Собаки мітять свою територію. Багатії України також її мітять, але у спосіб, який вважають цивілізованим: високими парканами і нотаріально завіреними папірцями. І у такий спосіб демонструють своє домінування над простим бідним українцем. Якби вони хотіли захистити свою власність від небажаних відвідувачів, то поставили б, крім стін, ще й колючий дріт, а може й наглядача з автоматом. Якби вони просто хотіли сховатись від небажаних очей, то вистачило б і дешевої огорожі. Але основне їх призначення — піднімати статус власника в очах плебсу. Уявіть дві споруди: проста побілена українська хатина з невисоким дерев’яним парканом і двохповерховий особняк за 3-метровою кам’яною стіною. Із хатини виходить чоловік. Яке ваше перше враження про нього? Через деякий час з особняка виходить його близнюк. Відчуваєте різницю? Це різниця по психологічній осі «домінування–підлеглість». В її основі — агресивність. На деякому рівні розвитку агресивність виконує позитивну роль для еволюції і прогресу. Наприклад, саме агресія є основою соціального устрою вовків і собак. І агресія дуже важлива в низькорозвинених людських суспільствах. Але з розвитком суспільства все важливішими стають розум і мораль. Те саме стосується й окремих людей. Ті, хто добровільно живуть за високими стінами, ненабагато розвиненіші від варварів, або, в кращому випадку, опинилися не в тій компанії.

P. S. Міг би написати про гламур, там та сама вісь «домінування–підлеглість» в оболонці цивілізованості, але під гарячу руку потрапили саме високі стіни.

Говорять, при вживанні деяких видів наркотиків, кольори стають яскравішими. Тепер є новий спосіб насолодитись яскравими картинками: просто піти в кінотеатр на сеанс «Аватара». Якось після того я побачив справжню, невигадану красу: через легенькі хмари і віття дерев просвічував повний місяць. Але все ж це здавалося дуже невиразним і нецікавим порівняно з планетою Пандорою.

Ще на зорі вивчення фізіології мозку було доведено, що немає різниці між походженням подразника (реальність, кіно, наркотики) — у мозку відбуваються ті самі процеси. Тому можна сказати, що «Аватар» (або будь-який інший фільм) може викликати психологічну залежність. Але цей фільм особливо психотропний. Самі погляньте: багато людей ходять по кілька разів. Це ж не фільм зі складним сюжетом, дрібні деталі якого помічаються на 2–3 раз.

Фани фільму кажуть, що він учить нас любити природу. Але хіба такий фан відірве дупу від крісла і поїде з міста на прогулянку. Ні, він, скоріш за все, зробить це тільки подумки, подумки ж відсторониться від свого «злого» суспільства і потім ще раз подивиться «наркотичний» фільм. «Аватар» учить любити не природу, а вигадану планету, де все яскраве. І самого себе. І заздрити головному герою, якого не мучить совість зрадити Батьківщину, стати райським звіром і полетіти на райську планету.

Мої давні фоловери Твітера може пам’ятають, що я, правша, почав вчитися користуватись мишкою лівою рукою. Дехто подумав, що я збираюся праву ампутувати. :) Але насправді це рішення прийшло тоді, коли випадково у російськомовній Вікіпедії знайшов твердження, що за деякими даними правші ефективніше працюють мишкою лівою рукою. Недовго думаючи, я переставив мишу і змінив орієнтацію кнопок під ліву руку. З того часу пройшло 3,5 місяці, усі рефлекси, які могли виробитись, уже виробились і тепер я можу описати все досить компетентно: усі плюси і мінуси.

