Хочете незвичайний прогноз? Я прогнозую, що за термін президентства Януковича самосвідомість українців може тільки покращитися. Після нього ми будемо набагато згуртованішими і впевненішими. Тоді й приведемо до влади достойніших людей. Більше того, така неприємність в українській історії може тільки загартувати народ до рівня повністю самодостатньої нації.

Розвиток (еволюція) найкраще відбувається, коли чергуються сприятливі і несприятливі періоди. Під час несприятливого періоду відбувається банальне дарвінівське «виживають найсильніші». Люди намагаються зі всіх сил вчитися, працювати і жити далі, щоб не опинитися серед слабких. А ще вони стають згуртованішими. Чи багато чули про палестинців 70 років тому? Ні. Вони зросли в боротьбі за існування із сильнішим противником. В Україні нація бореться не проти іншої країни (хоча є й невеликий елемент і цього), а з внутрішнім ворогом. Принципового значення це не має. Так Америка гордиться своєю Громадянською війною; це одна з ключових подій для американських патріотів. І в українській історії цей принцип спрацьовував дуже часто. Він діє й навпаки. В СРСР було заборонено говорити вголос про кризу взагалі. СРСР ослаб і розпався. Розніжились.

Читати далі →

На відміну від деяких розніжених і гордовитих білоручок, які уникають «брудних» тем, блог Чугила буде писати про вибори. Це наша країна і ми маємо у ній хазяйнувати.

Отже, недавно мені до рук потрапила пропаггазетка Тігіпка. У ній знайшов повно викривлень фактів. Давайте подивимось, що пише Конституція про повноваження Президента. В Україні є три гілки влади. Це стандартна практика для демократичної республіки. Законодавча влада належить Верховній Раді, виконавча — уряду, судова — судам. Президент України не належить чітко до жодної з гілок. Він — гарант Конституції, забезпечує національну безпеку, контролює всі гілки влади і розв’язує між ними конфлікти. Президент Ющенко користувався цим правом. На його рахунку розпуск Верховної Ради, розпуск першого уряду Тимошенко, чимало вето на закони і постанови Верховної Ради. Крім того, Президент є Головнокомандуючим Збройних Сил, очолює СБУ і визначає зовнішню політику. Із важливого це все. А в Тігіпка, за версією його реклами, свої уявлення про повноваження Президента. Щоб мати можливість здійснити всі ті обіцянки із економіки і соціального захисту, треба мати політичну систему із сильним президентом як в Америці. Або як у Росії із її слухняним парламентом. Заради об’єктивності треба додати, що Тігіпко хоче прийняти Конституцію із значно розширеними правами Президента. Але…

Читати далі →

На кінець року люди починають робити підсумки за рік минулий і складати нові плани на наступний. Але цей рік — ще є й останнім для президентства Ющенка і це також достойна причина зробити деякі підсумки. Через деякий час, здалеку, можна буде краще оцінити його діяльність і пов’язану із ним епоху, але тепер ми маємо ту перевагу, що ще пам’ятаємо багато деталей нашого часу. Гріх не записати теперішні роздуми. Тож пишу цю аналітичну статтю.

Хоч інститут президентства після зміни Конституції з 2006 року став мало значити у політиці, але все рівно вибори–2010 сприймаються (мною принаймні) як кінець одного етапу і початок іншого. Мабуть, через те, що історію незалежної України фактично поділяють на допомаранчеву і післяпомаранчеву. Сумнівно, що після виборів настануть великі зміни, але наслідки Помаранчевої Революції варто співвідносити із Президентом, а не з парламентом. Тобто це не тільки аналіз президентства Ющенка, але й аналіз наслідків Майдану. Уже пройшло достатньо часу, щоб Майдан комплексно вплинув на українське суспільство. Як ми побачимо із нищенаписаного, суспільна думка може змінитися за зовсім невеликий проміжок часу. За 5 років зміни є і я прагну їх відшукати.

Читати далі →

Вчора (23 жовтня) дивився політичне шоу «Шустер Live». Про більшість політиків писати зовсім не хочеться — їм треба діагноз ставити, а не критикувати. Тому пишу про «трьох гетьманів»: Олега Тягнибока і Анатолія Гриценка.

