Ці статті позначені тегом ВПЗ

Лінукс у державних установах: не вірю

· 4 коментарів

12 травня відбувся круглий стіл щодо обговорення Державної цільової програми впровадження в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом. Наші чиновники зібралися брати приклад з Європи і встановити Лінукс на комп’ютерах у своїх кабінетах. Хотілося написати «на своїх комп’ютерах», але більша чиновників володіють інформаційними технологіями на елементарному рівні і раді якнайчастіше використовувати папір.

Не вірю, що ця програма буде втілена ефективно. І що хтось «зверху» так турбується про український інформаційний простір. Значно легше повірити, що ця ініціатива зроблена для відмивання грошей. Видатки на фінансування програми плануються у розмірі 45 млн. грн. За ці гроші буде створено спеціальний дистрибутив Лінукса та відповідну інфраструктуру. Перші кроки вже зроблено: 19 травня розширено склад Координаційної ради. Люди, що отримали ці місця, відхопили частинку пирога розміром у 45 млн. грн. Думаю, через 4 роки, коли програма завершиться, на нечисленних державних установах буде встановлений абияк склепаний Лінукс, а про нинішні плани ніхто й не згадає. Після чого можна знову спробувати зробити кар’єру на гучних ініціативах.

А в Microsoft дуже захвилювалися, дізнавшись про починання української влади. І почали її повчати. Основна їхня теза — що державі неправильно штучно підтримувати тільки одну економічну модель. Цікава стаття, добре показує якою є політика Microsoft.

Не помагаєте, то й не заважайте — такий крик душі. Але світом правлять гроші.

Категорія: Linux

Економічна доцільність Лінукса

· 3 коментарів

Мабуть, вже залишилося небагато людей, яких не хвилювала б світова економічна криза. Тема грошей зараз гаряча. Дещо старе і звичне варто переглянути.

Ця криза має позитивно відбитися на динаміці зростання користувачів Лінукс. Хто ж не хоче зекономити? В таких ситуаціях людина більш схильна приймати несподівані рішення, відмовлятися від старих звичок. Особливо має заворушитися бізнес. В даний час, Лінукс рулить на серверах і де-не-де зустрічається на домашніх комп’ютерах, але Лінукс в офісі — це винятки. В нових жорстких умовах багатьом підприємцям доведеться виживати і економити на всьому. Врятувати від цього процесу може тільки політика Майкрософт, направлена на потурання піратству.

Розмова буде не тільки про вигідність Лінукса користувачу (тут і так все зрозуміло), а й про вигідність його для розробників і для суспільства загалом.

Ядро Лінукса розробляють не стільки бородаті програмісти-фанатики, як комерційні компанії. Тепер на їх частку припадає більше 70% коду. Найбільше пишуть Red Hat, Novell, IBM та Intel. Частка приватних розробників невелика — всього 14%. У кожного є свої причини розробляти вільне програмне забезпечення.

  • Деякі виробники дистрибутивів заробляють гроші на професіональній підтримці Лінукс. Це Red Hat, Novell, Mandriva.
  • Виробники заліза зацікавлені в хорошій сумісності Лінукса із своєю продукцією. Це IBM, Intel, HP.
  • Google розробляє ядро більше для власних потреб, але виграють усі.
  • Linux Foundation пише за гроші спонсорів.
  • Окремі програмісти пишуть для задоволення, для отримання якоїсь корисної можливості, а дехто й від фанатизму.

Існує такий програмістський анекдот:

— Скільки треба людей, щоб написати хорошу програму?
— 20. 3 програміста, 3 тестери, 1 дизайнер, 1 кіт Вася і 12 ділильників заробленого рештою.

У світі вільного софту зайвої бюрократії нема. Програми поширюються без обтяження фінансовими зобов’язаннями. Акцент ставиться на написанні хорошої програми, а не на виконанні бізнес-плану. Проводячи аналогію з блогами, на написанні якісного контенту, а не на SEO.

Кількість грошей на фондових ринках у 10 разів більша за світовий ВВП. Це як зрізана піраміда, що стоїть на меншій основі. Не дивно, що наступає криза. Різниця на ринку операційних систем ще більша. Перехід на вільний софт може зняти напруження. Точніше, урізати ринок програмного забезпечення, як зайву ланку світової економіки, і перейти до нових форм господарювання. Після кризи багато старого неефективного мусить змінитися (таке стається щоразу), то чому б це не стало початком кінця власницького софту?

