Ці статті позначені тегом політика

Новий поділ України

· · Один коментар

Класичного «ющенкового» поділу України на помаранчеву і біло-синю більше нема. Нова епоха — нова конфронтація. Україну тепер більш правильно поділяти на проукраїнську і проімперську (не хочу вживати слово «проросійську»). Або більш неформальні назви: бандерівська і хохловська. Проімперську Україну можна розпізнати за пам’ятниками Леніну на центральних площах. Ця ознака виявилася досить надійною. Це Крим, Донбас і Харківська область.

Вважаю цей поділ вже досить усталеним. Навмисно почекав кілька тижнів, щоб переконатися, що час швидких (революційних) змін вже закінчився і «фронт» більше не рухається. Є тільки надія на Харківщину, бо там люди досі коливаються. Остаточно все повинно закріпитися після виборів. Колективне несвідоме кількох областей зараз працює над новим уявленням про себе як проукраїців і переможців бандитського режиму. Можна чекати, що новий поділ, як і «ющенковий», триватиме не менше кількох років. Єдине, що може похитнути новий лад тепер — це революція в Росії. Не інтервенція в Криму, її характер чи її відсутність, а саме справжня зміна центральної влади в Москві. Але я вважаю цей варіант малоймовірним. Росія ще не готова.

Сепаратизм

З цим біда! Відношення між помаранчевими і біло-синіми було приблизно рівним 55/45 протягом 9 років і мало змінювалося. Обидві сторони надіялись на остаточну перемогу згодом. Ще рано казати, яке відношення буде тепер, але ясно, що набагато менш рівним. Проімперці втратили (а більші оптимісти ще втратять) надію на домінування в Україні і тепер просто рятуватимуть можливість жити звичним їм способом, який не терпить інакомислення. Сепаратизм, федералізація, друга державна мова — очевидні способи це зробити.

P. S. Мало хто знає, але більш освічені люди більш проукраїнські. Також жителі міст більш проукраїнські, ніж сільські жителі. Жителі центрів міст більш проукраїнські, ніж жителі околиць, але на західній Україні навпаки.

Категорія: Україна

Розчарування

· · Коментарів немає

Був час, коли люди твердо знали своє місце. Тепер же, розчаровуються в ньому. Розчарувалися у Леніні, у Гітлері. Згодились на тому, що попередній шлях був невірний і треба йти до демократії. Пішли до демократії. Ніби й з’явились товари на полицях хороші, у яскравій упаковці, а якось воно не так, як насправді душа бажала. Трошки скепсису добавилось. Назад? Так, був час, коли комуняка Симоненко ледь Президентом не став. Згодились на тому, що демократія — хороша ціль, але йдемо дорогою, яка до неї не веде. З’явились політики, які пообіцяли «не словом, а ділом» іти до демократії. Європа! Звучить так, як колись звучало слово «комунізм». Мрія, що у осяжному майбутньому розміщена. Пішли, значить, «тим» шляхом. Але знову розчарування! Не виконав обіцянки Ющенко, не виконала й Тимошенко. Ослабли, допустили до влади Проффесора. Дехто вірив, що краще йти до Росії. Й вони розчарувалися. Тих хто не розчарувався так мало, що це тільки підтверджує тенденцію.

Яка зараз культура пішла? Цинізм! Доктор Хаус нашим людям подобається. Доктор Хаус такий же зневірений в усьому, як і типовий українець. Містер Фріман — те саме. Південний парк… Впали ідоли. Людина стала сама по собі, без вождів, без авторитетів, без провідників, без наставників.

Навіть попса здулася. Раніше якось було більше зірок і їхніх фанів. Бітлів і Івасюка любили всі. Фільми про героїв, які рятують світ чи хоча б свою країну. І слухати поп-музику якось і не соромно було. Інтелігентні люди поп, і робили, і слухали. Розчарувалися… Героїзм пропав з кіно. Кожен став старатися показати себе як оригінальну, нонконформістську, креативну особистість. Бути як всі в певних колах уже стає непристойно і підозріло (готуються розчаруватися і у тобі при першій нагоді). Ти ризикуєш випасти із соціуму, якщо не зможеш знайти свою фішку. Ну але так, щоби без понтів. Спільноти індивідуалістів — парадокс.

А просто людське виходить назовні. Що ж тепер втрачати? Будь собою, а не будь як всі. Цей гуманізм будується на зневірі в людях. Знову парадокс.

До чого воно йде — хтозна. Порада моя така: будьте гнучкими у цьому світі, але не ламайтеся.

Категорія: Інша думка

Про status quo в українській політиці

· · Коментарів немає

Не так я уявляв собі дії української влади. Я думав, що вона буде вести себе надзвичайно обережно, адже над нею із самих президентських виборів–2010 (чи й ще раніше) висить дамоклів меч. А вона арештовує Тимошенко, чим руйнує status quo.

Партія Регіонів тепер має в країні майже все, що може мати політична партія. Але рівновага порушилась і збільшились шанси, що станеться щось неочікуване. Саме ображений народ мав би порушити цю рівновагу, яка склалась не на його користь. Тому, з певної точки зору, арешт Тимошенко вигідний народу. Точніше, дає народу привід і шанс відстояти свої права. Та реалізація цього — під питанням.

