таки більшість людей спостерігають за світом і намагаються збагнути «теорію успіху».
Здається, людина уже все робить правильно, звільнилася від найпоширеніших стереотипів нашого часу, має усі об’єктивні умови іти до свого щастя. І починає це робити. Але всередині кожного з нас живуть чортенята. І вони ніколи не атакують на початку шляху. Тільки коли уже видно перші результати роботи, чортенята нагадують про своє існування. Спочатку це виглядає досить безневинно. Трохи більше часу на відпочинок, щось відкласти на потім, десь порушити стару хорошу звичку. І так помалу майбутні генії стають звичайнісінькими людьми.
Загальновідомий факт, що більшість людей рано чи пізно відчувають «вигорання». Їх перестають цікавити їхні справи, хоч би й раніше вони приділяли їм багато часу, працювали натхненно і були у цьому щасливими. Чому? Тут мені дуже важко дати відповідь. Що змінюється з часом у психіці людини? На перший погляд мало би бути все навпаки: добре знане подобається більше. Таке враження, що є якась стеля, стукнувшись головою об яку, все тіло відразу зіщулюється. Можливо у читачів є які-небуть пояснення — пишіть.
Навколо себе я спостерігаю чимало таких людей, які починали дуже добре. Не ліниві, дуже розумні, без комплексів. Але чортенята знищили у них жагу життя. Ні, не об’єктивні фактори; у людей, про яких я зараз кажу, не було ніяких сторонніх причин до цього.
Тому чортенят треба перемагати. Увага, перемагати, а не перемогти — їх неможливо знищити, а можна тільки загнати у глухий куток. Робити це регулярно і наполегливо. Ось усередині заворушились якісь лінь, страх чи апатія — це чортенята. Перемагай їх!
У сучасному світі стільки знань, що всіх їх опанувати одній людині неможливо. Доводиться спеціалізуватись. Щоб добре розумітися на своїй роботі, треба вибрати 1–2, максимум 3 напрямки, у яких слід рухатись. Інакше не вистачить сил і часу. Але я не вважаю, що не потрібно цікавитись «чужим». Навпаки, відхід у вільний час від своїх звичних справ може бути дуже цікавим і корисним.
Багато людей, окрім основної професії, мають якесь хобі. Так вони відволікаються від рутини. З часом можна здобути багатий досвід. Але хобі — це тільки ще один напрямок і він не дає справжньої широти знань. Я пропоную цікавитись усім потроху. Навіть, тим, що спочатку здається зовсім непотрібним і далеким. Культура неоднорідна. У ній знайдеться місце для дуже різних точок зору. Можливо, варто «приміряти» на себе одну з них? Накинути на себе культурну оболонку, всередині залишаючись самим собою? Так можна зрозуміти як мислять інші, самому стати зрозумілішим людям і подивитись зі сторони на своє, рідне. Як би ви не любили себе і своє, але доводиться жити в одному світі із різними людьми. Керуючись цими роздумами я, наприклад, цього року дивився Євробачення, хоча це не те шоу, яке може мене захопити з головою. І, нарешті, так можна добре відпочити. Відпочинок, як відомо, найкраще вдається при повній зміні роду діяльності.
Хоч я й скептично ставлюсь до дорогих збіговиськ, подібних до Євробачення, але цього року дивився конкурс. Для мене це традиція. Я дивлюсь Євробачення з 2003 року, коли Україна вперше брала у ньому участь. Та це більше відмовка, ніж серйозна причина. Я ще раз процитую Нассіма Талеба:
Скептицизм вимагає багато сил і коштує дорого. Скептично відноситися можна до речей, які мають глобальні наслідки. У житті дрібних питань і рішень краще бути недосконалим, поводитися по-дурному і по-людськи.
Окрім цього, є ще одна причина, чому я не соромлюся інколи робити не зовсім, здавалося б, корисні речі. Про це я скоро напишу окремим постом.
Але цей запис зовсім не про те, чи Євробачення хороший конкурс, чи ні. Переглянувши усі 3 частини дійства, я мав можливість спостерігати за дуже швидким сходженням до слави окремих виконавців. У півфіналі я особливо й не виділяв Олександра Рибака серед інших конкурсантів. Як на мене, досить посередньо для Євробачення. У фіналі я дізнався, що на нього роблять високі ставки. Моє ставлення до можливого лідера трохи змінилося. Думаю, справедливо буде сказати, що я став приділяти йому більше уваги. Але коли він став отримувати бали з неймовірною швидкістю і врешті з великим відривом виграв конкурс, мої відчуття змінилися на повагу. Звичайно, це не була глибока і щира повага, але цього було достатньо, щоб я ним зацікавився.
Чи був би мені цікавим Рибак і чи згадав би я про нього тут, якби населення Європи за нього не проголосувало? Але об’єктивно наш герой не став набагато кращим за кілька днів конкурсу. І моє суб’єктивне ставлення до нього не змінилося б, якби не сила голосів усієї Європи. Стадний інстинкт. Думка більшості часто стає для людини найсильнішим аргументом. Звичайно, від цього викривляється розуміння, але цей інстинкт також і єднає всіх людей у цивілізацію.
P. S. Про мої справжні музичні смаки можна дізнатися на акаунті Last.fm.
Найбільш коментоване