Причина технічних проблем Лінукса полягає у малій кількості користувачів. Але вже відсотків 10 ринку, я думаю, буде достатньо, щоб дописати все, що зараз не вистачає. Я сумніваюся тільки щодо потужних ігор. Кожна гра — це невеличкий культ, її на іншу замінити не можна, а більшість ігор написані під Windows і DirectX.

На Лінуксі підняти мільярди не можна, але на хліб з маслом буде точно. В Україні також.

  • Ніхто не забороняє писати пропрієтарні програми для вільної ОС. Так заробляють на свій хліб з маслом компанії Red Hat, Novell і ще декілька. Сумарний дохід Red Hat, що нічого іншого крім Лінукса не робить, складає 400 млн. дол. на рік. Подібні компанії домішують до вільного софту трохи власницького, запаковують у яскраві коробочки і продають. Дистрибутив супроводжується технічною підтримкою високої якості. Є відповідна бюрократія: сертифікаційні центри, підготовка кадрів. Найвідоміші комерційні дистрибутиви Red Hat Enterprise Linux (RHEL) і Suse Linux Enterprise Desktop (SLED) коштують нарівні з Windows і Mac OS.
  • Вільні ліцензії стосуються авторського права, але не носія даних чи суміжних послуг. В Україні існує, наприклад, сервіс Lafox.net, що дозволяє замовити диски з вільним програмним забезпеченням і отримати їх поштою. Націнка дуже невелика.
  • Можна писати і продавати паперові книги чи журнали.
  • Ще можна продавати чашки, шарфики, кепки, футболки чи наклейки на ноутбук з логотипами. Так само заробляє й Mozilla.
  • Можна писати і монетизувати сайт на Лінукс-тематику.
  • Можна запропонувати послуги по налаштувнню некомерційного дистрибутива. Але в Україні цим на хліб із маслом не заробиш. Українські лінуксоїди дуже горді і самовпевнені.
  • Можна навчати Лінукс-адмініструванню. Це ще також не має попиту в Україні.

Світ, де Лінукс є лідером не такий вже й страшний та незрозумілий. Навпаки, це саме пропрієтарним програмам характерні суперечності.

Категорія: Linux

Змінити стан речей

· Коментарів немає

В своїх недавніх статтях «Що не вистачає Лінуксу?» та «Що не вистачає Віндовз?» я розмірковував над недоліками обох операційних систем.

Різниця полягає в тому, що стаття про Лінукс має сенс. Існує невеличка ймовірність того, що хтось прочитав її і візьме участь в усуненні проблем. Розробляти Лінукс може кожен. Я, наприклад, можу написати підручник для новачків.

Стаття про Віндовз немає сенсу. Прочитали, так-так, пішли. Тільки споглядання. Ті, хто має владу змінити стан речей у Віндовз, ніколи її не прочитають, а якщо й прочитають, то не звернуть уваги на роздуми маленького блогера.

Віндовз — це чорна скринька, до якої мають повний доступ тільки її власники. До Лінукса вступного політичного порогу нема. Мають значення тільки знання і час: невід’ємні атрибути праці.

Категорія: Linux

Що не вистачає Лінуксу?

· 15 коментарів

Час від часу в мене виникає питання, на яке мені важко дати відповідь: що не вистачає Лінуксу, щоб це була розповсюджена операційна система? Сьогодні, в роботі над цією статею я намагатимусь дати відповідь на це питання, як з технічної точки зору, так і з соціальної. Своє дослідження почну з того, що задам це питання сам собі: що мені не вистачає в Лінуксі? Мабуть, найбільше не подобається складність у встановленні драйверів. На прикладі мого десктопа з Ubuntu, відразу не піднялися відеокарта, принтер, сканер, фотоапарат і модем. Майже весь набір периферії. Виробники не вважають за потрібне надати драйвер для пристрою під Лінукс відразу на диску, що йде в комплектації. Зазвичай тільки Windows і Mac OS. В кращому випадку драйвер можна завантажити з Інтернету. Часто буває, що під 64-бітну платформу (amd64) немає драйвера, а є тільки під поширенішу 32-бітну платформу. В гіршому випадку (схоже, це зустрічається дедалі рідше) виробники грішать тим, що не надають специфікацій, щоб на їх основі можна було написати вільний драйвер, але й не пишуть свій, пропрієтарний. Але отримати програму — це тільки початок труднощів. Драйвер потрібно ще встановити і налаштувати. Особливо цим славляться драйвери відеокарт. Єдиної системи в цій справі немає і доводиться читати купу манів, рідмі і форумів, щоб отримати бажаний результат. Виходить, мільйони лінуксоїдів світу постійно стикаються з одними й тими ж проблемами, які вирішуються, переважно, на рівні дружньої допомоги на форумах і блогах. Я переконаний, що технічно ця проблема не надто важка у вирішенні, адже створені ж чудові менеджери пакунків. А от суспільство до цього ще не зовсім готове. Розробники Лінукс-програм із самого початку об’єдналися і розміщають софт у репозиторіях, а розробка драйверів тісно пов’язана із не завжди зацікавленою стороною — виробниками заліза. В одному з документів Debian написано, що треба просити і пояснювати ситуацію, переконувати, що спільнота Лінукс теж складає важливу частину клієнтів. Не думаю, що ситуація швидко виправиться на краще. Потрібна критична маса, якої нема. Зараз з’явилося кілька перспективних проектів по написанню вільних драйверів. На жаль, моє залізо не дає можливості їх протестувати, але, схоже, це зародок системи, що переплюне класичне встановлення драйверів на Windows, як це вже давно є з недрайверами. Також важливо писати хорошу документацію, бажано з викладенням в одному місці.

