Це статті за листопада 2008 року

Тону в океані інформації. Частина ІІ. Шум

· · 3 коментарів

…Продовження.
У попередній частині я роздумував над тенденцією споживати все більше і більше інформації та проблемами, до яких це може призвести. У цій частині продовжую розкривати тему і висловлююсь також про створення і оточення себе такою надлишковою інформацією.

Що, невже я справді так погано пишу, що ви мене не читаєте? Ні, мабуть, причина в іншому. Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність.

Недавно Ярослав Федорак нагадав нам про принцип Паретто або ж 80/20, за яким приблизно 20% роботи дають 80% результату. Тримаючи в голові цю чудову теорію, легко зрозуміти міркування, викладені у цій статті.

Кожен береже свій час. Це одна з ознак нашого покоління. Чи не тому в Інтернеті люди рідко читають текст більший за 5000-10000 знаків. Та й той текст, що відвідувач сайту вирішив-таки прочитати, найчастіше проглядається «через рядок» і сприймається поверхнево.

Хто тут правий: автор, який намагається донести якомога більше інформації чи сам читач, який просто береже свій час? Звичайно, на кожен випадок треба окремий суд, але доводиться визнати, що інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами. Читач тій зайвій інформації не радий, навіть якщо він «інфожер». Справді, чи багато ви читали такого, що дійсно сильно вплинуло на вас? За законом Паретто, небагато. А все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого. Тому, не тільки бажання зекономити час має підштовхувати до розумової гігієни.

Відомий психологічний принцип говорить, що людська увага може триматися тільки на максимум 7 об’єктах відразу. Це значить, що якщо хоча б яка-небудь дрібничка буде турбувати під час роботи, ефективність праці зменшиться на 1/7. Причому та дрібничка може породити нові асоціації і захопити ще більшу частку уваги. Тоді навіщо давати привід для таких «паразитів уваги»?

Це одна з причин, чому я дотримуюсь мінімалізму у виборі програм для роботи. Наприклад, у моєму улюбленому текстовому редакторі gedit відключаю панель інструментів, надаючи перевагу гарячим клавішам і меню. Яскраві картинки можуть відволікати увагу, це шум. Та це ще нічого, а от блимання банерів на сайтах дістає! Я не дивлюсь на картинки? Гаразд, «я» не дивлюсь, а от моя підсвідомість дивиться. Підсвідомість текст не читає, а розуміє тільки образи. Як образів у зовнішньому світі немає, то більш імовірно, що вони виникнуть самі у вигляді корисної думки, досить тільки злегка постаратись. Схожі поради дає китайське вчення Фен-Шуй: перед екзаменами, тощо слід позбавитись якомога більшої кількості речей у кімнаті.

Не подумайте, що все моє життя підпорядковане спартанському стилю. Але переконаний, мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання.

Категорія: Філософія

Тону в океані інформації. Частина I. Інфожерство

· · 3 коментарів

Кожен намагається знати як можна більше. Це обов’язкова умова становлення сучасної особистості. Але, чесно кажучи, я думаю, що ця життєва установка трохи перебільшена в нашому (українському) суспільстві. В першу чергу за рахунок виховання радянською чи пострадянською системами освіти, де нам роками добровільно-примусово заганяли у підсвідомість потребу здобувати інформацію, але більшість з нас так і не зрозуміли, що отримані знання треба ще й ефективно використати. В результаті доктори наук торгують на базарі, а бувші двієчники і хулігани стають мільйонерами, а то й, взагалі, в президенти балотуються.

І деякі люди, особливо ті, що мають доступ до Інтернету, захворівають на інфожерство. Симптоми прості: хочеться, хочеться і хочеться прочитати (подивитись, послухати) щось нове. Виникає постійний страх щось цікаве і корисне пропустити. Залишившись без доступу до Мережі, хворий йде до телевізора, книжки чи будь-якого іншого джерела інформації. Він їх поглинає без будь-якої поставленої мети — просто по звичці, щоб дізнатись ЩОСЬ. Такі люди багато знають, але мало розуміють. Не вистачає часу добре пороздумувати над новою інформацією. І тим більше його не вистачає щоб свій вантаж знань використати. І, взагалі, ніколи ні на що його не вистачає. Пам’ять, увага і зір притуплюються, здоров’я слабне, а особисте життя відходить у дальній запилений куток. Причина цієї хвороби банальна — лінь. Можете назвати кілька таких знайомих? А може і у вас самих такі проблеми?

