Більше року тому я писав, що українці мають одну негативну рису: не мають як слід розвинених підприємницьких здібностей. Це була описова стаття. Тепер постараюсь проаналізувати і уточнити тему. Не всі українці слабкі у бізнесі. Я маю на думці не винятки з правил, а щонайменше дві верстви народу, які поки мало впливають на загальну ситуацію. Перша — наймолодше покоління українців, які не пам’ятають монополізованої державою економіки у СРСР. Деякі з них радують новим баченням, але все-таки більшість з них не належать чітко до людей вільної ринкової економіки, а до людей пост-СРСР, з якого Україна виходить-виходить, але досі вийти не може. Друга — діаспора і заробітчани, які живуть і працюють за західним кордоном. Ось тут маємо людей, які цілковито руйнують думку, що українці бездарні у бізнесі. Українці, звичайно, не здобудуть такої репутації як євреї чи американці, але цілком можуть бути нарівні з іншими європейськими народами.
Народи з низькою культурою асимілюються народами з високою. Українці мають приблизно однаковий рівень розвитку із західними народами. Тому їх асиміляція проходить повільно. Більше того, українці в діаспорі зробили багато для загальноукраїнської культури. Але асиміляція може бути й неповною — за якимось окремим параметром. Українці мають примітивну підприємницьку культуру, понівечену перебуванням у складі СРСР, а тепер ще й притиснену олігархічною владою. І тому проживання у «нормальній» країні всього кілька років навчає українця високої культури підприємництва. Відбувається часткова асиміляція. Я ще нікого не зустрічав, хто перебуваючи деякий час за західним кордоном не мав особливого духу «буржуйства». Хоча невеликий вплив справляє й те, що за кордон зважуються виїхати найбільш активні люди.
Навчатися в інших народів дистанційно — добре. Навчатися безпосередньо — краще. Думаю, майбутній чесній, народній владі (вірю, що такий день настане) варто добре потурбуватися про повернення якомога більшої частини заробітчан і діаспори на Батьківщину. Багато країн успішно використовують імпорт «мізків». Але при цьому вони мають проблеми з інтеграцією новоприбулих у своє суспільство. Україна може схитрити і задешево «імпортувати» своїх же без таких проблем.
Схожі записи
]]>
Собаки мітять свою територію. Багатії України також її мітять, але у спосіб, який вважають цивілізованим: високими парканами і нотаріально завіреними папірцями. І у такий спосіб демонструють своє домінування над простим бідним українцем. Якби вони хотіли захистити свою власність від небажаних відвідувачів, то поставили б, крім стін, ще й колючий дріт, а може й наглядача з автоматом. Якби вони просто хотіли сховатись від небажаних очей, то вистачило б і дешевої огорожі. Але основне їх призначення — піднімати статус власника в очах плебсу. Уявіть дві споруди: проста побілена українська хатина з невисоким дерев’яним парканом і двохповерховий особняк за 3-метровою кам’яною стіною. Із хатини виходить чоловік. Яке ваше перше враження про нього? Через деякий час з особняка виходить його близнюк. Відчуваєте різницю? Це різниця по психологічній осі «домінування–підлеглість». В її основі — агресивність. На деякому рівні розвитку агресивність виконує позитивну роль для еволюції і прогресу. Наприклад, саме агресія є основою соціального устрою вовків і собак. І агресія дуже важлива в низькорозвинених людських суспільствах. Але з розвитком суспільства все важливішими стають розум і мораль. Те саме стосується й окремих людей. Ті, хто добровільно живуть за високими стінами, ненабагато розвиненіші від варварів, або, в кращому випадку, опинилися не в тій компанії.
P. S. Міг би написати про гламур, там та сама вісь «домінування–підлеглість» в оболонці цивілізованості, але під гарячу руку потрапили саме високі стіни.
Схожі записи
]]>
У ніч перед виборами Президента брати по розуму активізувалися і попередили рівнян про те, що вибори будуть сфальсифіковані методом «каруселі». Для цього вони засвітили над мікрорайоном Ювілейний НЛО, що за формою і рухом нагадує карусель. :)
А тепер серйозніше. Я і ще 2 членів моєї сім’ї стали свідками дуже цікавого явища.
