Був час, коли люди твердо знали своє місце. Тепер же, розчаровуються в ньому. Розчарувалися у Леніні, у Гітлері. Згодились на тому, що попередній шлях був невірний і треба йти до демократії. Пішли до демократії. Ніби й з’явились товари на полицях хороші, у яскравій упаковці, а якось воно не так, як насправді душа бажала. Трошки скепсису добавилось. Назад? Так, був час, коли комуняка Симоненко ледь Президентом не став. Згодились на тому, що демократія — хороша ціль, але йдемо дорогою, яка до неї не веде. З’явились політики, які пообіцяли «не словом, а ділом» іти до демократії. Європа! Звучить так, як колись звучало слово «комунізм». Мрія, що у осяжному майбутньому розміщена. Пішли, значить, «тим» шляхом. Але знову розчарування! Не виконав обіцянки Ющенко, не виконала й Тимошенко. Ослабли, допустили до влади Проффесора. Дехто вірив, що краще йти до Росії. Й вони розчарувалися. Тих хто не розчарувався так мало, що це тільки підтверджує тенденцію.
Яка зараз культура пішла? Цинізм! Доктор Хаус нашим людям подобається. Доктор Хаус такий же зневірений в усьому, як і типовий українець. Містер Фріман — те саме. Південний парк… Впали ідоли. Людина стала сама по собі, без вождів, без авторитетів, без провідників, без наставників.
Навіть попса здулася. Раніше якось було більше зірок і їхніх фанів. Бітлів і Івасюка любили всі. Фільми про героїв, які рятують світ чи хоча б свою країну. І слухати поп-музику якось і не соромно було. Інтелігентні люди поп, і робили, і слухали. Розчарувалися… Героїзм пропав з кіно. Кожен став старатися показати себе як оригінальну, нонконформістську, креативну особистість. Бути як всі в певних колах уже стає непристойно і підозріло (готуються розчаруватися і у тобі при першій нагоді). Ти ризикуєш випасти із соціуму, якщо не зможеш знайти свою фішку. Ну але так, щоби без понтів. Спільноти індивідуалістів — парадокс.
А просто людське виходить назовні. Що ж тепер втрачати? Будь собою, а не будь як всі. Цей гуманізм будується на зневірі в людях. Знову парадокс.
До чого воно йде — хтозна. Порада моя така: будьте гнучкими у цьому світі, але не ламайтеся.
Теги:
Івасюк,
індивідуалізм,
історія,
гуманізм,
демократія,
диктатура,
доктор Хаус,
людина,
Містер Фріман,
Південний парк,
парадокс,
політика,
розвиток,
розчарування,
суспільство,
Тимошенко,
Україна,
українці,
Філософія,
цинізм,
Ющенко
Не можу надивуватись майстерності працівників телеканалу «FOX», що регулярно випускають якісні серіали. На рахунку вже «Сімпсони», «Футурама», «Секретні матеріали» і «Доктор Хаус». Про останній в мене з’явилося кілька спостережень і я хочу ними поділитися.
Люди люблять подивиться на виродків
В минулі віки до потворних людей ставилися просто: саджали у клітку і виставляли напоказ. Як виродків не вистачало, розповідали один одному міфи про Горгону, Медузу, Дракона, Вія і тому подібних страшних потвор. Розваги відмінні, чи не так? Та новітні часи принесли нам толерантність, а також науку, що не могла співіснувати із міфами. Культура розваг, яка була виплекана і доведена до досконалості ще римлянами із їхніми гладіаторськими боями, переживала тяжкі часи. Натомість пропонувались гуманні розваги. От витончений англійський гумор наприклад. Але дехто має грубі смаки і добрий гумор їх тільки дратує. Чи не тому сталися дві світові війни (напівсерйозно)? Становище врятувала нова клітка зі страшною потворою — телевізор із каналом «FOX».
В «Докторі Хаусі» маємо одного кульгаючого та злого виродка в одній клітці з жертвами, а на додачу по одному новому на кожну серію. Цілий зоопарк для нудьгуючого обивателя.
Відпочиваємо від відповідальності
От приходить втомлений пересічний громадянин з роботи і вмикає телевізор. Мотив — відпочиваю. А від чого відпочивати? Якщо робота полягає у фізичній праці, тоді зрозуміло. Але аудиторію «Доктора Хауса» складають переважно люди, що працюють головою. Відразу згадується, що «відпочинок — це зміна роду діяльності» і таке інше, але, на мою думку, ключовий фактор тут — відпочинок не від роботи, а від відповідальності.
Ґреґорі Хаус поводиться абсолютно безвідповідально. Десь у глибині душі так і хочеться покинути усю ту роботу, начальника і «жити як хотіти». Хаус, хоч і працює відмінно, але робить це не з почуття відповідальності, а для задоволення власного «его». Дивлячись серіал, глядач трошки заздрить герою, життя якого хотів би мати сам. Сьогодні це безвідповідальний Хаус, а колись, як були до краю бідною країною, це була розкіш Санта-Барбари. Що буде далі — невідомо.
Брешуть всі
А в Рівному тижнів два тому на Ювілейному з’явилися нові графіті. Великими чорними буквами без усякого смаку написано «ГЕТЬ УСІХ». Достала ж когось криза (чи що там достало?). Що доводять подібні гучні вислови? Та нічого не доводять. На «всіх» навішується ярлик: геть їх чи брешуть вони. Слово «всі» слід обережно використовувати: воно може неприпустимо спростити об’єкт розмови. Життя втрачає різноманітність, стає як світ для дальтоніка. Виникає ілюзія вищості над іншими, володіння якимось незвичайним секретом. Схоже на ту ж втечу від відповідальності. Встановити якусь нонконформістську «істину» і насолоджуватись її дотриманням. Але це ж тільки самообман.
P. S. Дивитись Хауса — то й писати як Хаус. Гляньте лишень на підзаголовки. От що я помітив. Сам того не плануючи, я показав слабкі сторони людини, як щоразу це робить цей серіал.
Найбільш коментоване