Я за собою помітив, що найкраще мені думається після пасивного розумового відпочинку. Достатньо на день-другий відволіктися, ніякої нової інформації не отримувати і тоді, повернувшись до активної розумової праці (навчання), усе сприймається глибше і часто під новим кутом. Частіше виникають ідеї і, головне, процес «ворушіння мізками» дає задоволення. Причому як споживання чужого контенту, так і свій власний творчий процес.

Відштовхуючись від цих роздумів, треба хоч якої-небудь розумової гігієни дотримуватись. Думаю, більшість моїх читачів знають свої місця, де вони засиджуються: соціалки, RSS-рідери, форуми, телевізор, просто ходіння по лінках. Тільки важливо добре відчувати «золоту середину».

Далі буде…

Категорія: Філософія

Блогосфера у стадії пророслої насінини

· · 5 коментарів

Блогери люблять писати про блоги. Витрачають для цього величезну кількість сил і часу. Цей пост також про блоги (я б краще написав про щось інше, але так воно виходить саме по собі). Виходить замкнуте коло: у блогах пишуть про блоги, люди приходять, читають, захоплюються цим феноменом і повторюють ті самі шаблонні теми. Існує кілька жанрів таких тем. Дехто пише про технічні питання, інші — про творчі, а ще хтось — про монетизацію, блогкемпи, конкурси. При цьому себе щедро хвалять, возвеличують і мріють про «світле майбутнє». А читають блоги, головним чином, самі ж блогери. Висновок: блогосфера значним чином існує за рахунок самої себе. Як двигун із низьким ККД, пожирає величезні маси творчих людей, що легко могли б знайти собі достойніше заняття.

Деякі далекі від сучасних технологій люди, переважно старшого покоління, не можуть зрозуміти сенс цього всього (дрібного копошіння, переливання із пустого в порожнє). Зі своєї точки зору ці люди цілком праві. У тому стані, в якому перебуває блогосфера зараз, вона не має великого впливу на більшість галузей суспільства. Якщо соціальні мережі вже здобули собі яке-небудь значне місце у повсякденному житті людей, то блоги — ні.

Після цього блогери (представники субкультури, що має мало спільного із реальним життям) питають:

  1. Чому блогінгом так важко заробити?
  2. Чому інвестори нами не цікавляться?
  3. Звідки вона взялася, ця економічна криза?

Сучасна блогосфера — як насінина, що вже пустила ніжний корінець, поглинає із ґрунту воду, але ще самостійно не може жити, бо не пробилася до світла. Вона живе у своєму замкнутому просторі за рахунок самої себе. Але я бачу далі, поза цей момент. Насінина прорветься до сонця і почне рости самостійно. Блогінг, як і проросла насінина, має колосальний потенціал. Тому, як хто пише блог про блоги, пишіть собі і далі, нема причин форсувати події. Головне — писати добре і намагатись стати кращим за інших.

Категорія: Блоги

Идеи

· · Коментарів немає

Идеи… Первая ценность любого творческого человека.

Доказано, что большинство идей теряются, когда их не записывать.

Есть огромное количество книг, сайтов и тренингов о том, как максимально эфективно реализовать свой творческий потенциал. Но большинство из них не учитывает уникальность каждого разума, а ставит всех под одну линейку и дает всем одинаковые советы. Тогда я решил выработать свой уникальный рецепт хорошего творческого «здоровья» специально для самого себя. Я собираюсь аккуратно записывать не только саму суть идеи, но и условия, в которых она пришла. Итак это:

Время.
Самим лучшим временем для творчества считается утро и поздний вечер, самим худшим — время около 16 часов. Проверю справедливо ли это ко мне.
Место и среда.
Дома или нет. Сидя, стоя или лежа. Диван или сидение маршрутки. Тишина или любимая музыка.
Занятие.
Люди, окружающие меня.
Может кто-то для меня муза, а я не знаю. Нет, скорее лучшие идеи приходят в одиночестве.
Настроение и самочувствие.
Погода.
Любая мелочь может дать толчок.
Что привело меня к идеи?
Наверное, это самый важный пункт.
Разное.
Все другое, что я посчитаю нужным.

Эксперимент начинается. Когда наберется два-три десятка идей, можно начать анализ собраного материала. Результаты конечно же выложу на блоге.

P. S. Я начал писать по-русски. Нет-нет, не надо пугаться. Это единичный случай, просто вызов самому себе: «что будет если…». И дебют! Можете меня поздравить.

Категорія: Різне

Як пережити кризу?

· · 4 коментарів

От вона, криза. Прийшла. Декого охопила розгубленість, а дехто думає і шукає, що ж робити і як виживати в таких умовах, щоб не залишитись ні з чим. Я належу до другої групи людей і зробив декілька цікавих висновків.