Детальний опис
Сьогодні (7 лютого) пів шостої ночі я бачив на небі рухому «карусель» із 2-ох чи 3-ох світлових плям. Скоріш за все, 3-ох, але за деревами було погано видно. Вона рухалася проти часової стрілки з частотою приблизно (суб’єктивно) 2 Гц. «Карусель» була еліптичної форми, витягнута горизонтально. За розміром вона займала частину поля зору завбільшки з долоню випрямленої руки. Самі плями також були еліптичної форми і витягнуті горизонтально, займали частину поля зору завбільшки з фалангу пальця при випрямленій руці. (Виміряти б скільки градусів має мій вказівний палець :) Відео і фото немає по тій причині, що яскравість плям була дуже малою, а кращої камери ніж «мильниця» у мене не було.
Малюнки на хмарах
Близько 5:40 я дочекався свого. Вітер розвіяв хмару і НЛО зникло.
Скоріш за все, до цього явища призвів збіг кількох факторів:
- Джерело вузьконапрямленого світла на землі
- Низькі і щільні хмари
- Відсутність туману
На те, що анімація малювалася джерелом світла із землі на нижній поверхні хмари вказує еліптична, витягнута горизонтально форма плям. Точніше, кількома джерелами світла, розташованими на колесі, що обертається. Важливо, що повітря у приземному шарі було чисте і тому промінь проявлявся тільки досягнувши хмари. Хмара була з чіткими краями без зубців, тому припускаю, що її нижня поверхня також була такою.
Чи ви маєте краще пояснення?
Питання
До технарів, особливо, тих, які мають справу з освітлювальною технікою і науковців, особливо, метеорологів. Був би радий дізнатись вашу думку щодо цього.
Схожі записи
]]>
Говорять, при вживанні деяких видів наркотиків, кольори стають яскравішими. Тепер є новий спосіб насолодитись яскравими картинками: просто піти в кінотеатр на сеанс «Аватара». Якось після того я побачив справжню, невигадану красу: через легенькі хмари і віття дерев просвічував повний місяць. Але все ж це здавалося дуже невиразним і нецікавим порівняно з планетою Пандорою.
Ще на зорі вивчення фізіології мозку було доведено, що немає різниці між походженням подразника (реальність, кіно, наркотики) — у мозку відбуваються ті самі процеси. Тому можна сказати, що «Аватар» (або будь-який інший фільм) може викликати психологічну залежність. Але цей фільм особливо психотропний. Самі погляньте: багато людей ходять по кілька разів. Це ж не фільм зі складним сюжетом, дрібні деталі якого помічаються на 2–3 раз.
Фани фільму кажуть, що він учить нас любити природу. Але хіба такий фан відірве дупу від крісла і поїде з міста на прогулянку. Ні, він, скоріш за все, зробить це тільки подумки, подумки ж відсторониться від свого «злого» суспільства і потім ще раз подивиться «наркотичний» фільм. «Аватар» учить любити не природу, а вигадану планету, де все яскраве. І самого себе. І заздрити головному герою, якого не мучить совість зрадити Батьківщину, стати райським звіром і полетіти на райську планету.
Схожі записи
]]>
На відміну від деяких розніжених і гордовитих білоручок, які уникають «брудних» тем, блог Чугила буде писати про вибори. Це наша країна і ми маємо у ній хазяйнувати.
Отже, недавно мені до рук потрапила пропаггазетка Тігіпка. У ній знайшов повно викривлень фактів. Давайте подивимось, що пише Конституція про повноваження Президента. В Україні є три гілки влади. Це стандартна практика для демократичної республіки. Законодавча влада належить Верховній Раді, виконавча — уряду, судова — судам. Президент України не належить чітко до жодної з гілок. Він — гарант Конституції, забезпечує національну безпеку, контролює всі гілки влади і розв’язує між ними конфлікти. Президент Ющенко користувався цим правом. На його рахунку розпуск Верховної Ради, розпуск першого уряду Тимошенко, чимало вето на закони і постанови Верховної Ради. Крім того, Президент є Головнокомандуючим Збройних Сил, очолює СБУ і визначає зовнішню політику. Із важливого це все. А в Тігіпка, за версією його реклами, свої уявлення про повноваження Президента. Щоб мати можливість здійснити всі ті обіцянки із економіки і соціального захисту, треба мати політичну систему із сильним президентом як в Америці. Або як у Росії із її слухняним парламентом. Заради об’єктивності треба додати, що Тігіпко хоче прийняти Конституцію із значно розширеними правами Президента. Але…
Ще один приклад. Тимошенко скаржилася, що в Україні дорогі кредити на бізнес. Робимо все навпаки (опозиція скаржиться, а уряд виконує) і отримаємо правильну політичну систему. Наша перевернута догори ногами.