Читати далі →

Дехто дотримується загальноприйнятої точки зору на політичний устрій світу, дехто вірить у світову змову, на зразок тієї, яку зображено у фільмі «Дух часу», а мої переконання — свої, оригінальні. Їх основні положення були описані у коментарях до статті Сергія Пішковція про річницю теракту 11 вересня, а тепер визріли до формату повноцінної статті.

Останнім часом я познайомився із багатьма людьми, світогляд і спосіб життя яких кардинально відрізняються від моїх. Інколи їх вчинки і слова здавалися мені дивними, дурними чи смішними. Та я не думаю, що вони (більшість з них) — погані люди. Просто світогляд кожної людини схожий на кристал — він має напрямок росту. Не всяка інформація «чіпляється» до світогляду і стає його частиною. Інформація, що не суперечить раніше набутому досвіду, сприймається позитивно і стає частиною «кристала світогляду». Решта сприймається негативно або ігнорується. Наприклад, неможлива конструктивна дискусія між віруючою людиною і атеїстом або між віруючими різних релігій. Вони будуть приводити один одному аргументи, несумісні із «кристалом світогляду» опонента. Переконати можна тільки мовою співбесідника і підлаштувавшись під його світогляд. Це повторить вам будь-який фахівець із НЛП. А от схожі люди домовитись можуть, часом їм і домовлятись нема про що — усе з півслова розуміють. Такі люди тяжіють одні до одних і утворюють невеликі групи за інтересами. Взяти для прикладу, мій блог. В україномовному секторі Інтернету мільйони користувачів, а лояльними його читачами можуть стати тільки кілька тисяч. Світогляд і спосіб життя решти не перетинаються з моїми.

Читати далі →

На наступні вибори наші любі політики приготували святковий маскарад. Маски уже готові. Більше того, потроху стає зрозумілим, у кого буде яка.

Янукович: давач

Найпростішим і найдурнішим громадянам нашої держави має сподобатися маска Януковича. Не всі люди дбають про свою душу, деяким вистачає, щоби було повним КОРИТО. Янукович корито наповнить. У вигляді збільшення мінімальних зарплат, пенсій і тому подібної популістики. Барин дає — мужик бере.

Тимошенко: справедлива

Інших українців виховали, що духовне вище за матеріальне. Їм не хліб треба, а СПРАВЕДЛИВІСТЬ. Їм потрібно, щоб злочинців було покарано, а Росія продавала газ по чесній ціні.

Яценюк: містер X

Але не всі українці такі дурні, щоб голосувати за перших двох кандидатів. Помаранчева революція навчила, що «всі вони однакові». Тому більша частина народу шукає нового політичного лідера. Олігархи виявились достатньо життєздатними, щоб почати задовольняти цей попит. Знайшли серед себе одного, який зовнішньо мав би усі шанси сподобатися народу: молодий, знає англійську і дуже-дуже розумний. Але, по суті, нічим не відрізняється від інших. Виправдовувати його нема сенсу — в Україні достатньо свободи слова. Тому найняли російських політтехнологів (тих самих, що працювали на Януковича у 2004-ому) і придумали нові способи отримати голоси виборців. Метод «диму і блискавок» — так я його назву. Суть полягає у тому, щоб відволікти увагу від справді важливого. І це вдалося. Тепер, коли мова заходить про Яценюка, нецікаво згадувати, що він хорошого і що поганого зробив для країни. Цікаво обговорювати його «невдалу» рекламну кампанію у чорно-коричневу смужку і знаходити справжнього Арсенія у Твітері. Я не вірю, що це все сталося випадково, бо має ознаки добре спланованої вірусної реклами. Виборцю дали можливість зіграти у гру, відчути себе важливим. Одні малюють фотожаби, інші пишуть у блоги і Твітер, ще хтось обурюється «непрофесіоналізмом» його команди.

Маска Яценюка не буде позитивною. Вона буде нейтральною. В умовах теперішньої політичної ситуації цього достатньо, щоб виграти вибори.

Примітка: Я відключаю коментарі до статті. До речі, вперше за рік існування блогу.

За той час, поки я писав цикл про історію незалежної України, в мене виникали нові думки про часи, які вже були описані. Дещо, взагалі, важко причепити до якого-небудь періоду. Тому в останній статті циклу пишу розрізнені думки на дану тему.

