Це статті в категорії МоваRSS-стрічка категорії

«Мала Русь» — звучить гордо

· 6 коментарів

Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.

Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.

Читати далі >>

Категорія: Мова

Артикль в українській мові

· 3 коментарів

Найвідомішим мовознавцем, що відстоює наявність артикля в українській мові є Володимир Петрук. Також він зруйнував міф про 3 гілки слов’янських мов, адже до української ближчі хорватська і словацька, ніж російська. Український артикль — необов’язковий і прихований, але, за версією п. Петрука, він все-таки є. Навіть, Вікіпедія визнає наявність, якщо не повноцінного артикля, то, принаймі, схожого на нього явища.

Неозначений артикль «один»
Один чоловік сказав.
Була в мене одна собака.
Одні збитки. [Навіть фразеологізми утворюються.]

Чим в цих прикладах є слово «один»? Міцна, набута у шкільні роки навичка ідентифікує його як числівник. Але людина, яка добре володіє українською мовою, розуміє, що мовець зовсім не хотів повідомити про кількість чоловіків чи собак. А пояснити як числівник «один» може існувати у множині офіційне мовознавство не здатне. Тому що це — не числівник, а неозначений артикль. Його функція — повідомляти про неважливість того, про який саме з екземплярів об’єкта говориться. Неважливо, який чоловік сказав, бо він уже пішов і його не знайти, і не перепитати. Або мовець просто не хоче чи не бачить сенсу, щоб його співрозмовник знав більше.

Хоч в українській мові неозначений артикль й не обов’язковий, але підкоряється складним правилам: має рід, відмінок і число, може міняти положення в реченні без втрати змісту. Артиклі західноєвропейських мов не мають такого багатого набору граматичних властивостей. При всій нашій скромності, мусимо визнати, що українська мова одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу.

Означені артиклі «цей» і «той»
Цей, як його?
Що то за риба?

Аналогічно першим прикладам, мовець застосовує слова «цей» і «той» зовсім не для позначення відносного перебування предметів у просторі. Означені артиклі «цей» і «той» разом із їх граматичними формами використовуються для повідомлення, що мається на увазі конкретний екземпляр із групи схожих об’єктів. Мовця цікавить конкретна риба, на ній зосереджена вся його увага.

Аналогічно до неозначеного артикля, означений також має рід, число і відмінок.

Артиклі у словотворенні

В англійській і багатьох інших мовах однією з функцій артикля є утворення іменників. Наприклад:

touch [торкатися] → a touch, the touch [дотик]

В українській, виявляється, також є таке явище, але артикль частіше «чіпляється» після кореня слова як у шведській чи болгарській.

Дерево → це дерево → деревце
ті що молоді → ці молоді → молодці → молодець
ця [тут мати не знає як пояснити] → цяця
той що purus → той що пурний → цей пурний → чепурний
той що знає → цей зна → зна цей → значення

Це доводить, що раніше сфера вживання артиклів була набагато ширшою. Тепер ця форма словотворення практично зникла. Далі не будемо розглядати артиклі в контексті словотвору, а тільки в їх самостійній формі.


Усі українські артиклі необов’язкові для вживання. Якщо їх опустити, значення речення повністю зберігається. Але погодьтеся, мова з артиклями більш емоційна і людяна.

Як правило, українець вживає артиклі в особистій розмові, особливо в стані емоційного підйому. Найчастіше в анекдотах. Рідко в офіційній мові. Тобто, ця частина мови живе у тій самій сфері, що й матюки і прокльони.

Артиклі в багатьох мовах несуть інформацію про рід і число іменника. В українській же, іменник самостійний. Він без допомоги службових слів містить усю необхідну інформацію про рід, число і відмінок. Тому й вживання артикля є необов’язковим; це надлишкова інформація. Таким чином, артиклі в українській мові витіснені «жиром» іменника. В. Петрук вважає важливою причиною їх зникнення також політику русифікації, але ж у російській теж є схоже явище. В будь-якому випадку, тоталітарний режим не позначився добре на малопоширених рисах української мови.

Вживання артиклів — ознака не зіпсованого сучасною літературною мовою гуцула чи поліщука або просто малоосвітченої людини. З іншого боку, найкращі носії української мови (літератори та інші гуманісти) нерідко також не соромляться використовувати призабуті форми. А що артиклі існують в простонародному середовищі, то вони не зникнуть з української мови зовсім.

Цікаво ознайомитися з артиклями в інших мовах. Ця частина мови є германських і романських мовах. Зі слов’янських мов артикль обов’яково вживається і офіційно визнаний тільки у болгарській і македонській. У болгарській є тільки постпозитивний означений артикль. Наприклад:

топка [м’яч] → зад топката [за м’ячем].

Порівняйте з російською:

А король-то голый!