Приходжу до висновку, що народу дуже не вистачає правової освіти. Я, молодий, учив у школі про державний устрій України. Старше покоління в цьому питанні безграмотне. І достатньо ліниве, щоб не заповнити пробіли у знаннях самостійно. І ще один фактор — реклама. Рекламу потрібно вміти сприймати так, щоб не втратити власне я. І, звичайно, більшість людей навіть не задумуються про це. От коли будемо мати громадян вільних не тільки в правовому сенсу, але й особисто незалежних від шкідливих сторонніх впливів, тоді будемо мати вільну і прогресуючу країну. Або коротше: народ має таку владу, на яку заслуговує.
Схожі записи
]]>
На кінець року люди починають робити підсумки за рік минулий і складати нові плани на наступний. Але цей рік — ще є й останнім для президентства Ющенка і це також достойна причина зробити деякі підсумки. Через деякий час, здалеку, можна буде краще оцінити його діяльність і пов’язану із ним епоху, але тепер ми маємо ту перевагу, що ще пам’ятаємо багато деталей нашого часу. Гріх не записати теперішні роздуми. Тож пишу цю аналітичну статтю.
Хоч інститут президентства після зміни Конституції з 2006 року став мало значити у політиці, але все рівно вибори–2010 сприймаються (мною принаймні) як кінець одного етапу і початок іншого. Мабуть, через те, що історію незалежної України фактично поділяють на допомаранчеву і післяпомаранчеву. Сумнівно, що після виборів настануть великі зміни, але наслідки Помаранчевої Революції варто співвідносити із Президентом, а не з парламентом. Тобто це не тільки аналіз президентства Ющенка, але й аналіз наслідків Майдану. Уже пройшло достатньо часу, щоб Майдан комплексно вплинув на українське суспільство. Як ми побачимо із нищенаписаного, суспільна думка може змінитися за зовсім невеликий проміжок часу. За 5 років зміни є і я прагну їх відшукати.
«Невдалий» Майдан
Я радий, що пережив Майдан. Американці, європейці, яким ми так заздримо, сидять тихо, тихо (застійно) розвиваються. Ніякої романтики. Застій і темрява.
Згадка про Майдан у більшості українців викликає подвійне відчуття. І піднесення, і розчарування: профуфукали Революцію. Тут поможе зорієнтуватись ленінське (а Ленін революцію не профуфукав): «Програма-мінімум — здобути владу, програма-максимум — утримати її». Український народ на Майдані фактично здобув владу. Якби він хотів, то міг би зробити зі своїми кривдниками будь-що: посадити в тюрми, розстріляти, депортувати. Але одна із особливостей Помаранчевої Революції — її ненасильність. Скоріш за все це тягнеться ще від радянських мирних гасел, якими нищили давні традиції боротьби, щоб у народу не виникло раптом бажання збунтуватися. Народ, фактично отримавши владу, поспішив її делегувати своїм вождям, повністю їм довіряючи і не будучи критичними. Після чого — розслабився. Через невеликий проміжок часу люди зрозуміли, що щось пішло не так і почалися зовсім протилежні настрої: жорстка критика і недовіра. Ніби схоже на недовіру до кучмістів, але має свій нюанс. На стару владу і Кучму ніколи не робили великі ставки. На Ющенка і політичні сили, які в той час називалися народними покладалися величезні надії. За наше покоління ні на одного політика так не сподівалися. Тому нинішня недовіра і ненависть має присмак зради.
Нова влада не зруйнувала стару систему, а очолила її. Серед гасел Майдану було й «Бандити сидітимуть у тюрмах». Нова влада не наважилася негайно (а тільки так можна) його виконати, а народ не проконтролював, тому що як я казав, розслабився.