Отруєння Ющенка

Насправді, мої роздуми про отруєння Ющенка належать до теорій змови. Їх дуже важко довести, однак важко й заперечити. Легко лише захопити читача емоціями, бо в кожному з нас сидить бажання знайти прихованого недоброзичливця.

Отже, спочатку Помаранчева революція мала відбутися за її гаслами. Українська держава мала повністю переродитись. Навіть, олігархи, які стояли за Ющенком, мали пристосуватися до умов справжньої демократіїї і стати багатіями європейського зразка. Люди тоді, єдиний раз за десятки років, були готовими на радикальні зміни. Все йшло до цього і завадити могли тільки зовнішні сили. Уявіть собі розмову тих самих недоброчичливців, яких ми вишукуємо, із Ющенком.

— Не будеш слухатись, ми зробимо так, що отруєння дасть ускладнення.

Доцільно повністю усувати сильних особистостей. Таких як Чорновіл чи Гонгадзе. А слабких достатньо залякати. Ющенко зламався. Можливо, не відразу і він дійсно спочатку щиро вірив, що «У вас не вистачить камазів.» Але тепер ми бачимо, що Президент намагається щось зробити за принципами, але це все напівзаходи і стає основою для анекдотів.

Отруєння Ющенка, мабуть, і стало останньою краплею у чаші терпіння українського народу. Але яке це тепер мало значення? Більше того, революція виявила хто є хто в українській політиці. Партії, які були ще мало пов’язані з великим бізнесом, ввійли до складу «Нашої України», втратили ідеологію і стали дешевими «кнопконатискальниками». Мабуть, серед цих депутатів багатьом теж погрожували. Революція також дала політичну орієнтацію для багатох людей, активній частині суспільства, що не бажали жити в напівавторитарній країні. На наступних двох парламентських виборах вони голосували за куплені партії. А тепер стали дезорієнтовані.

Хто це зробив — невідомо. Найімовірніше за все — кучмісти. А може Росія, США чи НАТО. Як особливо цікавий варіант, Тимошенко, яка отримала велику популярність, поки Ющенко був хворий. Та, в будь-якому разі, виграли на цьому не простий народ.

Чому другої державної не буде ніколи?

Суперечка про те, варто чи ні надавати російській мові в Україні офіційний статус, почалася ще з оголошення незалежності. Але тільки в час Помаранчевої революції і пізніше, демагоги стали використовувати цей прийом широко та активно. Насправді, переважна більшість українських (за громадянством) політиків не мають патріотичних почуттів ні до якої нації. Думаю, їх можна назвати прагматиками-космополітами, які швидко пристосовуються до життя у будь-якому національно-культурному середовищі. А спекуляції на мові, як і на зовнішній політиці, виявилися дуже ефективним засобом підвищувати свої рейтинги.

Олігархам не вигідно переходити на двомов’я. На це треба дуже багато фінансових витрат. Але їм вигідно відволікати увагу електорату на другорядні проблеми, розігрувати перед ним сцени боротьби проти опонентів. Причому вигідніше грати «проти опонентів», розказувати, що їм не дають прийняти бажаний закон, ніж справді його прийняти. Людська психологія така, що сильніше і швидше сприймає саме негативні емоції. Вимога будь-якого народу до влади: «Хліба та видовищ». Ідеологічні питання — це не хліб, вони можуть бути тільки видовищем. Якщо російську приймуть як другу державну, простору для політичних ігор буде набагато менше.

Автокоментар на «6 причин, що війна в Україні буде»

Майже рік тому я написав у цей блог статтю «6 причин, чому війна в Україні буде». Настав час трошки освіжити цю писанину. Я вже не такий впевнений, що Росія перейде до активних бойових дій проти України. По-перше, завдяки коментарю ivanko. Я й сам за минулий рік двічі проходив практику на підприємстві важкої промисловості, а отже, добре знаю про екологічну небезпечність війни в Україні. По-друге, на Україну, із її слабкою та безпринципною владою, й нападати не треба. Максимум, можна зробити як у моїй теорії змови про отруєння Ющенка. Тільки замість отрути — газовий кран. Схоже на те, що тільки в Росії існує сильна влада, яка здатна на непопулярні кроки у вирішальний час. Але для цього довелося пожертвувати деякими демократичними свободами. Цікаво, сучасна держава може бути одночасно і сильною, і демократичною?

Все цикл закінчений. Попередні 6 статей тут: 1, 2, 3, 4, 5, 6.