Це статті в категорії Інша думкаRSS-стрічка категорії

Як сталося, що правша взяв мишу у ліву руку?

· · 3 коментарів

Мої давні фоловери Твітера може пам’ятають, що я, правша, почав вчитися користуватись мишкою лівою рукою. Дехто подумав, що я збираюся праву ампутувати. :) Але насправді це рішення прийшло тоді, коли випадково у російськомовній Вікіпедії знайшов твердження, що за деякими даними правші ефективніше працюють мишкою лівою рукою. Недовго думаючи, я переставив мишу і змінив орієнтацію кнопок під ліву руку. З того часу пройшло 3,5 місяці, усі рефлекси, які могли виробитись, уже виробились і тепер я можу описати все досить компетентно: усі плюси і мінуси.

Плюси
  • Права рука вивільняється для інших дій. Маніпулювати мишею — дуже просто. Хіба може хтось інвалід? Інші дії, які виконує людина за комп’ютером, можуть бути набагато складнішими. До того ж, це різні дії. Краще перекласти одну з простих дій на неведучу руку, а всі інші виконувати ведучою. Наприклад, ефективніше буде маніпулювати мишею лівою, а писати рукописний текст — правою. З іншого боку, такі ситуації зустрічаються не часто.
  • Додаткові клавіші знаходяться на клавіатурі справа. Сучасна розкладка клавіатури устоялася вже до того часу, коли миша з’явилася на більшості комп’ютерів. Тому було логічним розмістити додаткові клавіші справа від букв і цифр. Це стрілки, клавіші «Enter», «Backspace», «Insert», «Delete», «Home», «End», «PageUp», «PageDown» та деякі інші. Зліва знаходяться тільки «Esc», «Tab» і «CapsLock». Миша додала ще роботи для правої руки. А користуватись додатковими кнопками стало менш зручно: треба зробити 20-сантиметровий рух правою рукою, щоб дістатись від миші до клавіш навігації або 30-сантиметровий — від миші до положення для сліпого десятипальцевого методу. Щоправда, для короткої ноутбучної клавіатури трохи менше. Ліва рука у такому випадку майже не виконує розмашистих рухів. Якщо перекласти мишу наліво, то обидві руки будуть виконувати короткі 10–15-сантиметрові рухи. В такому випадку дуже зручно здійснювати навігацію файловою системою: лівою рукою маніпулювати мишею, а правою — натискати «Ctrl», «Shift», «Backspace», «Delete».
  • Так, дійсно миша у лівій — слухняніша. Через 2–3 тижні після початку мого експеременту я вирішив протестувати-таки, у якій руці миша реагує швидше і виконує більш точні рухи. Для цього я завантажив невеличку казуальну гру схожу на теніс. Усе управління у цій грі здійснюється мишею. Я поперемінно грав у цю гру лівою і правою руками. В результаті, лівою рукою я набрав 41697 очок, а правою тільки 20424. Причому усі 3 цикли вигравала ліва рука. Похибка була, мабуть, на користь лівої руки, бо нею я користувався кілька днів перед початком тесту. Але усе ж таки, різниця досить велика.
  • Це добре для здоров’я. З цієї точки зору непогано було б інколи міняти мишу між правою і лівою руками. Одиничний нетривалий стрес покращує здоров’я, а група стресових факторів, що не припиняються — погіршує. Пам’ятаєте цю аксіому валеології? Якщо жити раптом стало сито, нецікаво і самотньо, то саме час організувати собі невеличкий стрес, помінявши руку. ;) Ще є така неприємна хвороба як тунельний синдром. Для його профілактики добре зрівняти навантаження на обидві руки. Зміна звичок дуже добре тримає нервову систему у тонусі. Чи не тому серед лівшів більше талановитих людей, які змушені жити у некомфортному для них світі?
  • Лівомишність як засіб піару. Припустимо, ви потрапили у новий колектив. «Ой, а ти лівша?» — «Ні, просто я лівомишний.» За заслуги новенького стануть цінити згодом. А до того часу можна привернути до себе увагу чимось особливим. Важко точно передбачити, яка буде на це реакція оточуючих, але — перевірено у Твітері — вона буде.
Мінуси
  • Це насилля над собою. Спочатку ефективність роботи на комп’ютері різко впаде. Особливо це відчутно при роботі у графічних редакторах, де точність і впевненість рухів принципово важлива. А права рука буде інколи «забуватись» і тягнутись по правий бік клавіатури. Мені знадобилося 10 днів, щоб маніпулювати лівою так само майстерно, як правою і 3 тижні, щоб положення мишки справа викликало в мене відчуття «щось не так».
  • Правша ніколи не стане лівшою. І хоч я й став тепер лівомишним, але інколи, особливо при скролінгу у браузері, простягую праву руку по діагоналі і кручу колесико. Раніше лівшів намагалися перевчити і це не вдавалося зробити до кінця. Не вдасться перевчити і правшу на лівшу. Я й не збираюся нікого переучувати: ні інших, ні себе. Я тільки хочу показати, наскільки універсальний і гнучкий у пристосуванні людський організм. Ми рідко використовуємо його можливості свідомо, а покладаємся на звички і стереотипи.
  • Деякі моделі призначені тільки для правої руки. Моя ж мишка — звичайна, симетрична, без додаткових кнопок.