На жаль, не всі програми мають 64-бітну версію. Наприклад, браузер Opera. Старі користувачі, «діди» згадують як колись так само важко давався перехід з 16-бітних систем на 32-бітні.

Не подобається стереотип, що лінуксоїд — це, повністю поглинута хаком, програмуванням та ідейками про вільний софт, людина. У 90-их, схоже, це було цілком вірним, але тепер — це неправда. Із появою дистрибутивів Ubuntu, Mint Linux, Knoppix та інших, необхідний поріг технічних знань і вільного часу став набагато нижчим. Я розумію, що Лінукс з приходом низькокваліфікованих користувачів втрачає романтику, але ж дистрибутив дистрибутиву не заважає. Досвідчені хакери завжди знайдуть, де почесати руки. А мрія, що весь софт стане вільним, потроху справджується.

Згадую свої майже героїчні перші тижні з Лінуксом. Потрібно було багато вчитися, а хороші підручники знайти було важко. Для Лінукс є море документації, але не підручників, що пояснюють основи роботи. От цим і живиться переконання, що Лінукс дуже важкий у вивченні, тоді як більш досвідчені користувачі не мають жодних труднощів.

Зараз починають з’являтися ультрапортативні моделі ноутбуків як от Acer Aspire One, за якими вже закріпилася назва «нетбуки». Велика їх частина продається із передвстановленим Лінуксом. Воно зрозуміло, адже Windows (а ще раніше MS-DOS) завжди орієнтувалася на середньостатистичний для свого часу комп’ютер, а Лінукс однаково добрий і на маленькій цяці і на найпотужнішому в світі суперкомп’ютері. Обмеження можуть стосуватися тільки конкретного дистрибутива. Із закінченням комп’ютеризації, різноманітність форм комп’ютерів зростає. Тут і стає в нагоді універсальність Лінукса. Припускаю, незабаром все більше виробників малопотужних комп’ютерів будуть продавати їх у комплектації з Лінуксом. А для повнорозмірних машин цей час ще дуже далекий.

Потрібно, щоб користувач отримував готовий Лінукс. Багато не наважаться міняти операційну систему.

Досі немає такої різноманітності програм, як у Windows. Нема потужних 3D-ігор, перекладачів, систем розпізнавання тексту, багатьох вузькоспеціалізованих програм і купи різних, здебільшого некорисних, дрібничок.

В основі більшості проблем Лінукса дуже проста причина: мало користувачів. Але Лінукс показує величезну життєздатність. При незначній кількості користувачів, запит у пошуковиках «linux» видає тільки у 3-4 рази менше результатів, ніж «windows». Думаю, відношення розробників приблизно таке саме. Однак цікава річ: при пошуку українською «linux» вже перегнало «windows». І Лінукс дійсно швидко розвивається, тоді як користувачі Windows не спішать переходити на нову її версію. Все більше користувачів хочуть мати на своєму комп’ютері щось більше, ніж обрізані можливості Windows. Також багатьом набридли піратство і завищені ціни на софт. І вони шукають альтернативу.