Плюси

• Права рука вивільняється для інших дій. Маніпулювати мишею — дуже просто. Хіба може хтось інвалід? Інші дії, які виконує людина за комп’ютером, можуть бути набагато складнішими. До того ж, це різні дії. Краще перекласти одну з простих дій на неведучу руку, а всі інші виконувати ведучою. Наприклад, ефективніше буде маніпулювати мишею лівою, а писати рукописний текст — правою. З іншого боку, такі ситуації зустрічаються не часто.
• Додаткові клавіші знаходяться на клавіатурі справа. Сучасна розкладка клавіатури устоялася вже до того часу, коли миша з’явилася на більшості комп’ютерів. Тому було логічним розмістити додаткові клавіші справа від букв і цифр. Це стрілки, клавіші «Enter», «Backspace», «Insert», «Delete», «Home», «End», «PageUp», «PageDown» та деякі інші. Зліва знаходяться тільки «Esc», «Tab» і «CapsLock». Миша додала ще роботи для правої руки. А користуватись додатковими кнопками стало менш зручно: треба зробити 20-сантиметровий рух правою рукою, щоб дістатись від миші до клавіш навігації або 30-сантиметровий — від миші до положення для сліпого десятипальцевого методу. Щоправда, для короткої ноутбучної клавіатури трохи менше. Ліва рука у такому випадку майже не виконує розмашистих рухів. Якщо перекласти мишу наліво, то обидві руки будуть виконувати короткі 10–15-сантиметрові рухи. В такому випадку дуже зручно здійснювати навігацію файловою системою: лівою рукою маніпулювати мишею, а правою — натискати «Ctrl», «Shift», «Backspace», «Delete».
• Так, дійсно миша у лівій — слухняніша. Через 2–3 тижні після початку мого експеременту я вирішив протестувати-таки, у якій руці миша реагує швидше і виконує більш точні рухи. Для цього я завантажив невеличку казуальну гру схожу на теніс. Усе управління у цій грі здійснюється мишею. Я поперемінно грав у цю гру лівою і правою руками. В результаті, лівою рукою я набрав 41697 очок, а правою тільки 20424. Причому усі 3 цикли вигравала ліва рука. Похибка була, мабуть, на користь лівої руки, бо нею я користувався кілька днів перед початком тесту. Але усе ж таки, різниця досить велика.
• Це добре для здоров’я. З цієї точки зору непогано було б інколи міняти мишу між правою і лівою руками. Одиничний нетривалий стрес покращує здоров’я, а група стресових факторів, що не припиняються — погіршує. Пам’ятаєте цю аксіому валеології? Якщо жити раптом стало сито, нецікаво і самотньо, то саме час організувати собі невеличкий стрес, помінявши руку. ;) Ще є така неприємна хвороба як тунельний синдром. Для його профілактики добре зрівняти навантаження на обидві руки. Зміна звичок дуже добре тримає нервову систему у тонусі. Чи не тому серед лівшів більше талановитих людей, які змушені жити у некомфортному для них світі?
• Лівомишність як засіб піару. Припустимо, ви потрапили у новий колектив. «Ой, а ти лівша?» — «Ні, просто я лівомишний.» За заслуги новенького стануть цінити згодом. А до того часу можна привернути до себе увагу чимось особливим. Важко точно передбачити, яка буде на це реакція оточуючих, але — перевірено у Твітері — вона буде.

Мінуси

• Це насилля над собою. Спочатку ефективність роботи на комп’ютері різко впаде. Особливо це відчутно при роботі у графічних редакторах, де точність і впевненість рухів принципово важлива. А права рука буде інколи «забуватись» і тягнутись по правий бік клавіатури. Мені знадобилося 10 днів, щоб маніпулювати лівою так само майстерно, як правою і 3 тижні, щоб положення мишки справа викликало в мене відчуття «щось не так».
• Правша ніколи не стане лівшою. І хоч я й став тепер лівомишним, але інколи, особливо при скролінгу у браузері, простягую праву руку по діагоналі і кручу колесико. Раніше лівшів намагалися перевчити і це не вдавалося зробити до кінця. Не вдасться перевчити і правшу на лівшу. Я й не збираюся нікого переучувати: ні інших, ні себе. Я тільки хочу показати, наскільки універсальний і гнучкий у пристосуванні людський організм. Ми рідко використовуємо його можливості свідомо, а покладаємся на звички і стереотипи.
• Деякі моделі призначені тільки для правої руки. Моя ж мишка — звичайна, симетрична, без додаткових кнопок.

P. S. Статтю приурочено до 13 серпня — Дня Лівші.

P. P. S. Публікую я цю статтю уже правою рукою. При потребі я запросто можу перекласти мишу і без дискомфорту працювати лівою.

