Це статті за травня 2009 року

Стилі мовлення: особисте, інтернетне, літературне

· · Коментарів немає

На уроках української мови вчителі навчали мене, що є 6 стилів мовлення. Деякі джерела подають іншу кількість та інші назви — та це неважливо. Але офіційна лінгвістика «не дістає» до Інтернету. Тепер я можу сказати, що стилів мовлення стало більше. Додався ще один, а можливо, навіть, кілька стилів, які виникли в Інтернеті.

До інтернетних стилів не належить уся текстова інформація, що циркулює в Мережі. Велика її частина написано цілком класично. Статті блогів, новинних сайтів чи вікіпедії за стилем, найчастіше, публіцистичні або науково-популярні. Інтернет, звичайно ж, трохи вплинув на виклад. З’явилися можливості гіпертексту, миттєвої публікації і доступу, зворотнього зв’язку тощо. Ця стаття також написана у науково-популярному стилі і може бути легко перенесена на паперовий носій. По суті, блогери в тому чи іншому вигляді були завжди. Інтернет тільки дав нові можливості для розвитку цього жанру. По-справжньому інтернетні ті тексти, що пишуться в соціальних мережах, Твіттері, форумах. Це вже не правильний літературний стиль мовлення, тому що існує зворотній зв’язок, але ще й не розмовний, адже спрямований на багатьох людей. Використовувати його в оффлайні — недоречно. Це я й називаю інтернетним стилем.

За останнє століття нові напрямки науки найчастіше з’являлися на стику старих: 2-ох або, навіть, 3-ох. Наприклад, є така наука — біогеохімія. Аналогічно й інтернетний стиль виник на стику старих, класичних стилів мовлення: розмовного і публіцистичного. Але він має також кілька особливостей, що походять із властивостей середовища, у якому він існує — Інтернету. Наприклад, використання посилань, смайликів, псевдографіки. Тут багато своєї лексики: запозичень з англійської мови і сленгу.

Офіційна наука дуже консервативна (особливо вітчизняна) і поки не визнає існування цього стилю (виправте, якщо уже щось є?). Але сам факт давно лежить на поверхні. Вивчати є що. Не знаю тільки, хто наважиться фінансувати проекти, що не дають явної вигоди.

Категорія: Некатегоризовано

Чому важливо знати про все потроху?

· · 3 коментарів

У сучасному світі стільки знань, що всіх їх опанувати одній людині неможливо. Доводиться спеціалізуватись. Щоб добре розумітися на своїй роботі, треба вибрати 1–2, максимум 3 напрямки, у яких слід рухатись. Інакше не вистачить сил і часу. Але я не вважаю, що не потрібно цікавитись «чужим». Навпаки, відхід у вільний час від своїх звичних справ може бути дуже цікавим і корисним.

Багато людей, окрім основної професії, мають якесь хобі. Так вони відволікаються від рутини. З часом можна здобути багатий досвід. Але хобі — це тільки ще один напрямок і він не дає справжньої широти знань. Я пропоную цікавитись усім потроху. Навіть, тим, що спочатку здається зовсім непотрібним і далеким. Культура неоднорідна. У ній знайдеться місце для дуже різних точок зору. Можливо, варто «приміряти» на себе одну з них? Накинути на себе культурну оболонку, всередині залишаючись самим собою? Так можна зрозуміти як мислять інші, самому стати зрозумілішим людям і подивитись зі сторони на своє, рідне. Як би ви не любили себе і своє, але доводиться жити в одному світі із різними людьми. Керуючись цими роздумами я, наприклад, цього року дивився Євробачення, хоча це не те шоу, яке може мене захопити з головою. І, нарешті, так можна добре відпочити. Відпочинок, як відомо, найкраще вдається при повній зміні роду діяльності.

Категорія: Некатегоризовано

Лінукс у державних установах: не вірю

· · 4 коментарів

12 травня відбувся круглий стіл щодо обговорення Державної цільової програми впровадження в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом. Наші чиновники зібралися брати приклад з Європи і встановити Лінукс на комп’ютерах у своїх кабінетах. Хотілося написати «на своїх комп’ютерах», але більша чиновників володіють інформаційними технологіями на елементарному рівні і раді якнайчастіше використовувати папір.