Устрій держави після Майдану
Серед стану Ющенка здавна було багато підприємців. В тому числі із кримінальним минулим і бажанням брати активну участь у політиці (стати олігархом). Коли прийшла нова влада і не до кінця пішла стара, вони опинилися по одну сторону із кучмістськими олігархами. Вони мали однакові інтереси в країні. І вони, як люди ділові, на відміну від середньостатистичного українця із радянською економічною освітою, захопили економічні, а разом із ними й політичні механізми. Більшість політиків також виявилися аж ніяк не народними, а звичайними пристосуванцями, які згодні мімікрувати під будь-який лад. По ідеї, перші ж парламентські вибори мали очистити парламент від таких (даруйте за тоталітарний термін) елементів. Але ці вибори проводилися за пропорційною системою. Народ не мав можливості проконтролювати свою важко виборену владу. Партії не були настільки сильними ідеологічно, щоб контролювати свої списки самостійно. Сильні і бажаючі узурпували парламентські партії. А другі вибори тільки закріпили таку ситуацію. Тепер в Україні між парламентськими партіями різниця невелика. Опозиції фактично немає. Усі при владі. Водночас усі в опозиції, бо займаються переважно тим, що неконструктивно критикують опонентів. Влади немає і незрозуміло, хто і за що несе відповідальність. Всі проти всіх. Демократія по-українськи. Анархо-олігархічна демократія.
Ющенко хотів зробити свободу, а вийшов хаос. Ющенко не виконав доручене народом завдання і народ його покарав зменшенням рейтингу. Усе правильно.
Наші досягнення
На питання чи варто було взагалі робити Майдан, я впевнено відповідаю: Так! Дивовижно, яка коротка пам’ять у людей. Як глибоко вони сидять у мінливому теперішньому, не згадують (аналізують) минуле і тому безсистемно хапаються то за одне, то за інше. Декому важко згадати, які шість років тому були мізерні зарплати, як боялися (уникали, соромилися) сказати щось проти влади. Усе ж таки я вважаю головним досягненням Майдану свободу і національне відродження, а не економічні чи соціальні успіхи. Статистичні дані показують, що економіка успішно розвивалася й до Помаранчевої Революції. А особиста свобода і національна самосвідомість пережила якісний стрибок. Українці навчились (згадали як) боротись. Українці перестали боятися. Українці тепер позбуваються комплексу неповноцінності. Сучасна українська держава у 1991 році народилася не так, як це уявляли її найбільші патріоти. Не в боротьбі, а простим отриманням. Національні держави так не утворюються. Так відбувається переділ територій між сильними. Тепер це непорозуміння виправляється навіть без активної участі держави. Виправляється, а не виправилось, тому що багато комплексів досі залишилось майже незайманими. Типовий українець може сказати про свою незгоду з політиками, але так само по-савєцьки пластує перед безпосереднім начальством.
Корупція
Окреме слово про корупцію. Я зрозумів як українці ставляться до корупції переглянувши вірусне відео про Єгора Лупана. Це дуже специфічний продукт. Лише у кількох країнах світу можуть зрозуміти цю сатиру. Українці ставляться до корупції хоробро, без страху і сорому. А також із почуттям гумору. Із негативних емоцій переважає огида. Я майже впевнений, що варто лиш дати поштовх і люди відмовляться давати і брати хабарі. Навіть, забудуть як це було, так само як це сталося із журналістськими «темниками» за Кучми.
Що буде?
Нічого від цих виборів не очікую. Країна тепер розвивається еволюційно, лінійно і мало залежно від переваги тих або інших політичних сил. Наростає якась напруга; передбачати у що вона вийде, на мою думку, безглуздо. Але думаю, наступний рік буде стабільно поганим. ;)
Схожі записи
]]>
Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.
Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.
Спочатку Малою Руссю називали територію Галицької митрополії. Галицько-Волинський князь Юрій II Болеслав титулувався правителем Малої Русі. Пізніше ця назва поширилася на всю територію Великого Князівства Литовського. Після Переяславської угоди 1654 року московський цар до свого титулу додав «всея Великої і Малої Русі». З того часу у офіційних документах почала вживатися назва «Мала Русь» або «Малоросія». З посиленням російського впливу на українських землях ця назва почала набувати зневажливого відтінку, хоч використовувалася й самими українцями. Протягом 19 століття і до 1917 року, а на заході України ще довше, відбувався перехід до нового етноніма — «Україна». Перший раз він згадується ще у 1187 році, але століттями вживався тільки для позначення Наддніпрянщини.
