Раніше я надто емоційно, нетерпимо ставився до критики. А тепер —ні. Геть жорсткі рамки! Більш того, як не будете критикувати, можу запідозрити щось погане:

• Співрозмовник дурний і не має що сказати.
• Співрозмовник боїться мене. Не люблю слабаків.
• Співрозмовник боїться відповідальності за сказане. Див. попередній пункт.
• Співрозмовник підлизується до мене. Але це йому не поможе.
• Співрозмовник не бажає мати зі мною справи. Тоді що він тут узагалі робить? Іди собі.

Є ще в когось бажання мовчати?

Як я уже у Твіттері згадував, події в Молдові мають мало спільного з Помаранчевою революцією в Україні чи революцією Троянд у Грузії. Висловлюсь детальніше.

• Застосовано силу. Причому відразу.
• Масштаб не той. На Помаранчеву революцію вийшло 1-2 млн українців або 2-4% усього населення. В Молдові лише 10-20 тис або 0,2-0,4%.
• І Росія, і Захід не знайшли грубих фальсифікацій виборів.
• Нема централізованої організації. На вулиці вийшли ніби й опозиціонери, але опозиція як політичний інститут на народні маси впливає слабко. У версію президента Вороніна, що акції протесту щедро спонсоруються, я не дуже вірю.
• Нема охоплення усіх верств суспільства. Вийшли здебільшого молоді люди.
• Не було сильного стартового напруження, ефектних сцен з отруєнням опозиційних кандидатів чи киданням яйця у кандидата від влади. Більше того, деякі джерела вказують, що акція була спланована спонтанно за кілька днів до її початку. Про свідчить хоча б той факт, що протестувальники не підготовились як слід (хоча б коктейлі Молотова заготовили), а для погрому брали все, що першим попаде під руку.

А схожих рис тільки дві:

• Молдова теж пострадянська республіка.
• У Молдові акція теж відбулася з приводу виборів.

Але багато інформаційних агенств сміливо описують події з використанням слова «майдан». На мою думку, це тільки дискредитує Майдани український і грузинський, що пройшли мирно і призвели до зміни влади. У Молдові явище зовсім інше.

Я не розумію цих людей, навіщо вони вийшли громити державні будівлі? Адже вони повинні бачити, що країна ще не готова скинути стару владу. Невже вони надіються на перемогу? А якщо й країна була б у дійсно передреволюційному стані, то для чого відразу, без спроби мирного вирішення конфлікту, переходити до застосування сили? Відповідей на ці питання нема. Схоже на те, що молдавські протестувальники опираються не на логіку, а на емоції. Дивно, я завжди вважав, що Україна культурно близька до Молдови. Але там, здається, не діють принципи «Моя хата скраю, я нічого не знаю» і «Ви не чіпаєте мене — я не чіпаю вас». На ці особливості українського, грузинського і, мабуть також білоруського, менталітету часто нарікають, але вони дають уникнути кровопролиття у складний для країни час.

А що ви думаєте про акції у Молдові?

Нема нічого простішого, ніж когось критикувати. Просто щось заперечити, що не
подобається. Або й у негативному контексті: звинувати когось у своїх проблемах і
перекласти свою відповідальність. Здійснення критики відбувається зовсім без
зусиль — на несвідомому рівні. Не можна сказати, що це погано, бо
виправдана критика — двигун прогресу. Але дуже часто критика заміняє собою
конструктив. Згадайте популярні зараз програми на зразок «Свободи» Савіка
Шустера. Суть таких програм полягає у критиці всіх і вся. Але ніяких реальних
рішень гості, найчастіше, не дають. Для високого рейтингу програми цього й не
потрібно. Це просто шоу і насправді ніякої користі для країни, про яку постійно
згадують гості, немає.

Для успіху потрібно, щоб критика вела за собою конструктив: реальні кроки
вирішення проблеми. На практиці ж, мало хто розуміє як «кувати успіх» і за
критикою йде критика і знов критика. Адже критикувати легко…

Особливість національного характеру

Українці особливо добре вміють бачити недоліки інших. Така
наша національна риса характеру. І тому ми не можемо довго терпіти владу. На
Запорожжі гетьман був при владі в середньому 1-2 роки. Після чого запорожці
знаходили яку-небудь причину, чому гетьман поганий і обирали нового. Знайомо,
ага? Винятками були тільки Сагайдачний і Хмельницький, які керували справді
добре. Пізніших гетьманів епохи Руїни не рахуємо: вони дуже сильно залежали від
Московії. Не наставляли українці собі ніколи й сильної влади.

• Українську державу часів Хмельницького ніяк не можна назвати добре
  сконсолідованою. Соратники Хмельницького мали своє уявлення про хід війни та
  керування молодою державою.
• Українські державні утворення періоду
  Національно-визвольної революції початку XX ст. не підтримувалися всім
  населенням. УНР мала дуже слабку владу.
• Більш сильною владою здається гетьманат Скоропадського. Але, по-перше
  Скоропадський прийшов до влади з допомогою «зовнішніх» сил, а по-друге, частині
  українців така влада не сподобалася і вже через 8 місяців до влади прийшла
  Директорія. До речі, при Гетьманаті змінилося як мінімум 3 уряди.
• Досить радикальне націоналістичне спрямування Директорії подобалися
  далеко не всьому населенню і його ліва частина перейшла на бік більшовиків.
• Наступний епізод українського
  державотворення — часи ОУН-УПА. Не змогли націоналісти досягти єдності у
  складний час і розділилися на «бандерівців» і «мельниківців».

Чому в Україні ніколи не буде диктатури?

Наш час: народ на Помаранчевій революції відстояв своє право на свободу. І
хоч теперішня анархічна свобода, м’яко кажучи, не сприяє розвитку, народ
протестує здебільшого на словах, бо йому подобається когось покритикувати і
нічого не робити. В політичні лідери вибиваються ті, хто краще за інших
покаже народу брехливість опонента. Люди прихильні до тих, хто на них схожий.
Отже й голосують вони за тих, хто має такі самі риси. А саме: любов до критики.
І поки не згасне ця національна риса, в нашій країні не буде диктатури.

Критика у політтехнологіях

За останні 1-2 роки поширилася думка, що народ втомився від популізму
політиків і новим лідером країни стане особа, що зробить реальні та корисні
справи.

Подивимось хто тепер отримує, а хто втрачає народну
прихильність.

Литвин: отримує

Просто майстер критикувати і при цьому залишатися «чистим».
Класика.

Яценюк: отримує

Яценюк позиціонує себе як політика «нового покоління». Нібито він
здатний до конструктивної роботи. Що ж, трохи є. Та на мою думку, Яценюк просто
пливе за течією і робить тільки те, що користується попитом. Запитайте його про
те, що він думає про своїх колег і почуєте відповідь, схожу на відповідь
будь-якого політика «старшого покоління»: це все винні вони.

Мороз: втратив

Як іти до іншого табору, треба добре «пояснити» чому старі партнери
погані. Як Юля про Ющенка пояснює. Дурний!

Ющенко: втрачає

Мало критикує. Заслужив репутацію «м’якотілого».

Висновки: хочем щоб хтось був неправим. І нема різниці, чи самому
молоти язиком, чи дивитись як це роблять інші. Конструктивна діяльність —
другорядне.

Що робити?

Повторюся: за критикою має йти конструктив. Інакше критика залишається
красивими словами і призводить тільки до незадоволення. Просто втрачає сенс.
Кінцевий результат має бути таким, щоб його можна помацати або порахувати.

Щоправда, ця стаття також зразок критики без підтвердження справою. Ну майже
як ті політики.