Це пояснюється тим, що на розвиток російської великий вплив мала церковнослов’янська, яка виникла зі староболгарської.

Немає артиклів у китайській і японській мовах, які славляться своєю складністю і розвинутістю.

Артиклі в українській мові втратили більшість своїх функцій, часто несуть надлишкову інформацію, але зберегли щонайменше дві функції, завдяки яким їх варто інколи використовувати.

  1. Вони несуть попередню граматичну інформацію про об’єкт бесіди. Наприклад, буває, мовець не може пригадати назву (ім’я) того, про що він хоче сказати. Тоді каже щось на зразок:
    Цей, як його?

    В цьому прикладі артикль вказує, що слово, яке не може пригадати мовець, чоловічого роду у однині. А це вже щось! Співрозмовник на основі цієї граматичної інформації може взяти більш активну участь у відгадуванні призабутого слова. Мислення людини побудоване таким чином, що краще спочатку окреслити загальне, а потім конкретизувати його. Розуміння мови — процес швидший, ніж її слухання чи читання. Якщо є хороший підтекст, то артикль дає можливість зрозуміти про що йдеться ще до того, як мовець закінчить речення.

  2. Артикль може брати на себе функції займенника. У перших двох прикладах для неозначеного артикля можна взагалі прийняти іменник і розуміти сказане з підтексту.

В розмовній мові артикль часто підміняється в кращому випадку безликим словом-паразитом «ну», а в гіршому — матюками. Люди відчувають недолік, порожнечу і прагнуть це чимось заповнити. Схоже, що артикль — це потрібна частинка української мови. Не варто його соромитись.

Джерела

http://www.unicyb.kiev.ua/~petruk/article.htm
Вікіпедія

Категорії: Інша думка, Мова

Труднощі української типографії: Юнікод. Частина 2

· 3 коментарів

На початок статті.

Трикрапка

Трикрапка в Юнікоді зветься Horizontal ellipsis (U+2026).

Пробіл

Серйозно! Пробіли теж бувають різними. В типографії деяких мов прийняті різні види пробілів, з різною довжиною. Але в українській є сенс використовувати тільки два їх види. Пробіл може відображатися, як пусте місце між словами, або слугувати, як місце переносу рядка. Але правопис забороняє в деяких випадках виконувати перенос на місці пробілу. Ось два приклади з неправильним переносом:

Т. Г.
Шевченко.

Знання
— це сила.

В таких випадках застосовують нерозривний пробіл (прогалину) No-break space (U+00A0). На прогалині рядок не переноситься і кілька пробілів не можуть злитися в один.

Наголос

В Юнікоді є багато варіантів наголосу. Варто використовувати Combining grave accent (U+0300).

Як це використовувати?

В офісних програмах, зазвичай, є автокоректор, що може зробити значну частину замін. Але я б не радив повністю йому довіряти.

Якщо писати HTML-код, то, для зручнішого читання, краще вставляти символи безпосередньо, а не через їхній код. Виняток тільки для прогалини — краще писати  

Найкращий варіант набору — використання окремої розкладки. На даний час, вже існує українська Юнікод-розкладка, доступна для платформ Windows і Linux (X.org). Вона була розроблена безвідносно до роду занять користувача: типографіст чи програміст. Суть полягає у використанні так званого третього рівня, який викликається натисненням клавіші Alt Gr (правий Alt). Наприклад, щоб набрати «, треба натиснути Alt Gr + б. Третій рівень також має нижній і верхній регістри і, таким чином, за однією клавішею може бути закріплено до 4 символів.

Українська Юнікод-розкладка вже включена в більшість дистрибутивів Linux. А віндовзятникам її треба встановлювати окремо.

[Завантажити Юнікод-розкладку для Windows XP]
[Подивитись малюнок]

Довідник найпотрібніших символів
Символ Назва Українська назва Номер UTF-8 UTF-16 XML Чи бажано вживати?
- Hyphen-minus Дефіс-мінус U+002D 0x2D 0x002D - Ні
Hyphen Дефіс U+2010 0xE2 0×80 0×90 0×2010 ‐ Так
Em dash Довге тире U+2014 0xE2 0×80 0×94 0×2014 — — Так
Quotation mark Прямі подвійні лапки U+0022 0×22 0×0022 " " Ні
« Left-pointing double angle quotation mark Відкриваюча кутова лапка U+00AB 0xC2 0xAB 0x00AB « « Так
» Right-pointing double angle quotation mark Закриваюча кутова лапка U+00BB 0xC2 0xBB 0x00BB » » Так
Double low-9 quotation mark U+201E 0xE2 0×80 0x9E 0x201E „ „ Так
Left double quotation mark U+201C 0xE2 0×80 0x9C 0x201C “ “ Так
Right double quotation mark U+201D 0xE2 0×80 0x9D 0x201D ” ” Ні
Apostrophe Одинарна пряма лапка U+0027 0×27 0×0027 ' Ні
Right single quotation mark Апостороф U+2019 0xE2 0×80 0×99 0×2019 ’ ’ Так
ʼ Modifier letter apostrophe Апостроф модифікації попередньої літери U+02BC 0xCA 0xBC 0x02BC ʼ Ні
Horizontal ellipsis Трикрапка U+2026 0xE2 0×80 0xA6 0×2026 … … Так
  No-break space Прогалина (нерозривний пробіл) U+00A0 0xC2 0xA0 0x00A0     Так
[неможливо відобразити] Combining grave accent Наголос U+0300 0xCC 0×80 0×0300 ̀ Так
Джерела