Схожі записи
]]>
Цим постом започатковую нову тематичну категорію на цьому блозі: «Книги». Я читаю книжку і роблю по ній ніби анотацію, але з особистими міркуваннями. Це може бути паперова, електронна або аудіокнига. Українською, російською, білоруською, а в майбутньому, напевно, і англійською мовами. Тематика книг також не обмежена: від різних жанрів художньої літератури до книг по програмуванню, ремонту et cetera. Бачу великі вигоди з написання таких постів і для себе і для читачів блогу. Недарма ж «Просвіта» не просто видавала книги, але й вела активну громадську діяльність. Моєю мрією було б, якби навколо цієї категорії збудувалася б стійка і лояльна спільнота.
Микола Миколайович Аркас (1852–1909) має трохи неоднозначну біографію. З однієї сторони, внук грека за національністю, син адмірала Чорноморського флоту і сам зразково служив у російському війську. А з іншої, він заснував, очолив і фінансував миколаївську «Просвіту», написав оперу «Катерина» за поемою Т. Шевченка і сам предмет цього допису.
«Історія України-Руси» Миколи Аркаса — це книга для тих, кому не достатньо шкільного і університетського курсів історії, але й не хочуть читати академічні праці істориків. М. Аркас почав збирати різні матеріали (тексти та ілюстрації) для патріотичного виховання свого внука. А потім подумав: а чому тільки для онука? Для будь-кого грамотного чи не дуже.
Цікаво читати книжку, яку забороняли або хоча б ігнорували, правда? Тут таких книжок буде дуже багато. «Історія України-Руси» також належить до них. За радянського періоду її видавали тільки мігранти. Хоча нічого антирадянського у ній немає і бути не може, тому що вона вийшла у 1908 році. Автор також не є противником лівих ідей. Але в «Історії України-Руси» сказано багато нехорошого в сторону Російської імперії. Але тільки доти, поки Росія гнобила український народ і його свободу. Наприклад, не замовчує факту, що за царювання Єлизавети Петрівни при царському дворі дуже прихильно ставилися до всього українського. До речі, як у свій час до французької і німецької культур.
То що ж не сподобалося радянській цензурі? Перше пояснення, яке приходить на думку: Радянський Союз був ніяким не союзом народів, а імперією Росії. Хоча що це я роблю? Виправдовуюся перед злочинним режимом, що зрадив його?
Я читав факсимільне видання цього твору. Тобто без редагування передані правопис і, навіть, помилки при наборі. Тому мав змогу зацінити старий правопис української мови. Враження дуже приємні. Видно, що українська мова значно пішла вперед, стала більш уніфікованою, логічною, точною. Тобто мовою літератури, науки і політики, а не бидла. Але сумно, що цей розвиток відбувався під впливом російської культури, а не власної, і загубив частину колориту української мови. Тому з того часу вона стала ще й більш канцелярською і сухою.
Книга не втратила актуальності до цього часу. Я не знаю сучасної книжки, яка зараз займає ту саму нішу. Нішу доступного, але докладного чтива для любителів української історії. А можливо, її й немає.
І наостанок, чи знаєте ви що:
- галицький князь Юрій II підписувався так: «Dei gratia notus Dux et Dominus totius Russiae Minoris», що в перекладі з латини означає: «З ласки Божої природжений князь усієї Малої Русі». Так, назва Мала Русь вживалася уже у XIV столітті і тому не може вважатися ганебною.
- гетьман Іван Мазепа мав талант справляти хороше враження на всіх, у тому числі на своїх численних жінок і був неабияким авантюристом. Не можу не порівняти його з Казановою, який жив на ціле століття пізніше.
- татари у 1674-ому зробили велику помилку, коли напали на Січ, бо втратили вбитими 13500 яничар, а козаки — тільки 50.
- останній кошовий Запорозької Січі Петро Калнишевський прожив 112 років. Із них останні 27 років на засланні у Соловецькому монастирі. За дослідженнями Данила Кулика Президент Віктор Ющенко є його прямим нащадком.
Читати «Історію України-Руси» в Інтернеті
Схожі записи
]]>
Презентую на блозі (перша презентація була позавчора у Твітері) свій новий проект. Ні, краще казати проектик, оскільки це лише одна статична сторінка. Це лічильник населення України в реальному часі. Та що там багато говорити, дивіться:
Як це було?
