Цитую одного користувача торрент-трекера.
Взагалі-то, стиль не зовсім Pagan Black Metal, а, скоріше, Pagan Black Metal/NSBM, ближче, навіть, до NSBМ.
Інколи не розумію намагання давати точні визначення жанру. Для критиків і самих музикантів потрібно, звичайно, досконало розумітися на музичних стилях і точно їх описувати, але для рядових користувачів — навряд. Не варто, також, жорстко визначати свої смаки. От, я, наприклад, найбільше люблю метал. Але якби я зостався «вірним» своїм музичним смакам, то не послухав би нову чудову пісню Сашка Положинського і багато чого б втратив. Знаю, це було б фанатичною впертістю не послухати цю, розпіарену у моїх колах, пісню тільки через те, що, бачите, я не слухаю хіп-хоп. Але, практика доводить, що багато людей принципово не користуються Твітером, чи принципово п’ють Кока-колу, а не Пепсі-колу і часом поводяться дуже фанатично. Так, у хіп-хопі мало форми і змісту, а Твітер — обмежена форма спілкування. Але вони мають свої переваги: дозволяють швидко «ковтати» інформацію і уникати інформаційного перенасичення тощо. Тому не проявляйте принциповість у дрібницях. Легко можна стати їх рабом, не послухати хорошу пісню, не прочитати в Твітері цікаву думку, яка ніколи не доросте до повноцінного проекту. А отримаєте крутіння біля виска від нерозуміючих (а такі завжди знайдуться). Принциповість варто проявляти у принципових речах (на те вони так і називаються). У моралі, дисципліні. У меті, а не у засобах її досягнення. У необхідному, а не у рекомендованому. У справі свого життя, а не у тимчасовому захопленні. Виходить уявна піраміда, де на верхівці знаходяться дріб’язкові речі і мала принциповість, а знизу — важливі речі і висока принциповість. По суті, це головна ознака ментального повноліття — вміти відділяти важливе від неважливого.
Вчора (5 жовтня) закінчився найбільший у світі фестиваль пива Октоберфест. Всупереч поширеній думці про точність німців і назві дійства, фестиваль більше століття починається вже у вересні. З подивом дізнався, що мюнхенський Октоберфест не єдиний в світі. В Німеччині ще є штутгардський і гановерський пивні фестивалі з такою назвою. А в світі подібне проводиться також у США, Канаді, Бразилії і, виявляється, в Україні. Кілька років у Києві відбувається свій маленький Октоберфест. Щоправда дуже невеличкий, навіть, не мають повноцінного сайту.
Багато європейських і американських міст мають великі всенародні фестивалі чи карнавали, а в Україні такого нема. Погано відпочиваємо!
З наших народних гулянь відразу згадалися Країна мрій і Таврійські ігри. Але Таврійські ігри дуже закомерціалізовані і заполітизовані. А ще в Україні складаються традиції свякування Днів міста.
В Московії й на такому скромному рівні нічого не відбувається. Таке поняття як День міста є, але популярними такі свята не стають. Масових фестивалів також немає. Якби були, то культурна «дружба» до нас усе б донесла. Черговий доказ європейськості України і неєвропейськості Московії. Та хто вже сумнівається?
Для таких гулянь треба хороша центральна ідея. В Мюнхені ця ідея — пиво, в Ріо-де-Жанейро — танці, а в Україні нею може стати музика. Це доводять Країна мрій і Помаранчева революція. Без музики в українця добре погуляти не виходить. А ще треба національний колорит. На подібних дійствах у світі національна складова обов’язкова. Секрет міцної здорової нації: мова плюс вечорниці. Бо де ж іще можна одягти вишиванку?
Справи не такі й погані, совєти не вбили бажання українця культурно погуляти. Треба тільки час, щоб виробились традиції. Я відмічаю, що кожного року з’являються нові фестивалі, більшість з яких мають спрямованість на етно. Тобто інтерес людей не обмежується пляжем і заморськими країнами.
Найбільш коментоване