Ці статті позначені тегом демократія

Новий поділ України

· Один коментар

Класичного «ющенкового» поділу України на помаранчеву і біло-синю більше нема. Нова епоха — нова конфронтація. Україну тепер більш правильно поділяти на проукраїнську і проімперську (не хочу вживати слово «проросійську»). Або більш неформальні назви: бандерівська і хохловська. Проімперську Україну можна розпізнати за пам’ятниками Леніну на центральних площах. Ця ознака виявилася досить надійною. Це Крим, Донбас і Харківська область.

Вважаю цей поділ вже досить усталеним. Навмисно почекав кілька тижнів, щоб переконатися, що час швидких (революційних) змін вже закінчився і «фронт» більше не рухається. Є тільки надія на Харківщину, бо там люди досі коливаються. Остаточно все повинно закріпитися після виборів. Колективне несвідоме кількох областей зараз працює над новим уявленням про себе як проукраїців і переможців бандитського режиму. Можна чекати, що новий поділ, як і «ющенковий», триватиме не менше кількох років. Єдине, що може похитнути новий лад тепер — це революція в Росії. Не інтервенція в Криму, її характер чи її відсутність, а саме справжня зміна центральної влади в Москві. Але я вважаю цей варіант малоймовірним. Росія ще не готова.

Сепаратизм

З цим біда! Відношення між помаранчевими і біло-синіми було приблизно рівним 55/45 протягом 9 років і мало змінювалося. Обидві сторони надіялись на остаточну перемогу згодом. Ще рано казати, яке відношення буде тепер, але ясно, що набагато менш рівним. Проімперці втратили (а більші оптимісти ще втратять) надію на домінування в Україні і тепер просто рятуватимуть можливість жити звичним їм способом, який не терпить інакомислення. Сепаратизм, федералізація, друга державна мова — очевидні способи це зробити.

P. S. Мало хто знає, але більш освічені люди більш проукраїнські. Також жителі міст більш проукраїнські, ніж сільські жителі. Жителі центрів міст більш проукраїнські, ніж жителі околиць, але на західній Україні навпаки.

Категорія: Україна

Розчарування

· Коментарів немає

Був час, коли люди твердо знали своє місце. Тепер же, розчаровуються в ньому. Розчарувалися у Леніні, у Гітлері. Згодились на тому, що попередній шлях був невірний і треба йти до демократії. Пішли до демократії. Ніби й з’явились товари на полицях хороші, у яскравій упаковці, а якось воно не так, як насправді душа бажала. Трошки скепсису добавилось. Назад? Так, був час, коли комуняка Симоненко ледь Президентом не став. Згодились на тому, що демократія — хороша ціль, але йдемо дорогою, яка до неї не веде. З’явились політики, які пообіцяли «не словом, а ділом» іти до демократії. Європа! Звучить так, як колись звучало слово «комунізм». Мрія, що у осяжному майбутньому розміщена. Пішли, значить, «тим» шляхом. Але знову розчарування! Не виконав обіцянки Ющенко, не виконала й Тимошенко. Ослабли, допустили до влади Проффесора. Дехто вірив, що краще йти до Росії. Й вони розчарувалися. Тих хто не розчарувався так мало, що це тільки підтверджує тенденцію.

Яка зараз культура пішла? Цинізм! Доктор Хаус нашим людям подобається. Доктор Хаус такий же зневірений в усьому, як і типовий українець. Містер Фріман — те саме. Південний парк… Впали ідоли. Людина стала сама по собі, без вождів, без авторитетів, без провідників, без наставників.

Навіть попса здулася. Раніше якось було більше зірок і їхніх фанів. Бітлів і Івасюка любили всі. Фільми про героїв, які рятують світ чи хоча б свою країну. І слухати поп-музику якось і не соромно було. Інтелігентні люди поп, і робили, і слухали. Розчарувалися… Героїзм пропав з кіно. Кожен став старатися показати себе як оригінальну, нонконформістську, креативну особистість. Бути як всі в певних колах уже стає непристойно і підозріло (готуються розчаруватися і у тобі при першій нагоді). Ти ризикуєш випасти із соціуму, якщо не зможеш знайти свою фішку. Ну але так, щоби без понтів. Спільноти індивідуалістів — парадокс.

А просто людське виходить назовні. Що ж тепер втрачати? Будь собою, а не будь як всі. Цей гуманізм будується на зневірі в людях. Знову парадокс.

До чого воно йде — хтозна. Порада моя така: будьте гнучкими у цьому світі, але не ламайтеся.

Категорія: Інша думка

Протести в Молдові: скепсис бувалого

· 3 коментарів

Як я уже у Твіттері згадував, події в Молдові мають мало спільного з Помаранчевою революцією в Україні чи революцією Троянд у Грузії. Висловлюсь детальніше.

  • Застосовано силу. Причому відразу.
  • Масштаб не той. На Помаранчеву революцію вийшло 1-2 млн українців або 2-4% усього населення. В Молдові лише 10-20 тис або 0,2-0,4%.
  • І Росія, і Захід не знайшли грубих фальсифікацій виборів.
  • Нема централізованої організації. На вулиці вийшли ніби й опозиціонери, але опозиція як політичний інститут на народні маси впливає слабко. У версію президента Вороніна, що акції протесту щедро спонсоруються, я не дуже вірю.
  • Нема охоплення усіх верств суспільства. Вийшли здебільшого молоді люди.
  • Не було сильного стартового напруження, ефектних сцен з отруєнням опозиційних кандидатів чи киданням яйця у кандидата від влади. Більше того, деякі джерела вказують, що акція була спланована спонтанно за кілька днів до її початку. Про свідчить хоча б той факт, що протестувальники не підготовились як слід (хоча б коктейлі Молотова заготовили), а для погрому брали все, що першим попаде під руку.

А схожих рис тільки дві:

  • Молдова теж пострадянська республіка.
  • У Молдові акція теж відбулася з приводу виборів.

Але багато інформаційних агенств сміливо описують події з використанням слова «майдан». На мою думку, це тільки дискредитує Майдани український і грузинський, що пройшли мирно і призвели до зміни влади. У Молдові явище зовсім інше.

Я не розумію цих людей, навіщо вони вийшли громити державні будівлі? Адже вони повинні бачити, що країна ще не готова скинути стару владу. Невже вони надіються на перемогу? А якщо й країна була б у дійсно передреволюційному стані, то для чого відразу, без спроби мирного вирішення конфлікту, переходити до застосування сили? Відповідей на ці питання нема. Схоже на те, що молдавські протестувальники опираються не на логіку, а на емоції. Дивно, я завжди вважав, що Україна культурно близька до Молдови. Але там, здається, не діють принципи «Моя хата скраю, я нічого не знаю» і «Ви не чіпаєте мене — я не чіпаю вас». На ці особливості українського, грузинського і, мабуть також білоруського, менталітету часто нарікають, але вони дають уникнути кровопролиття у складний для країни час.

А що ви думаєте про акції у Молдові?

Категорія: Україна