P. S. Статтю приурочено до 13 серпня — Дня Лівші.

P. P. S. Публікую я цю статтю уже правою рукою. При потребі я запросто можу перекласти мишу і без дискомфорту працювати лівою.

Категорія: Інша думка

Зайва робоча сила

· · Один коментар

У відомій казці Попелюшка, коли зробить усю домашню роботу, мусить визбирувати із попелу горох. Але і в житті я не раз спостерігав таку ситуацію, коли робітник виконав свої прямі обов’язки і може, здавалося б, трохи перепочити. Але начальник прямим або непрямим чином змушує не сидіти, склавши руки. Інколи ще гірше: робітник сам ставиться до своєї роботи фанатично. В нього є тверде переконання, що весь робочий час треба приділяти лише роботі. Звичайно, не в кожній професії можна зробити завдання до закінчення терміну. Водії, що перевозять пасажирів, наприклад, повинні строго дотримуватися графіку. Але також є багато професій (і їх стає все більше й більше), в яких праця організована «від проекту до проекту». Та ні — начальство не хоче, щоб ми були щасливими і вигадує найбезглуздіші завдання. На території заводу «Рівнеазот» можна спостерігати ретельно перекопані газони. Квітів потім на них не садять — тут мета стоїть не зробити промисловий гігант красивішим та зеленішим, а тільки подіти кудись зайву робочу силу, користуючись вродженою любов’ю українців до землі. Щось подібне відбувається й у рівненських школах. Учні проходять практику просто байдикуючи в кабінетах, замість їздити на екскурсії, як то мало бути «правильно». Змусити неповнолітніх до перекопування грядок не можна, але відібрати час — так.

Соромно за свою країну, але мовчати не можу. Бо, здається, у цьому випадку приказка «Добре там, де нас нема», правильна. Мені (не маючи щоправда особистого досвіду життя у розвинених країнах) дуже важко уявити, щоб щось подібне відбувалось де-небудь в Америці. Бо там цінують час.

Категорія: Інша думка

Мінливість суб’єктивного (роздуми після Євробачення-2009)

· · 2 коментарів

Хоч я й скептично ставлюсь до дорогих збіговиськ, подібних до Євробачення, але цього року дивився конкурс. Для мене це традиція. Я дивлюсь Євробачення з 2003 року, коли Україна вперше брала у ньому участь. Та це більше відмовка, ніж серйозна причина. Я ще раз процитую Нассіма Талеба:
Скептицизм вимагає багато сил і коштує дорого. Скептично відноситися можна до речей, які мають глобальні наслідки. У житті дрібних питань і рішень краще бути недосконалим, поводитися по-дурному і по-людськи.
Окрім цього, є ще одна причина, чому я не соромлюся інколи робити не зовсім, здавалося б, корисні речі. Про це я скоро напишу окремим постом.