Не вірю, що ця програма буде втілена ефективно. І що хтось «зверху» так турбується про український інформаційний простір. Значно легше повірити, що ця ініціатива зроблена для відмивання грошей. Видатки на фінансування програми плануються у розмірі 45 млн. грн. За ці гроші буде створено спеціальний дистрибутив Лінукса та відповідну інфраструктуру. Перші кроки вже зроблено: 19 травня розширено склад Координаційної ради. Люди, що отримали ці місця, відхопили частинку пирога розміром у 45 млн. грн. Думаю, через 4 роки, коли програма завершиться, на нечисленних державних установах буде встановлений абияк склепаний Лінукс, а про нинішні плани ніхто й не згадає. Після чого можна знову спробувати зробити кар’єру на гучних ініціативах.

А в Microsoft дуже захвилювалися, дізнавшись про починання української влади. І почали її повчати. Основна їхня теза — що державі неправильно штучно підтримувати тільки одну економічну модель. Цікава стаття, добре показує якою є політика Microsoft.

Не помагаєте, то й не заважайте — такий крик душі. Але світом правлять гроші.

Категорія: Linux

Мінливість суб’єктивного (роздуми після Євробачення-2009)

· · 2 коментарів

Хоч я й скептично ставлюсь до дорогих збіговиськ, подібних до Євробачення, але цього року дивився конкурс. Для мене це традиція. Я дивлюсь Євробачення з 2003 року, коли Україна вперше брала у ньому участь. Та це більше відмовка, ніж серйозна причина. Я ще раз процитую Нассіма Талеба:
Скептицизм вимагає багато сил і коштує дорого. Скептично відноситися можна до речей, які мають глобальні наслідки. У житті дрібних питань і рішень краще бути недосконалим, поводитися по-дурному і по-людськи.
Окрім цього, є ще одна причина, чому я не соромлюся інколи робити не зовсім, здавалося б, корисні речі. Про це я скоро напишу окремим постом.

Але цей запис зовсім не про те, чи Євробачення хороший конкурс, чи ні. Переглянувши усі 3 частини дійства, я мав можливість спостерігати за дуже швидким сходженням до слави окремих виконавців. У півфіналі я особливо й не виділяв Олександра Рибака серед інших конкурсантів. Як на мене, досить посередньо для Євробачення. У фіналі я дізнався, що на нього роблять високі ставки. Моє ставлення до можливого лідера трохи змінилося. Думаю, справедливо буде сказати, що я став приділяти йому більше уваги. Але коли він став отримувати бали з неймовірною швидкістю і врешті з великим відривом виграв конкурс, мої відчуття змінилися на повагу. Звичайно, це не була глибока і щира повага, але цього було достатньо, щоб я ним зацікавився.

Чи був би мені цікавим Рибак і чи згадав би я про нього тут, якби населення Європи за нього не проголосувало? Але об’єктивно наш герой не став набагато кращим за кілька днів конкурсу. І моє суб’єктивне ставлення до нього не змінилося б, якби не сила голосів усієї Європи. Стадний інстинкт. Думка більшості часто стає для людини найсильнішим аргументом. Звичайно, від цього викривляється розуміння, але цей інстинкт також і єднає всіх людей у цивілізацію.

P. S. Про мої справжні музичні смаки можна дізнатися на акаунті Last.fm.

Категорія: Інша думка

Історія незалежної України. Частина 5. Цукор і гіркота Помаранчевої революції

· · Один коментар

Чергова стаття із циклу про незалежну Україну розповідає про події Помаранчевої революції. Це, мабуть, найцікавіший період. Попередні статті тут: 1, 2, 3, 4.

Хто є хто?