Не знаю, чи бандитська влада взагалі недоумкувата, чи успіх протягом року затьмарив їй розум. Чи, й те, й інше. Але мені свідоме і контрольоване розумом керування ризиками і шансами видається досить природним.

І ще про ризики та шанси. Незвичайно виглядає негласний союз між владою і ВО «Свобода». А він є. Влада несерйозно ставиться до «свободівців», відчуває над ними перевагу і вірить у свій контроль над ситуацією. Влада репресує багатьох: Сінькову, учасників Податкового майдану і руйнаторів пам’ятників режиму. Та серед них немає «свободівців». «Свободівці» ходять з прапорами, плакатами й мегафонами. Опір їхнім акціям якийсь іграшковий. Влада спокійно сприйняла перемогу «Свободи» на місцевих виборах у Галичині. Тягнибок і Фаріон регулярно з’являються на політичних ток-шоу. А я в контрольованість «Свободи» не вірю. Як радикальна партія, вони збільшують вплив ірраціонального в політиці. Крім того, «Свобода» — це школа для нової еліти, а знання нам потрібні. Іншими словами, «свободівці» теж ламають status quo.

Що ж, вони прийшли до влади не тільки заради золотих туалетів у віллах, збудованих на попиляні гроші. Влада заради влади теж їх цікавить. Тому, може, саме вони мають ту владу.

Категорія: політика

Бен Ладеніада

· · Коментарів немає

Довго тупив і не міг сформувати власної думки про вбивство (чи інсценіацію вбивства) Осами бен Ладена. Чомусь спочатку усе зводилось до сильних емоцій.

Не буду говорити про справжність вбивства, бо довести тут нічого не можна.

Спосіб, у який усунули бен Ладена виглядає сумнівно. Мілошевича судили, Хусейна стратили привселюдно, а бен Ладена вбили підступно. Могли б захопити в полон. Одна справа, коли солдат опиняється перед вибором: або ти вб’єш, або уб’ють тебе. Але тут, здається, було не так. Американські солдати мали велику чисельну, технологічну і стратегічну перевагу. Ця подія показала, що американці втратили лицарську честь. Тобто, вони анітрохи не поважають ворога. Для них ворог — абсолютний ворог, до якого звичайні норми моралі не застосовуються і якого потрібно знищити негайно, без жалю і сумнівів.

Категорія: Різне

Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть

· · Один коментар
Початок

Коли все починалося, то виглядало дуже переконливим. Здавалося, у цієї ідеології є все, щоб переробити світ на краще. Така чудова заміна для християнства! Ніякого очікування раю — комунізм будуємо уже при житті. І ніякої сліпої віри, а науковий метод. Християнство для декого виявилося непереконливим, хоча з його прийняттям Західна цивілізація не зупинилася в розвитку і не стала жертвою більш успішних сусідів, а, навпаки, розширилася і стала мати культурний вплив майже у всьому світі. Але так сталося, що стару культуру та спосіб життя засудили і про принцип «Працює — не чіпай» не подумали.

Час слави

Можливо, якби я жив до 1917 року, то теж став би комуністом. Але хибність комуністичної ідеології почала виявлятись уже на перших етапах її практичного застосування. Маркс казав, що комуністична революція має відбутися одночасно у всьому світі. Ленін же подивився, що так зробити неможливо і повідомив товаришів, що революція буде відбуватися у кожній країні по черзі, поки весь світ не перейде до комуністичного ладу. Відбулася зміна масштабу. І Ленін же першим, здається, почав практику чистки партії, не переймаюсь, дуже, гаслом «Пролетарі всіх країн — єднайтеся».

Читати далі >>

Категорія: Україна

Їхні Чорнобильські походеньки

· · 2 коментарів

Цілком випадково сьогодні проходив біля пам’ятника жертвам Чорнобиля, що біля лялькового театру у Рівному. Там зібралися люди у костюмах, дехто й у вишиванках, якісь (з виду) вчительки української мови. Простих людей було мало. Несли державні прапори, з добрих динаміків добре поставлений голос повторював: «Дзвони Чорнобиля… дзвони Чорнобиля… дзвони Чорнобиля…» Словом, захід дуже урочистий.

Навіщо це все? Якби мені теж «світило» туди іти, я б взявся вигадувати різні причини, щоб ввічливо цього не зробити. А справжніх причин я знайшов чимало.

Читати далі >>

Категорія: Інша думка

Сталін не «воз’єднував» Україну

· · Коментарів немає

Теперішні комуністи геть здрібніли й спримітизувалися. 11 квітня у Луцьку невеличка (а тепер усі невеличкі) група комуністів набралася нахабства збирати гроші на пам’ятник Сталіну. Але патріоти розтрощили їхній намет і комуністам довелося ганебно відступити під прикриттям міліції. Про це можна детальніше прочитати на сайті «Волинські новини» чи Mykhailov Photography. Мою увагу привернув плакат, який висів у наметі комуністів: намальований Сталін із люлькою і написано «Воз’єднав Україну». Вони допустили три помилки.

Читати далі >>

Категорія: Інша думка
Сторінка 1 із 41234

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509