Але цей запис зовсім не про те, чи Євробачення хороший конкурс, чи ні. Переглянувши усі 3 частини дійства, я мав можливість спостерігати за дуже швидким сходженням до слави окремих виконавців. У півфіналі я особливо й не виділяв Олександра Рибака серед інших конкурсантів. Як на мене, досить посередньо для Євробачення. У фіналі я дізнався, що на нього роблять високі ставки. Моє ставлення до можливого лідера трохи змінилося. Думаю, справедливо буде сказати, що я став приділяти йому більше уваги. Але коли він став отримувати бали з неймовірною швидкістю і врешті з великим відривом виграв конкурс, мої відчуття змінилися на повагу. Звичайно, це не була глибока і щира повага, але цього було достатньо, щоб я ним зацікавився.

Чи був би мені цікавим Рибак і чи згадав би я про нього тут, якби населення Європи за нього не проголосувало? Але об’єктивно наш герой не став набагато кращим за кілька днів конкурсу. І моє суб’єктивне ставлення до нього не змінилося б, якби не сила голосів усієї Європи. Стадний інстинкт. Думка більшості часто стає для людини найсильнішим аргументом. Звичайно, від цього викривляється розуміння, але цей інстинкт також і єднає всіх людей у цивілізацію.

P. S. Про мої справжні музичні смаки можна дізнатися на акаунті Last.fm.

Категорія: Інша думка

Люди, не відлітайте в космос

· · 4 коментарів

Приводом для написання цієї статті став перегляд одного політичного шоу. Я помітив, як же сильно відрізняється те, що кажуть політики, від того, що об’єктивно відбувається в світі. Один політик закінчував говорити, інший — починав, а кількість сенсу в їх словах впевнено наближалася до нуля. Якби не поставлений голос і солідний вигляд, то я б перемкнув канал відразу.

Така собі зграйка папуг. Цікаво, вони взагалі ще пам’ятають, що являє собою життя простого громадянина і як правильно керувати державою чи ні?

Це явище існує не тільки в політиці, але і в поп-культурі (хм, то політика теж різновид шоу-бізнесу?). А найважливіший засіб для його поширення — телебачення. Створюється цілий паралельний світ зі своїми правилами. Світ, що пародіює реальність, неефективний, дає прості пояснення складним речам, блистить як золото. Ця система існує для заробляння грошей та отримання влади одними і бездумного споживання іншими. Цінності, що циркулюють у цій системі нерідко формуються нею ж самою. Наприклад, модельний стандарт «90–60–90». Чому саме такі цифри і як у суб’єктивному понятті «краса» взагалі можуть бути якісь стандарти?

Так що не треба нам ніякого космосу. На землі погано, але в космосі нема нічого, крім красивих оптичних ілюзій. Робіть реальні речі, ті, що мають цінність. Важливіше те, що навкруги, а не виграш у кимось придуманій грі. Бо ця гра існувала не завжди. Якщо Вам соромно перед бабусею і дідусем, задумайтесь. Якщо Ваші онуки не будуть гордитися своїми бабусею і дідусем, чи вірно це?

Категорія: Інша думка

Доктор Хаус: секрети успішності серіалу

· · 5 коментарів

Не можу надивуватись майстерності працівників телеканалу «FOX», що регулярно випускають якісні серіали. На рахунку вже «Сімпсони», «Футурама», «Секретні матеріали» і «Доктор Хаус». Про останній в мене з’явилося кілька спостережень і я хочу ними поділитися.