Я зробив цей проект, мабуть, виходячи із того переконання, що людина, яка нічого нового не робить, деградує. Цей блог у мене уже більше року і настав момент почати щось цілком нове у моїй діяльності в Інтернеті. Щось корисне для навчання і саморозвитку. І якось виникла ця ідея (вже й не пам’ятаю як, дивно). Спочатку я хотів зробити щось на зразок братнього за духом проекту UA Day, але завадили:
- лінь і невпевненість у власних силах;
- крайньо мінімалістичний дизайн не заважає задуматись, що є бажаною дією, коли відвідувач прийде на сайт. Навіть, яскраві логотипи соціальних закладок приховав.
Що має робити?
Це мав бути проект, розрахований на масового відвідувача, зрозумілим для всіх (різних). Думаю, це вдалося.
Аналізуючи ідею проекту, я помітив, що просте інформування фактів про українську демографію чинить сильний негативний вплив. Не хочеться робити щось різко негативне. Тому довелось перекрити його радісним пафосом у 2-ому абзаці. Вийшло як у типовій попсовій рекламі: спочатку налякати, а потім дати надію, показати вихід.
Помилки. І уроки
Це мав бути проект, що існує в середовищі Вебу2.0. Так воно і сталося. Презентація відбулася у Твітері. За перші 2,5 год на мій твіт-презентацію було зроблено 2 ретвіти і 1 реплай, а на сайт завітало 47 унікальних відвідувачів. Програму-мінімум він виконав (а це ж і навчальний проект). Але велику хвилю не підняв. Я приділив багато уваги дизайну, юзабіліті і технічній реалізації, але занадто мало — SMO. Панель із соціальними закладками — це дуже мало для проекту без поновлюваного контенту. Треба зробити вірус, очолити процес самостійного поширення інформації про сайт. Жаль, що я це пізно зрозумів.
Можна додати 2-гу сторінку до проекту із різними кнопочками і банерами. Деякі люди полюбляють понавішувати їх без міри. Українці — свідома нація. А ще прикріпити систему коментування. Українці — язиката нація. :) Це в шухляду. Скоріше довгу, ніж коротку.
Але критикуйте, пропонуйте і може я зроблю версію 2.0.
Схожі записи
]]>
Є чимало галузей науки, які, хоч і використовують наукові методи, але не визнаються більшістю вчених. Їх коректніше називати не наукою, а неакадемічними дослідженнями. Останнім часом їх стає все більше й більше. Це, наприклад, меметика, НЛП, соціоніка, уфологія, фен-шуй. Ці дослідження мають на озброєнні більшу частину наукових методів, але працюють з такими об’єктами, які не завжди можна виміряти і застосувати математичний апарат. Наприклад, з людською свідомістю. З одного боку, вони багатьма сприймаються негативно, тому що ці теорії:
- неможливо довести або спростувати і тому не мають право на існування;
- часто притягують учених-невдах, сторонніх людей і, взагалі, містиків, яким не місце в науці, навіть, такій;
- різношерсті тренери і консультанти теж спрощують ці теорії до втрати первинного змісту, роблять з них повну кашу і ще й заробляють на цьому неподобстві гроші.
Але, на мою думку, добре, що явища, які ще не здатна пояснити академічна наука, намагаються пояснити усе-таки науковими методами, а не містикою. А найголовніше, вони працюють :). І тому над цими дослідженнями працюють вчені з університетів зі світовим ім’ям.
Загальна теорія відносності спростувала вчення Ньютона. Але самої невірної, як виявилось, класичної механіки було вже досить, щоб винайти паровий двигун і автомобіль. Так і людина з діловим розумом може користуватися благами неакадемічних досліджень вже зараз. От тільки в цьому є й деяка небезпека отримання недостовірних, викривлених знань. В українських школах та вузах цього не учать, немає кар’єрної ієрархії і кожен може проголосити себе майстром з того чи іншого напрямку. Тому важливо не дати себе обманути і шукати достовірні джерела. А достовірні джерела у цих випадках, як я знаю із власного досвіду, це майже завжди першоджерела: творці цих досліджень і їх найближче оточення. Без кар’єрної ієрархії ці теорії зазвичай дуже швидко вироджуються в процесі переходу від вчителя до учня. Особливо, якщо на них заробляють гроші. Тому, можливо, краще прочитати книжку визнаного авторитета у своєму напрямку і намагатися щось зробити самому, ніж бігти на чергові курси із сенсаційними методиками. І, звичайно, бути дуже-дуже критичним.
P. S. Як вважаєте, може написати, що-небудь на ці теми у Вікіпедію?