Ця стаття — зведення докупи багатьох джерел, головні з яких:

  • Вікіпедія
  • Чинний український правопис
  • Українська розкладка клавіатури з символами Юнікоду
  • Інтернет системи
  • Програма Gucharmap 2.22.1
Категорія: Мова

Труднощі української типографії: Юнікод. Частина 1

· 3 коментарів

Стандартна українська розкладка клавіатури має багато недоліків. Чому кома знаходиться у верхньому регістрі, якщо вона використовується набагато частіше за крапку? На англійській розкладці вона знаходиться в більш зручному місці, ніж крапка. Курйоз: українська «ен» («ні») знаходиться там, де англійська «y» («yes»), а українська «те» («так») — там, де англійська «n» («no»). Головна проблема будь-якої кириличної розкладки в тому, що не вистачає клавіш для позначення усіх букв. В українській мові на 7 букв більше, ніж у англійській. Цікаво, що на клавіатурі радянських комп’ютерів було більше клавіш і всі букви могли вільно розміститися. Отже, можливо варто пошукати альтернативу стандартній розкладці?

⫹ ⊕ ⚓ ⚔ ⚕ ⚗ ⚛ ⚠ ⚥ ✂ ✈ ✍ ䷕  ⊹ ☠ ☢ ☣ ☪ ☮ ☫ ☭ ☯ ☺ ☽ ♍ ♕ ♥ ♪ ♲ ✓  ض Ծ ⺑ ऒ ಊ Ћ ⠌

Бачите прямокутнички в попередньому абзаці. Скоріш за все, так. Якщо їх багато і тільки де-не-де видно знайомі або й незнайомі символи, то я вам співчуваю. Ваш комп’ютер не може відтворити все багатство різноманітних символів Юнікоду, як от «якір», «череп з кістками», «ножиці», «знак радіаційної небезпеки», «хіпівський peace», «серп і молот», а також знаки китайської, арабської, грузинської, чи, наприклад, бенгальської писемностей. Юнікод — це проект по розробці єдиного кодування для всіх писемностей і символів світу. На даний час, Юнікод підтримує величезну кількість символів. Багато сайтів, програм і мов програмування у нових версіях переходять на Юнікод. Але софтверна корпорація Майкрософт і не думає переходити, а пропонує власне однобайтове кодування, яке може передати тільки 256 символів. В текст документа, звичайно, можна включити юнікодівські символи, але їх не можна використати на рівні системи, наприклад, назвати файл ☠.txt. Якщо небажання інтернаціоналізації пояснювати економією ресурсів (один символ Юнікоду може займати до 4 байт), тоді чому Vista така вимоглива до заліза? Чимало розробників софту також визнають тільки одну культуру — спрощену англо-американську. Їхня логіка така — «піпл хаваєт».

В таких умовах нелегко верстати згідно усіх правил, але якщо за цю справу взятися серйозно, то сайти і документи будуть виглядати набагато краще.

Дефіс, тире, мінус

Історично, на стандартній клавіатурі є тільки один символ, що виражає і дефіс, і тире, і мінус. В Юнікоді він називається Hyphen-minus (U+002D). Але справжній дефіс має окремий символ з назвою Hyphen (U+2010). Як це типово для Юнікоду, дефіс має також різновиди: Soft hyphen (U+00AD) і Non-breaking hyphen (U+2011). Я думаю, нема великої різниці, який дефіс використовувати, бо вони дуже схожі. Зовсім інша ситуація з тире. Думаю, набагато приємніше бачити довге тире, по якому погляд «ковзає». Це добре символізує паузу, яка, звичайно, буває замість тире в усному мовленні. Не випадково ж у видавничій справі виробилася ця норма.

В українській мові використовують довге тире Em dash (U+2014). Інші види тире: фігурне тире Figure dash (U+2012), коротке тире En dash (U+2013), хвилясте тире Swung dash (U+2053), хвилясте тире Wave dash (U+301C).

Для мінуса використовується знак Minus sign (U+2212).

