Чи може ви носите шаблю і маєте коня? Чи носите оселедця і шаровари? Чи живете на Січі і обираєте гетьмана? Чи ходите в похід на ляха, турка і москаля? Ось бачите, скінчились ті часи: тепер ніхто не є козаком у повній мірі. Є кілька десятків козацьких організацій, члени яких з натяжкою можуть називати себе козаками. І є українці, які хочуть підкреслити, що вони є патріотами і спорадично використовують слово «козак» для самоідентифікації. Тому що справжні козаки беруть активну участь у політиці та війні. І, навіть, якщо козацькі організації якимось фантастичним чином здобудуть владу в Україні, то хіба вони зможуть вести політику на козацький лад — силою. Тепер 21 століття: війни стали економічними та інформаційними. Козацький досвід у них не потрібний. Потрібні патріоти нового культурного і психологічного складу.

Звичайно козацька історія до себе вабить. То були славні часи піднесення України і наш патріот підсвідомо хоче їх повернути. Але повертати треба не зовнішню атрибутику, а сам пасіонарний дух того часу. І він аж ніяк не дозволяє скиглити за минулим. Цей дух напрямлений в майбутнє. Виникає дисонанс між козацькими ідеями та способом життя і фактичним станом речей у сучасному світі. Тобто при всій своїй силі і красі козацька ідея у контексті нашого часу призводить до пасивності.

Якщо український патріот справді сильний духом, то, я думаю, без жалю перегорне козацьку сторінку історії України і буде писати нову. А якщо ні — до таких людей ставлення толерантне. Просто вони в майбутнє не потраплять.

Читати далі →

Сильно вплинула на мене стаття «Чия мова вторинна і пародійна». За нею, українська мова — типова розвинена європейська мова з багатою історією. Російська ж, містить у собі велику кількість перекручувань з української, а також татарської, французької, голландської. Звичайно, без запозичень не обходиться жодна мова (хіба ісландська?), але у російській вони відбулися неприродним пародійним способом. Так отримали некрасиву, десакралізовану, громіздку мову.

Якби все у тій статті було правдою, то їй просто не було б ціни! Але звертаю увагу на деякі помилки, часом досить грубі.

Не викликає сумнівів, що рос. слово «минута» — запозичення від фр. «minute», у крайньому випадку з якоїсь іншої мови. С. Коваль виводить це слово від укр. «минати». Цікаво, але майже неможливо.

Читати далі →

Хочете незвичайний прогноз? Я прогнозую, що за термін президентства Януковича самосвідомість українців може тільки покращитися. Після нього ми будемо набагато згуртованішими і впевненішими. Тоді й приведемо до влади достойніших людей. Більше того, така неприємність в українській історії може тільки загартувати народ до рівня повністю самодостатньої нації.

Розвиток (еволюція) найкраще відбувається, коли чергуються сприятливі і несприятливі періоди. Під час несприятливого періоду відбувається банальне дарвінівське «виживають найсильніші». Люди намагаються зі всіх сил вчитися, працювати і жити далі, щоб не опинитися серед слабких. А ще вони стають згуртованішими. Чи багато чули про палестинців 70 років тому? Ні. Вони зросли в боротьбі за існування із сильнішим противником. В Україні нація бореться не проти іншої країни (хоча є й невеликий елемент і цього), а з внутрішнім ворогом. Принципового значення це не має. Так Америка гордиться своєю Громадянською війною; це одна з ключових подій для американських патріотів. І в українській історії цей принцип спрацьовував дуже часто. Він діє й навпаки. В СРСР було заборонено говорити вголос про кризу взагалі. СРСР ослаб і розпався. Розніжились.

Читати далі →

Більше року тому я писав, що українці мають одну негативну рису: не мають як слід розвинених підприємницьких здібностей. Це була описова стаття. Тепер постараюсь проаналізувати і уточнити тему. Не всі українці слабкі у бізнесі. Я маю на думці не винятки з правил, а щонайменше дві верстви народу, які поки мало впливають на загальну ситуацію. Перша — наймолодше покоління українців, які не пам’ятають монополізованої державою економіки у СРСР. Деякі з них радують новим баченням, але все-таки більшість з них не належать чітко до людей вільної ринкової економіки, а до людей пост-СРСР, з якого Україна виходить-виходить, але досі вийти не може. Друга — діаспора і заробітчани, які живуть і працюють за західним кордоном. Ось тут маємо людей, які цілковито руйнують думку, що українці бездарні у бізнесі. Українці, звичайно, не здобудуть такої репутації як євреї чи американці, але цілком можуть бути нарівні з іншими європейськими народами.

Читати далі →

Собаки мітять свою територію. Багатії України також її мітять, але у спосіб, який вважають цивілізованим: високими парканами і нотаріально завіреними папірцями. І у такий спосіб демонструють своє домінування над простим бідним українцем. Якби вони хотіли захистити свою власність від небажаних відвідувачів, то поставили б, крім стін, ще й колючий дріт, а може й наглядача з автоматом. Якби вони просто хотіли сховатись від небажаних очей, то вистачило б і дешевої огорожі. Але основне їх призначення — піднімати статус власника в очах плебсу. Уявіть дві споруди: проста побілена українська хатина з невисоким дерев’яним парканом і двохповерховий особняк за 3-метровою кам’яною стіною. Із хатини виходить чоловік. Яке ваше перше враження про нього? Через деякий час з особняка виходить його близнюк. Відчуваєте різницю? Це різниця по психологічній осі «домінування–підлеглість». В її основі — агресивність. На деякому рівні розвитку агресивність виконує позитивну роль для еволюції і прогресу. Наприклад, саме агресія є основою соціального устрою вовків і собак. І агресія дуже важлива в низькорозвинених людських суспільствах. Але з розвитком суспільства все важливішими стають розум і мораль. Те саме стосується й окремих людей. Ті, хто добровільно живуть за високими стінами, ненабагато розвиненіші від варварів, або, в кращому випадку, опинилися не в тій компанії.

P. S. Міг би написати про гламур, там та сама вісь «домінування–підлеглість» в оболонці цивілізованості, але під гарячу руку потрапили саме високі стіни.

На кінець року люди починають робити підсумки за рік минулий і складати нові плани на наступний. Але цей рік — ще є й останнім для президентства Ющенка і це також достойна причина зробити деякі підсумки. Через деякий час, здалеку, можна буде краще оцінити його діяльність і пов’язану із ним епоху, але тепер ми маємо ту перевагу, що ще пам’ятаємо багато деталей нашого часу. Гріх не записати теперішні роздуми. Тож пишу цю аналітичну статтю.

Хоч інститут президентства після зміни Конституції з 2006 року став мало значити у політиці, але все рівно вибори–2010 сприймаються (мною принаймні) як кінець одного етапу і початок іншого. Мабуть, через те, що історію незалежної України фактично поділяють на допомаранчеву і післяпомаранчеву. Сумнівно, що після виборів настануть великі зміни, але наслідки Помаранчевої Революції варто співвідносити із Президентом, а не з парламентом. Тобто це не тільки аналіз президентства Ющенка, але й аналіз наслідків Майдану. Уже пройшло достатньо часу, щоб Майдан комплексно вплинув на українське суспільство. Як ми побачимо із нищенаписаного, суспільна думка може змінитися за зовсім невеликий проміжок часу. За 5 років зміни є і я прагну їх відшукати.

Читати далі →

Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.

Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.

Читати далі →