Категорія: Linux

Психологічний перехід на Linux

· Коментарів немає

Перехід на Linux для користувача рідко буває легким. Спостерігаючи за новачками, я помітив характерну особливість, що об’єднує всіх їх. Вони вважають, що Linux — це ще один клон Windows, тоді як його розробники пишуть програми трохи не за тих умов, що звичні для пропрієтарних програм. Годі сподіватися чогось принципово нового, якщо архітектура і спосіб розробки операційної системи такі самі. Перехід має відбуватися також на психологічному рівні, на зміні ставлення до вирішення проблем. Неправильне психологічне ставлення часто заважає користувачу виконати перехід і він нервується, сумнівається, інколи кидає справу на півдорозі, марно витративши свій час.

Windows пишеться для грошей, а Linux — для вирішення проблем. Вільний софт — це не товар, тому він часто має дещо нечепурний чи незавершений вигляд. Програміст, що розробляє вільний софт, ставиться до кінцевого користувача, як до рівного собі; немає грошових перешкод і немає гарантій. Програміст, що пише закритий код, має сподобатися клієнту чи начальнику. Цікавий приклад — один з «найвільніших» дистрибутивів — Debian. Він не має ніякого плану виходу нових версій і вони з’являються тоді, коли стають «дозрілими» і стабільними. Таких суспільних відмінностей між Windows і Linux є дуже багато. Це все, звичайно, відображається на кінцевому продукті. Якщо зрозуміти логіку і традиції розробників вільного софту, то здійснити перехід буде простіше і комфортніше.

0. Неписане правило

Вирішувати проблеми треба самостійно. Розробники ВПЗ стараються, щоб їхній продукт був якісним. Але програма за вільною ліцензією надається «ЯК Є», без жодних гарантій, що вона буде правильно працювати. На форумах можна знайти багато гуру, готових допомогти, але ніхто з них не зобов’язаний цього робити. Треба розуміти, що світ ВПЗ побудований на засадах рівності розробників і користувачів. Ніхто ні від кого не залежний. Це, мабуть, і мають на увазі, коли говорять про свободу Linux.

1. Правило пошуку

99%, що з цією проблемою вже хтось стикався. Лінуксоїди мають хорошу звичку писати, як вони щось зробили. Тому варто пошукати в Мережі, в першу чергу на форумах і блогах, про той чи інший «велосипед». Треба мати великий досвід, щоб придумувати свої, дійсно оригінальні рішення. Це правило не суперечить неписаному правилу, тому що користувач просто підглядає, як зробили інші, без їхньої прямої участі.

2. Золоте правило

Правильно поставлене питання — половина відповіді. Новачки на форумах питають так: «Підкажіть, що робити?» Досвідчені користувачі питають інакше: «Підкажіть, куди копати?» Очевидно, з досвідом лінуксоїд починає розуміти цей принцип інтуїтивно. До того ж неетично випрошувати докладне рішення проблеми, фактично, вимагати в когось зробити все за себе. Щоб правильно ставити питання, треба мати досвід, інтуїцію і добре знання термінів. Не треба лінуватися читати підручники про основи UNIX: файлові системи, процеси, порядок завантаження і shell. Це дасть добре володіння термінами і поняттями.

3. Правило часу

Краще втратити день, а за хвилину долетіти. Linux багато критикують за те, що його важко налаштувати. Це правда, але налаштувати його можна значно точніше. Один раз правильно налаштований, він буде працювати надійно. Час, витрачений на адміністрування, виправдовує себе, якщо користувач має намір працювати багато і вирішувати складні питання.

Один раз рибалка побачив лісоруба, що рубав ліс тупою сокирою. Рибалка здивувався і запитав: «Чому ти не наточиш своєї сокири — тобі ж важко і робота йде довго?». Лісоруб відповів: «В мене немає часу точити — я рубаю ліс».

4. Правило читання

Шукати треба інструмент, а не конкретне рішення. Іншими словами, вудочку, а не рибу. man, info та багато інших видів документації побудовані за цим принципом. Тільки howto дають рибу. Не треба лінуватися читати документацію.

5. Правило модульності

Велика справа складається з тисячі малих. Припустимо, користувач захотів купити периферію. Що йому вибрати: принтер, сканер і копір окремо, чи пристрій «3 в 1»? Кожен пристрій у зв’язці «3 в 1» потенційно може не сподобатися, застаріти чи зламатися. Тому той, хто думає категоріями ідеології UNIX купить кожне залізо окремо. Програми в Linux також здебільшого використовують модульну архітектуру. Кожна програма робить тільки одну справу, але робить її добре. Про це треба пам’ятати. Найкраще цей принцип реалізований в shell. Саме за рахунок модульності Linux однаково добре йде і на мейнфреймах, і на КПК, чи може мати кілька робочих середовищ.

Легкого переходу!

Категорія: Linux