Лапки і апостроф

На стандартній клавіатурі є два різновиди лапок: подвійні прямі лапки Quotation mark (U+0022) і одинарні прямі лапки Apostrophe (U+0027). Кожна мова має свої варіанти форми лапок. Наприклад, данська мова використовує »…«, а японська —「…」. Народи Північної Європи частіше використовують звичайні лапки, а Південної — кутові. В українській мові немає загальноприйнятого варіанту написання лапок. Застосовуються такі варіанти:

  • «…» — «ялинки», кутові або французькі лапки. Саме цей варіант використовується в чинному українському правописі. Я також дотримуюсь його за тієї причини, що він є на моїй розкладці і чітко видно відкривання та закривання лапок.
  • „…“ — звичайні або німецькі лапки. Також часто використовуються в українській типографії. Цей варіант частіше за інші присутній в документах до Другої Світової Війни.
  • „…” — особливі лапки. Чимало видавництв використовують цей варіант.
  • “…” — англійські лапки. Цей варіант рекомендується проектом українського правопису 1999 року.
  • ”…” — непарні лапки.
  • “…” — прямі подвійні лапки. Не рекомендуються.

Краще використовувати «ялинки» або звичайні лапки. Головне — дотримуватись одного варіанту на всьому сайті. Якщо треба поставити лапки в лапках, можна використати інший їх варіант.

Хоч символ Юнікоду U+0027 й має назву «Apostrophe», але, з точки зору української типографії, це зовсім не апостороф. Правильний апостроф в українській мові має форму коми, що пишеться зверху. Такому визначенню відповідає кілька символів Юнікоду: Right single quotation mark (U+2019), Modifier letter apostrophe (U+02BC) і ще чимало інших. Треба використовувати Right single quotation mark в якості апострофу. Modifier letter apostrophe має таку ж форму, але застосовується для позначення модифікації звучання попередньої літери. В українській мові апостроф не модифікує звучання.

Юнікод має ще багато символів, подібних до лапок чи апострофа, але вони не мають стосунку до української мови.

Продовження незабаром. …І практичні рішення.

Категорія: Мова

«Блогер» пишеться через «ге»

· 23 коментарів

Українські блогери в пориві патріотизму і додержання правил рідної мови поширили написання слів «блог», «блогер» через «ґе». Деякі блогери просто транслітерували англійське слово «blogger» і пишуть «блоґґер». Цілком нове явище, бо подвоєння «ґе» в українській мові нема ніде. Інші вживають то «блог», то «блоґ». Можливо, інколи ліньки шукати на клавіатурі букву «ґе»? Перестаралися. Чинний український правопис каже про це таке:

§ 14. Літера Г

Літера г передає на письмі гортанний щілинний приголосний як в українських словах: гадка, гей, могутній, плуг, так і в іншомовних (на місці h, g) давнішого походження: газета, генерал, грамота, Євангеліє; Гегель, Гомер, Англія, Гаага, а також у недавніх запозиченнях, часто вживаних, особливо в звукосполученнях гео-, -лог-, -гог-, -грам-, -граф-; агітація, агресія, горизонт, магазин; географія, геологія, педагог, кілограм, фотографія (див. ще § 87).

§ 15. Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґеґати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґерґотіти, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґратчастий, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, ґуля, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренландія й Ґренландія, Гібралтар і Ґібралтар; Гарібальді й Ґарібальді, Гете й Ґете.

§ 87. G, H

G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.

Категорії: Мова, Створення блогу

Виправдання вживання слова «москаль»

· Коментарів немає

У попередньому пості 6 причин, чому війна в Україні буде я користувався етнонімами «москаль» і «Московія». Вважаю, що це є виправданим з історичної точки зору. Слово «Россия» з’явилося за часів Петра I і аж до XX ст. не могло прижитися серед простого народу. Москальський народ називав себе «русские» або «православные». Досі, корінь «рос» у москальській мові вживається здебільшого для позначення країни і рідко для позначення народу. А в Україні північний народ традиційно називали москалями. Т. Шевченко у своїх творах жодного разу не вжив етнонім «росіянин». Простий народ казав «москалі», а освічений — «московити». Слова «росіянин» і «Росія» — це запозичення з польської мови, в яку вони потрапили з грецької. В англійській і багатьох неслов’янських мовах також не вживають корінь «рос». Англійські назви «Russia» і «Russian» походять від самоназви «русские». Називати народ словом, відмінним від їхньої самоназви — не образливо. Картвелі не ображаються, що їх називають, то грузинами, то Georgian. Deutsch називають німцями, германцями, тедесками, аллеманами, готами, франками, тевтонами, швабами, саксами, тюсками і вокєчами. За тісне і довге співжиття з москалями для них виробилась і образлива назва — «ка*апи». Ні для якого іншого народу в українській мові немає аж три корені. Москалі — наш улюблений народ.

Категорія: Мова