До 2004 року найбільш спритні люди закінчували ділити між собою Україну. Тодішній бізнес був спрямований на розширення, адже поділено ще не все. Не поділене мало дістатися комусь зі старих олігархів, які мали сильні зв’язки із владою. Новим людям було важко вступити у цей «клуб». Та чи було це нове покоління гіршими бізнесменами? Звичайно ж ні. Яскравим представником цієї групи є Петро Порошенко. Не тільки в бізнесі намітилося нове покоління, але і в політиці. Дехто робив ставки на критику тодішньої влади. Типовий представник цієї верстви — Юлія Тимошенко. Верхи підтримали Революцію, бо хотіли заробити щонайбільше грошей і отримати щонайвищі посади.

Занадто мало отримував і народ. Сюди належали проукраїнськи налаштована інтелігенція, частина політиків, які ще не влились у олігархічну машину, а на заході і центрі країні також бідніші верстви. Вони боролись не тільки за власний добробут, але й за свободу і справедливість. Їхня мотивація була, скоріше, негативною. Вони просто хотіли нормального життя, а втрачати було що. Саме низи стали рушієм Революції.

Не підтримали Революцію ті, хто не хотів ніяких змін, кому не було чого ні втрачати, ні набути, а також комуністи.

Поділяй і владарюй!

Ділили не тільки заводи, банки і посади, а ділили також і людей. Щоб довго триматися при владі, треба дати народу ворога. Тоді вся можлива критика впаде на нього, а дрібні недоліки «своїх» не будуть помічати. Так народ розірвали на Захід і Схід. Характерні для будь-якої великої країни історико-етнографічні відмінності роздули до величезних розмірів. В Україні сфери впливу багатіїв значно більше залежать від географії, ніж у розвинених країнах. Відповідно і партії, за кожною з яких стоять свої олігархічні клани, одним регіонам приділяють більше уваги, ніж іншим. Яка ж може бути сильна різниця в межах одного народу? Тільки в Криму переважає неукраїнське населення. В решті регіонів більшість складають українці. Чи може не все так просто? Система освіти Радянського Союзу часто розподіляла кращих випускників далеко від їх Батьківщини. Українці змушені були жити в Росії, а росіяни в Україні. Саме такі демографічні процеси відбувалися на індустріальному Сході України. І серед освітчених людей було більше вихідців з інших регіонів Радянського Союзу, ніж серед робочого і селянського класу. Тобто якщо у Донецькій області живе 38,2% росіян, то серед успішних людей їх набагато більше. Росіяни Донеччини і деяких інших східних регіонів тримають в своїх руках більше половини ВВП, освітнього, політичного, культурного потенціалу і т. д. А українці, з цієї точки зору, складають меншість. Потрібно кілька поколінь, щоб це штучно створене явище зникло.

Чому Революція нічого не дала?

Відповідь банальна: «Не відбулося фактичної зміни влади». Ющенко, Тимошенко, Мороз та більша частина лідерів Помаранчевої революції мали високі посади і в 90-их роках і ще раніше, за СРСР. Тільки на другий термін президенства Кучми ці люди опинилися «за бортом». Ця лінія йде безпосередньо від керівників Радянського Союзу, лише трохи пристосовуючись до нових умов.

Помаранчева революція знищила ціле покоління української демократії

У часи горбачовської перебудови виникла істинно українська політика, жодним чином не пов’язана із радянським комуністичним керівництвом. Країни комуністичного блоку, у яких до влади прийшли аналогічні сили, уже давно обійшли у розвитку Україну. А самі демократи, спочатку досить радикальні, із часом стали поміркованішими. Головною політичною силою в українській демократичній течії був «Рух». «Руху» та іншим проукраїнським партіям не вдалося прийти до влади до революції. Але у 2001 році вони склали основу виборчого блоку «Наша Україна» із черговою спробою отримати владу. При цьому їм довелося співпрацювати з досить відмінними за ідеологією політичними силами. Пізніше ці настрої вилилися у гасло «Разом нас багато». Не маючи своїх рядочків у виборчих бюлетенях, ці партії після Революції поступово втратили силу на політичній арені. Залишились лише «мегаблоки». Така ось дилема: іти на компроміс і зникнути, як зробили вони, чи дотримуватись радикальних поглядів і теж не отримати нічого.

На сьогодні все. Наступні статті із циклу з’являються у стрічці RSS.

Категорія: Україна

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509