У відомій казці Попелюшка, коли зробить усю домашню роботу, мусить визбирувати із попелу горох. Але і в житті я не раз спостерігав таку ситуацію, коли робітник виконав свої прямі обов’язки і може, здавалося б, трохи перепочити. Але начальник прямим або непрямим чином змушує не сидіти, склавши руки. Інколи ще гірше: робітник сам ставиться до своєї роботи фанатично. В нього є тверде переконання, що весь робочий час треба приділяти лише роботі. Звичайно, не в кожній професії можна зробити завдання до закінчення терміну. Водії, що перевозять пасажирів, наприклад, повинні строго дотримуватися графіку. Але також є багато професій (і їх стає все більше й більше), в яких праця організована «від проекту до проекту». Та ні — начальство не хоче, щоб ми були щасливими і вигадує найбезглуздіші завдання. На території заводу «Рівнеазот» можна спостерігати ретельно перекопані газони. Квітів потім на них не садять — тут мета стоїть не зробити промисловий гігант красивішим та зеленішим, а тільки подіти кудись зайву робочу силу, користуючись вродженою любов’ю українців до землі. Щось подібне відбувається й у рівненських школах. Учні проходять практику просто байдикуючи в кабінетах, замість їздити на екскурсії, як то мало бути «правильно». Змусити неповнолітніх до перекопування грядок не можна, але відібрати час — так.

Соромно за свою країну, але мовчати не можу. Бо, здається, у цьому випадку приказка «Добре там, де нас нема», правильна. Мені (не маючи щоправда особистого досвіду життя у розвинених країнах) дуже важко уявити, щоб щось подібне відбувалось де-небудь в Америці. Бо там цінують час.

Хоч я й скептично ставлюсь до дорогих збіговиськ, подібних до Євробачення, але цього року дивився конкурс. Для мене це традиція. Я дивлюсь Євробачення з 2003 року, коли Україна вперше брала у ньому участь. Та це більше відмовка, ніж серйозна причина. Я ще раз процитую Нассіма Талеба:
Скептицизм вимагає багато сил і коштує дорого. Скептично відноситися можна до речей, які мають глобальні наслідки. У житті дрібних питань і рішень краще бути недосконалим, поводитися по-дурному і по-людськи.
Окрім цього, є ще одна причина, чому я не соромлюся інколи робити не зовсім, здавалося б, корисні речі. Про це я скоро напишу окремим постом.

Але цей запис зовсім не про те, чи Євробачення хороший конкурс, чи ні. Переглянувши усі 3 частини дійства, я мав можливість спостерігати за дуже швидким сходженням до слави окремих виконавців. У півфіналі я особливо й не виділяв Олександра Рибака серед інших конкурсантів. Як на мене, досить посередньо для Євробачення. У фіналі я дізнався, що на нього роблять високі ставки. Моє ставлення до можливого лідера трохи змінилося. Думаю, справедливо буде сказати, що я став приділяти йому більше уваги. Але коли він став отримувати бали з неймовірною швидкістю і врешті з великим відривом виграв конкурс, мої відчуття змінилися на повагу. Звичайно, це не була глибока і щира повага, але цього було достатньо, щоб я ним зацікавився.

Чи був би мені цікавим Рибак і чи згадав би я про нього тут, якби населення Європи за нього не проголосувало? Але об’єктивно наш герой не став набагато кращим за кілька днів конкурсу. І моє суб’єктивне ставлення до нього не змінилося б, якби не сила голосів усієї Європи. Стадний інстинкт. Думка більшості часто стає для людини найсильнішим аргументом. Звичайно, від цього викривляється розуміння, але цей інстинкт також і єднає всіх людей у цивілізацію.

P. S. Про мої справжні музичні смаки можна дізнатися на акаунті Last.fm.

Приводом для написання цієї статті став перегляд одного політичного шоу. Я помітив, як же сильно відрізняється те, що кажуть політики, від того, що об’єктивно відбувається в світі. Один політик закінчував говорити, інший — починав, а кількість сенсу в їх словах впевнено наближалася до нуля. Якби не поставлений голос і солідний вигляд, то я б перемкнув канал відразу.

Така собі зграйка папуг. Цікаво, вони взагалі ще пам’ятають, що являє собою життя простого громадянина і як правильно керувати державою чи ні?