Люди люблять подивиться на виродків

В минулі віки до потворних людей ставилися просто: саджали у клітку і виставляли напоказ. Як виродків не вистачало, розповідали один одному міфи про Горгону, Медузу, Дракона, Вія і тому подібних страшних потвор. Розваги відмінні, чи не так? Та новітні часи принесли нам толерантність, а також науку, що не могла співіснувати із міфами. Культура розваг, яка була виплекана і доведена до досконалості ще римлянами із їхніми гладіаторськими боями, переживала тяжкі часи. Натомість пропонувались гуманні розваги. От витончений англійський гумор наприклад. Але дехто має грубі смаки і добрий гумор їх тільки дратує. Чи не тому сталися дві світові війни (напівсерйозно)? Становище врятувала нова клітка зі страшною потворою — телевізор із каналом «FOX».

В «Докторі Хаусі» маємо одного кульгаючого та злого виродка в одній клітці з жертвами, а на додачу по одному новому на кожну серію. Цілий зоопарк для нудьгуючого обивателя.

Відпочиваємо від відповідальності

От приходить втомлений пересічний громадянин з роботи і вмикає телевізор. Мотив — відпочиваю. А від чого відпочивати? Якщо робота полягає у фізичній праці, тоді зрозуміло. Але аудиторію «Доктора Хауса» складають переважно люди, що працюють головою. Відразу згадується, що «відпочинок — це зміна роду діяльності» і таке інше, але, на мою думку, ключовий фактор тут — відпочинок не від роботи, а від відповідальності.

Ґреґорі Хаус поводиться абсолютно безвідповідально. Десь у глибині душі так і хочеться покинути усю ту роботу, начальника і «жити як хотіти». Хаус, хоч і працює відмінно, але робить це не з почуття відповідальності, а для задоволення власного «его». Дивлячись серіал, глядач трошки заздрить герою, життя якого хотів би мати сам. Сьогодні це безвідповідальний Хаус, а колись, як були до краю бідною країною, це була розкіш Санта-Барбари. Що буде далі — невідомо.

Брешуть всі

А в Рівному тижнів два тому на Ювілейному з’явилися нові графіті. Великими чорними буквами без усякого смаку написано «ГЕТЬ УСІХ». Достала ж когось криза (чи що там достало?). Що доводять подібні гучні вислови? Та нічого не доводять. На «всіх» навішується ярлик: геть їх чи брешуть вони. Слово «всі» слід обережно використовувати: воно може неприпустимо спростити об’єкт розмови. Життя втрачає різноманітність, стає як світ для дальтоніка. Виникає ілюзія вищості над іншими, володіння якимось незвичайним секретом. Схоже на ту ж втечу від відповідальності. Встановити якусь нонконформістську «істину» і насолоджуватись її дотриманням. Але це ж тільки самообман.

P. S. Дивитись Хауса — то й писати як Хаус. Гляньте лишень на підзаголовки. От що я помітив. Сам того не плануючи, я показав слабкі сторони людини, як щоразу це робить цей серіал.

Категорія: Інша думка

Собаче життя

· · Коментарів немає
Загальна частина

Недавно я вже писав про обурююче погану якість продуктів. Радий повідомити, що все-таки є категорія харчів високої якості, які корисні для здоров’я. Це корм для тварин. Навіть найдешевший корм для наших улюблених котиків, собачок, рибок та інших «братів менших» містить усі необхідні речовини у необхідних кількостях. Натомість господарі їдять гемеошну копитоковбасу і канцерогенні чіпси, не кажучи вже про алкоголь.

Над створенням рецептури корму працюють дієтологи, для яких першим критерієм оцінки якості є корисність для здоров’я, а вже потім смак і ціна. А травний процес собаки вивчений краще за травний процес людини. Більша частина дієтологів людей створює дієти для похудання, а не для хорошого здоров’я. Виробники харчових продуктів для людей в першу чергу дбають про смак. Застосовуються спеціальні рецепти із сировиною поганої якості, щоб знизити ціну. Через те маємо «ковбасу» набагато дешевшу за м’ясо.

