Проста шпаргалка для блогерів. Описує життєвий цикл статті від зародження ідеї до впливу написаного на подальші проекти.

1. Зародження ідеї. Процес непередбачуваний.
   Примітка: є, правда, прийоми генерації ідей, але я їх не пробував. Треба це виправити у найближчому майбутньому.
2. ТЕЗОВИЙ запис ідеї. Негайно! Інакше забудеться. Часто забувається не вся ідея, а її частина. Жаль, коли це буде її ізюминка. Треба мати продуману інфраструктуру для запису: блокнот, файл ideas.txt на стільниці, диктофон, липучі нотатки.
3. Визрівання ідеї. Деякі люди кажуть, що ідеї у них дозрівають місяцями і роками. Але інколи залишати ідею на визрівання тільки шкодить. «Гарячі» новини ні в якому разі не можна лишати на визрівання — писати, як тільки з’явиться найменша можливість. Якщо відчувається, що ідея вже зріла і подальше чекання вже нічого не дасть — писати. Чим раніше, тим краще — конкуренти наступають на п’яти. Головне — інтуїтивно відчувати настання потрібного моменту, а далі діяти швидко і чисто.

Читати далі →

Не думав, що так швидко знайду відповідь на питання, яким задався у одній із своїх недавніх статей. Яка причина творчого «вигорання»? Що змінюється з часом у психіці людини, що вона втрачає інтерес до недавно улюблених справ? Якщо ще не читали цю статтю — прочитайте для розуміння теми, яка тут обговорюється.

Ворога треба знати в лице: його сутність і природу. Тоді з ним можна усвідомлено боротися. Хоча просто визнавати його існування — теж досягнення. Якщо вам здається, що мотивація до дій уже не та, що раніше — то ця стаття для вас. Це намагання вияснити причину «вигорання».

Читати далі →

Дехто живе так, як живеться. Інші дивляться на рівних собі і намагаються робити так само. І даремно, бо копія рідко виходить кращою за оригінал. Більш мудрі люди беруть за приклад і копіюють кращих за себе. Все-таки більшість людей спостерігають за світом і намагаються збагнути «теорію успіху».

Здається, людина уже все робить правильно, звільнилася від найпоширеніших стереотипів нашого часу, має усі об’єктивні умови іти до свого щастя. І починає це робити. Але всередині кожного з нас живуть чортенята. І вони ніколи не атакують на початку шляху. Тільки коли уже видно перші результати роботи, чортенята нагадують про своє існування. Спочатку це виглядає досить безневинно. Трохи більше часу на відпочинок, щось відкласти на потім, десь порушити стару хорошу звичку. І так помалу майбутні генії стають звичайнісінькими людьми.

Загальновідомий факт, що більшість людей рано чи пізно відчувають «вигорання». Їх перестають цікавити їхні справи, хоч би й раніше вони приділяли їм багато часу, працювали натхненно і були у цьому щасливими. Чому? Тут мені дуже важко дати відповідь. Що змінюється з часом у психіці людини? На перший погляд мало би бути все навпаки: добре знане подобається більше. Таке враження, що є якась стеля, стукнувшись головою об яку, все тіло відразу зіщулюється. Можливо у читачів є які-небуть пояснення — пишіть.

Навколо себе я спостерігаю чимало таких людей, які починали дуже добре. Не ліниві, дуже розумні, без комплексів. Але чортенята знищили у них жагу життя. Ні, не об’єктивні фактори; у людей, про яких я зараз кажу, не було ніяких сторонніх причин до цього.

Тому чортенят треба перемагати. Увага, перемагати, а не перемогти — їх неможливо знищити, а можна тільки загнати у глухий куток. Робити це регулярно і наполегливо. Ось усередині заворушились якісь лінь, страх чи апатія — це чортенята. Перемагай їх!

На цей запис мене надихнула гумореска Остапа Вишні «Чухраїнці». Може пам’ятаєте, це був той народ, що мав «цілих аж п’ять глибоко національних рис». Хороша гумореска, але ніякого прикладного значення у прагматичному світі Інтернету вона не має. Тому я розширив список на всі випадки життя. Тепер можна відмовляти і не бути впійманим на повторенні п’яти одних і тих же відмовок. Оригінальні відмовки від Остапа Вишні позначені жирним шрифтом.

Відмовки часу

• Спізнивсь.
• Не встиг.
• Потім зроблю.
• Та ж не зараз.
• От як я був молодий…

Відмовки місця

• Та ж не тут.

Зсув вверх, до рівня голих абстракцій

• Якби ж знаття?
• Я так і знав.
• Якось то воно буде!
• Не горить.
• Для чого?

Зсув донизу, до рівня фізіології

• Забув.
• Голова болить.
• Втомився.
• Спати хочу.
• Я ще не обідав.

Ментальні відмовки з опери «Моя хата скраю — я нічого не знаю»

• Воно мені треба?
• То не для мене.
• Я не такий.
• Я не зможу.

Тупі питання і вигуки

• Шо?
• Де?
• Га?
• Ага!
• Ой!

Важливий також особливий чухраїнський менталітет, без якого користуватися цими відмовками зовсім не те. А саме: пасивність, песимізм, лінь, недалекоглядність.

Признавайтесь, багато із цих відмовок знаєте? Як ні, то користуйтесь, але для добра та на тверезу голову.

P. S. …І читайте Остапа Вишню!

P. P. S. А що то, правда, що чухраїнці давно уже усі вимерли?

Нема, мабуть, для блогера більшого задоволення, ніж отримувати нові коментарі. Думаю, відсотків 80 блогерів зі мною погодяться. Коментарі розуміють як сигнал про те, що написане усвідомлено прочитали і час та зусилля автора виявилися витраченими недаремно. Що запис виявився хоч для когось цікавим і корисним. В усній розмові якось не так сильно відчутно, чи слухач уважний чи ні.

Одним із найяскравіших образів минулого року для мене була історія життя одного спамера — Еда. Ед за 5 років діяльності вивчив усі «тонкощі» розсилки спаму і заробив мільйони, але не став щасливим. Тоді він покинув спамерство.

Тільки коли людина робить щось із думкою про інших, праця дає довготривалий результат: для працюючого моральне задоволення і хорошу репутацію, а для споживача якісний продукт і доброзичливе ставлення.

Тож дякую за те, що ви мене читаєте!