Це явище існує не тільки в політиці, але і в поп-культурі (хм, то політика теж різновид шоу-бізнесу?). А найважливіший засіб для його поширення — телебачення. Створюється цілий паралельний світ зі своїми правилами. Світ, що пародіює реальність, неефективний, дає прості пояснення складним речам, блистить як золото. Ця система існує для заробляння грошей та отримання влади одними і бездумного споживання іншими. Цінності, що циркулюють у цій системі нерідко формуються нею ж самою. Наприклад, модельний стандарт «90–60–90». Чому саме такі цифри і як у суб’єктивному понятті «краса» взагалі можуть бути якісь стандарти?

Так що не треба нам ніякого космосу. На землі погано, але в космосі нема нічого, крім красивих оптичних ілюзій. Робіть реальні речі, ті, що мають цінність. Важливіше те, що навкруги, а не виграш у кимось придуманій грі. Бо ця гра існувала не завжди. Якщо Вам соромно перед бабусею і дідусем, задумайтесь. Якщо Ваші онуки не будуть гордитися своїми бабусею і дідусем, чи вірно це?

Не можу надивуватись майстерності працівників телеканалу «FOX», що регулярно випускають якісні серіали. На рахунку вже «Сімпсони», «Футурама», «Секретні матеріали» і «Доктор Хаус». Про останній в мене з’явилося кілька спостережень і я хочу ними поділитися.

Люди люблять подивиться на виродків

В минулі віки до потворних людей ставилися просто: саджали у клітку і виставляли напоказ. Як виродків не вистачало, розповідали один одному міфи про Горгону, Медузу, Дракона, Вія і тому подібних страшних потвор. Розваги відмінні, чи не так? Та новітні часи принесли нам толерантність, а також науку, що не могла співіснувати із міфами. Культура розваг, яка була виплекана і доведена до досконалості ще римлянами із їхніми гладіаторськими боями, переживала тяжкі часи. Натомість пропонувались гуманні розваги. От витончений англійський гумор наприклад. Але дехто має грубі смаки і добрий гумор їх тільки дратує. Чи не тому сталися дві світові війни (напівсерйозно)? Становище врятувала нова клітка зі страшною потворою — телевізор із каналом «FOX».

В «Докторі Хаусі» маємо одного кульгаючого та злого виродка в одній клітці з жертвами, а на додачу по одному новому на кожну серію. Цілий зоопарк для нудьгуючого обивателя.

Відпочиваємо від відповідальності

От приходить втомлений пересічний громадянин з роботи і вмикає телевізор. Мотив — відпочиваю. А від чого відпочивати? Якщо робота полягає у фізичній праці, тоді зрозуміло. Але аудиторію «Доктора Хауса» складають переважно люди, що працюють головою. Відразу згадується, що «відпочинок — це зміна роду діяльності» і таке інше, але, на мою думку, ключовий фактор тут — відпочинок не від роботи, а від відповідальності.

Ґреґорі Хаус поводиться абсолютно безвідповідально. Десь у глибині душі так і хочеться покинути усю ту роботу, начальника і «жити як хотіти». Хаус, хоч і працює відмінно, але робить це не з почуття відповідальності, а для задоволення власного «его». Дивлячись серіал, глядач трошки заздрить герою, життя якого хотів би мати сам. Сьогодні це безвідповідальний Хаус, а колись, як були до краю бідною країною, це була розкіш Санта-Барбари. Що буде далі — невідомо.

Брешуть всі

А в Рівному тижнів два тому на Ювілейному з’явилися нові графіті. Великими чорними буквами без усякого смаку написано «ГЕТЬ УСІХ». Достала ж когось криза (чи що там достало?). Що доводять подібні гучні вислови? Та нічого не доводять. На «всіх» навішується ярлик: геть їх чи брешуть вони. Слово «всі» слід обережно використовувати: воно може неприпустимо спростити об’єкт розмови. Життя втрачає різноманітність, стає як світ для дальтоніка. Виникає ілюзія вищості над іншими, володіння якимось незвичайним секретом. Схоже на ту ж втечу від відповідальності. Встановити якусь нонконформістську «істину» і насолоджуватись її дотриманням. Але це ж тільки самообман.

P. S. Дивитись Хауса — то й писати як Хаус. Гляньте лишень на підзаголовки. От що я помітив. Сам того не плануючи, я показав слабкі сторони людини, як щоразу це робить цей серіал.