Деякі господарі хваляться: «Моя киця така делікатна — ковбаси не їсть». Просто тварина більш уважна до їжі, та й відчуття смаку не в такій мірі нищиться нездоровим способом життя.

Господар вигулює собаку стільки, скільки їй потрібно, але сам часто не відпочиває як слід і проводить вільний час перед телевізором. Годинку можна й посидіти пасивно, але потім це вже не відпочинок, а ступор усіх систем організму.

Філософська частина

Не подумайте, що в мене якась фобія чи алергія на тварин, але можна прийти до висновку, що вони важливіші в суспільстві, ніж ми, люди. Можливо, люди сприймають один одного як конкурентів. Та це не пояснюює чому господар ставиться до себе гірше, ніж до улюбленця. Більш ймовірним є те пояснення, що увага представника нашої Західної цивілізації напрямлена назовні. Власне «я» для нього не є хорошим об’єктом, заради якого варто трудитися. Чи не через цю причину японці живуть так довго. Вони більше думають про себе і найближчий оточуючий простір. Також жінки живуть довше за чоловіків. Їм характерно думати і діяти в межах найближчого середовища, вирішувати конкретні завдання.

Традиційно прийнято вважати, що Східна цивілізація більш схильна до самопожертви. Свідомо так, але на рівні колективного несвідомого ми дуже неуважно ставимося до власних потреб. Західна людина легко забуває про їжу і сон в своєму прагненні досягти успіху.

Категорії: Інша думка, Філософія

Артикль в українській мові

· · 3 коментарів

Найвідомішим мовознавцем, що відстоює наявність артикля в українській мові є Володимир Петрук. Також він зруйнував міф про 3 гілки слов’янських мов, адже до української ближчі хорватська і словацька, ніж російська. Український артикль — необов’язковий і прихований, але, за версією п. Петрука, він все-таки є. Навіть, Вікіпедія визнає наявність, якщо не повноцінного артикля, то, принаймі, схожого на нього явища.

Неозначений артикль «один»
Один чоловік сказав.
Була в мене одна собака.
Одні збитки. [Навіть фразеологізми утворюються.]

Чим в цих прикладах є слово «один»? Міцна, набута у шкільні роки навичка ідентифікує його як числівник. Але людина, яка добре володіє українською мовою, розуміє, що мовець зовсім не хотів повідомити про кількість чоловіків чи собак. А пояснити як числівник «один» може існувати у множині офіційне мовознавство не здатне. Тому що це — не числівник, а неозначений артикль. Його функція — повідомляти про неважливість того, про який саме з екземплярів об’єкта говориться. Неважливо, який чоловік сказав, бо він уже пішов і його не знайти, і не перепитати. Або мовець просто не хоче чи не бачить сенсу, щоб його співрозмовник знав більше.

Хоч в українській мові неозначений артикль й не обов’язковий, але підкоряється складним правилам: має рід, відмінок і число, може міняти положення в реченні без втрати змісту. Артиклі західноєвропейських мов не мають такого багатого набору граматичних властивостей. При всій нашій скромності, мусимо визнати, що українська мова одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу.

Означені артиклі «цей» і «той»
Цей, як його?
Що то за риба?

Аналогічно першим прикладам, мовець застосовує слова «цей» і «той» зовсім не для позначення відносного перебування предметів у просторі. Означені артиклі «цей» і «той» разом із їх граматичними формами використовуються для повідомлення, що мається на увазі конкретний екземпляр із групи схожих об’єктів. Мовця цікавить конкретна риба, на ній зосереджена вся його увага.

Аналогічно до неозначеного артикля, означений також має рід, число і відмінок.

Артиклі у словотворенні

В англійській і багатьох інших мовах однією з функцій артикля є утворення іменників. Наприклад:

touch [торкатися] → a touch, the touch [дотик]

В українській, виявляється, також є таке явище, але артикль частіше «чіпляється» після кореня слова як у шведській чи болгарській.