Не прив’язуйтесь ні до чого сильно. Нема гарантії, що під час кризи місце роботи, підприємство, а то й ціла галузь залишаться надійним джерелом заробітку. Як кажуть економісти, диверсифікуйте доходи. Треба шукати ще одні джерела прибутку, якщо є така можливість. Наприклад, Ахметов на початку кар’єри скуповував важку промисловість, а пізніше додав і в інших галузях. Тепер важка промисловість найбільше потерпає від кризи. Але Ахметов може не хвилюватися, що збанкрутує. А Біл Ґейтс повністю залежить від Віндовз. Якщо із Віндовз щось станеться, то порятунку не буде. Банкрутства найближчим часом у Майкрософт не станеться (монополія все-таки), але повільний занепад, який не відвернути, точно.

Реально, тільки одиниці правильно розуміють, які процеси зараз відбуваються в економіці і як треба грати, щоб отримати із цього гроші. Ці одиниці виграють конкуренцію і стануть новим поколінням бізнесменів. Тільки проста еволюція. Можливо, не варто кожному робити рішучі кроки і ризикувати прогоріти. Не кожному даний талант вміло поводитися із грошима. Таким краще не висовуватись і вкладати гроші тільки туди, де нема ризику. Тільки у реальні цінності. Картопля — це реальна цінність, бо людям потрібно їсти безвідносно до того є криза, чи нема. Товарні біржі, процес інфляції можуть похитнути ціну картоплі, але тільки у невеликих межах. Нерухомість у центрі Києва — це, більше, віртуальна цінність. Криза може сильно знизити її ціну. Бізнес в таких умовах буде переходити від центрального елітного до народного економного.

Звичний режим економіки, з погляду землероба, можна порівняти з літом, а кризу — із зимою. А що землероб робить взимку? Сидить у хаті і топить піч. Нема хати чи нема дров? Дуже жаль — еволюція жорстока. Як хтось до зими готовий, то має багато часу зробити щось поза сферою грошей. Інвестувати не в бізнес, а в себе чи, як підмітив mobad, в людей. Вчитися, самовдосконалюватися, займатися мистецтвом, спортом чи блогінгом. Перечитайте, наприклад, улюблену книжку. Дайте собі волю! Так, щоб тепло в хаті з піччю було. Дивився «Свободу» на Інтері — політики (суб’єктивно) теж трохи добрішими стали, як не впевнені, що із їх капіталом буде. Перестали говорити про перевибори.

Отже, сидіти і виглядати із теплої хати надвір, чи не прийшла вже весна. Бо як настане весна, то вже треба заворушитись і заробляти.

Категорія: Різне

Купити дороге — отримати повагу до речі

· · Коментарів немає

Є простий спосіб боротися зі своєю лінню: купити дорогі інструменти і засоби.

Наприклад, купивши Молескін замість простого дешевого записничка, можна привчити себе записувати потрібну інформацію. Бо так і хочеться використати таку хорошу унікальну річ (Пікассо малював у такому ж свої шедеври!) для чогось теж хорошого і унікального. А про простий записник чи органайзер телефона легко забути. Молескіна у мене немає, але я, пишучи статтю, переконав себе, що недобре записувати свої ідеї у простий txt-файл. Тому почав користуватись програмкою Tomboy. Кілька текстових ефектів, як то виділення жирним чи курсивом, і миттєве завантаження добре відбивають будь-яке бажання ліні.

Як підібрати котеня чи цуценя на вулиці, можна й не стриматись, як викинути його назад. А заплативши за майбутнього улюбленця суму з багатьма нулями, рука не підніметься так просто його позбутися. Хоч багатьом не потрібний довгий родовід і породистість.

Тільки програмне забезпечння не дуже підкоряється цьому психологічному феномену. Мало хто цінить софт тільки за його ціну. У вільних програм (Linux чи Firefox) найвідданіші прихильники. Мабуть, це просто менталітет такий — нема поваги до того, що не можна помацати. Але й із цього винятка є виняток: продукція корпорації Apple. З іншої сторони, «яблучні» продукти дійсно зручні і надійні.

Не знаю точно, як пояснити цю особливість людської психології. Скоріш за все, володіння дорогою річчю, яку мають тільки одиниці, підвищує самоцінку її власника. А ті, що цим захоплюються, самооцінку мають невелику. Покупка дорогого просто збільшує впевненість у тій сфері, якої стосується річ. Що ж, якщо не перетинати розумну межу, за якою отрута гламуру, то хай кожен самостверджується як хоче. Хіба ні? Все-таки дорога річ якісна і не має ламатися в найбільш непідходящий момент.

Категорія: Психологія

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509