Дерево → це дерево → деревце
ті що молоді → ці молоді → молодці → молодець
ця [тут мати не знає як пояснити] → цяця
той що purus → той що пурний → цей пурний → чепурний
той що знає → цей зна → зна цей → значення

Це доводить, що раніше сфера вживання артиклів була набагато ширшою. Тепер ця форма словотворення практично зникла. Далі не будемо розглядати артиклі в контексті словотвору, а тільки в їх самостійній формі.


Усі українські артиклі необов’язкові для вживання. Якщо їх опустити, значення речення повністю зберігається. Але погодьтеся, мова з артиклями більш емоційна і людяна.

Як правило, українець вживає артиклі в особистій розмові, особливо в стані емоційного підйому. Найчастіше в анекдотах. Рідко в офіційній мові. Тобто, ця частина мови живе у тій самій сфері, що й матюки і прокльони.

Артиклі в багатьох мовах несуть інформацію про рід і число іменника. В українській же, іменник самостійний. Він без допомоги службових слів містить усю необхідну інформацію про рід, число і відмінок. Тому й вживання артикля є необов’язковим; це надлишкова інформація. Таким чином, артиклі в українській мові витіснені «жиром» іменника. В. Петрук вважає важливою причиною їх зникнення також політику русифікації, але ж у російській теж є схоже явище. В будь-якому випадку, тоталітарний режим не позначився добре на малопоширених рисах української мови.

Вживання артиклів — ознака не зіпсованого сучасною літературною мовою гуцула чи поліщука або просто малоосвітченої людини. З іншого боку, найкращі носії української мови (літератори та інші гуманісти) нерідко також не соромляться використовувати призабуті форми. А що артиклі існують в простонародному середовищі, то вони не зникнуть з української мови зовсім.

Цікаво ознайомитися з артиклями в інших мовах. Ця частина мови є германських і романських мовах. Зі слов’янських мов артикль обов’яково вживається і офіційно визнаний тільки у болгарській і македонській. У болгарській є тільки постпозитивний означений артикль. Наприклад:

топка [м’яч] → зад топката [за м’ячем].

Порівняйте з російською:

А король-то голый!

Це пояснюється тим, що на розвиток російської великий вплив мала церковнослов’янська, яка виникла зі староболгарської.

Немає артиклів у китайській і японській мовах, які славляться своєю складністю і розвинутістю.

Артиклі в українській мові втратили більшість своїх функцій, часто несуть надлишкову інформацію, але зберегли щонайменше дві функції, завдяки яким їх варто інколи використовувати.

  1. Вони несуть попередню граматичну інформацію про об’єкт бесіди. Наприклад, буває, мовець не може пригадати назву (ім’я) того, про що він хоче сказати. Тоді каже щось на зразок:
    Цей, як його?

    В цьому прикладі артикль вказує, що слово, яке не може пригадати мовець, чоловічого роду у однині. А це вже щось! Співрозмовник на основі цієї граматичної інформації може взяти більш активну участь у відгадуванні призабутого слова. Мислення людини побудоване таким чином, що краще спочатку окреслити загальне, а потім конкретизувати його. Розуміння мови — процес швидший, ніж її слухання чи читання. Якщо є хороший підтекст, то артикль дає можливість зрозуміти про що йдеться ще до того, як мовець закінчить речення.

  2. Артикль може брати на себе функції займенника. У перших двох прикладах для неозначеного артикля можна взагалі прийняти іменник і розуміти сказане з підтексту.

В розмовній мові артикль часто підміняється в кращому випадку безликим словом-паразитом «ну», а в гіршому — матюками. Люди відчувають недолік, порожнечу і прагнуть це чимось заповнити. Схоже, що артикль — це потрібна частинка української мови. Не варто його соромитись.

Джерела

http://www.unicyb.kiev.ua/~petruk/article.htm
Вікіпедія

Категорії: Інша думка, Мова
Сторінка 2 із 3123

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509