Коли все починалося, то виглядало дуже переконливим. Здавалося, у цієї ідеології є все, щоб переробити світ на краще. Така чудова заміна для християнства! Ніякого очікування раю — комунізм будуємо уже при житті. І ніякої сліпої віри, а науковий метод. Християнство для декого виявилося непереконливим, хоча з його прийняттям Західна цивілізація не зупинилася в розвитку і не стала жертвою більш успішних сусідів, а, навпаки, розширилася і стала мати культурний вплив майже у всьому світі. Але так сталося, що стару культуру та спосіб життя засудили і про принцип «Працює — не чіпай» не подумали.
Час слави
Можливо, якби я жив до 1917 року, то теж став би комуністом. Але хибність комуністичної ідеології почала виявлятись уже на перших етапах її практичного застосування. Маркс казав, що комуністична революція має відбутися одночасно у всьому світі. Ленін же подивився, що так зробити неможливо і повідомив товаришів, що революція буде відбуватися у кожній країні по черзі, поки весь світ не перейде до комуністичного ладу. Відбулася зміна масштабу. І Ленін же першим, здається, почав практику чистки партії, не переймаюсь, дуже, гаслом «Пролетарі всіх країн — єднайтеся».
Цілком випадково сьогодні проходив біля пам’ятника жертвам Чорнобиля, що біля лялькового театру у Рівному. Там зібралися люди у костюмах, дехто й у вишиванках, якісь (з виду) вчительки української мови. Простих людей було мало. Несли державні прапори, з добрих динаміків добре поставлений голос повторював: «Дзвони Чорнобиля… дзвони Чорнобиля… дзвони Чорнобиля…» Словом, захід дуже урочистий.
Навіщо це все? Якби мені теж «світило» туди іти, я б взявся вигадувати різні причини, щоб ввічливо цього не зробити. А справжніх причин я знайшов чимало.
На YouTube’і з’явилося відео, у якому анонім повідомляє про підготовку вбивства Лукашенка Путіним. У будь-якому випадку хтось тут грає нечисто. Хто? Представляю вам свій аналіз.
«Я ,колишній співробітник однієї із спецслужб Російської Федерації, хочу зробити надбанням громадськості наступне. Голова уряду Росії путін хоче убити президента Білорусі Лукашенка. Я заявляю про це з усією відповідальністю, бо маю в своєму розпорядженні достовірні факти. Із зрозумілих причин я не можу назвати свої ім’я та прізвище. Я був і залишаюся патріотом Росії.
Мені особисто не подобається Лукашенко — ні як людина, ні як політик. Мені не подобається, що він хоче забезпечити благополуччя своєї країни за рахунок моєї батьківщини — Росії. В Білорусі скоро президентські вибори. Щоб прибрати Лукашенка, у нас є цілий набір нормальних засобів і методів. Наші ЗМІ можуть сліпити з Лукашенка який завгодно образ — божевільного або хворого. Ми можемо поставити його на коліна економічно — через постачання нафті і газу. Ми можемо врешті-решт домовитися з Європою, Сполученими Штатами. І це досить — Лукашенко звалиться.
Але мені абсолютно не прийнятні методи фізичного усунення президента Білорусі, які планує використовувати керівництво моєї країни.
Мені достовірно відомо, що для реалізації цієї мети в червні цього року в держкорпорації «Ростехнології» створена спеціальна група з числа тих, що були співробітник Федеральної служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки і інших спецслужб. Створена по прямій вказівці путіна.
Всі знають, що «Ростехнології» є фактично філіалом ФСБ, а її керівник Чемезов є близьким другом путіна. Але колишні працівники спецслужб не тільки заробляють там божевільні гроші на різних операціях, на внутрішньому жаргоні це називається «Пиляти проекти». Там плануються і реалізуються брудні справи. Говорю це з усією відповідальністю.
Група по фізичному усуненню президента Білорусі строго засекречена. У неї входять тільки найперевіреніші і вірні путіну силовики. Вже відпрацьовано декілька сценаріїв знищення Лукашенка: пристрій автомобільної або авіаційної катастрофи, зараження через подарунок або поштове відправлення, задіювання снайпера.
Але як найбільш реальний сценарій розглядається проведення масштабного теракту під час одного з масових заходів за участю Лукашенко, а в передвиборну кампанію Лукашенку доведеться проводити багато таких заходів.
Серйозно розглядається теракт під час традиційного свята урожаю в Білорусі. Можливі людські втрати при цьому просто не враховуються.
Для створення атмосфери паніки планується провести найближчими місяцями в Білорусі серії страхітливих акцій з використанням вибухових пристроїв, розробляються сценарії по викраданню відомих людей. Щоб посіяти паніку навколо білоруської продукції, що поставляється на експорт, фахівці з цієї групи планують зараження декількох партій продовольчих товарів радіоактивними речовинами.
Звідки ці факти відомі мені? Є порядні люди і в цій спецгрупі. Я бойовий офіцер, я побував в багатьох гарячих точках і знаю, що таке тероризм, що таке смерть безневинних громадян. Волгодонськ, Беслан — це лише найяскравіші приклади. Я абсолютно не приймаю подібних брудних методів усунення голови іншої держави, навіть якщо він тобі і не подобається. Особливо, якщо це пов’язано із загибеллю звичайних білорусів. Причому найближчих нам, росіянам, по духу.
Так думаю не тільки я, але і багато моїх колег. Саме тому я ухвалив рішення заявити про існуючі плани відкрито і привселюдно. Зрозуміло, що ті, хто стоїть за цими планами, скажуть, що це провокація. Але вже найближчий розвиток подій говоритиме сам за себе.
Своїм колегам по спецслужбах хочу сказати, що я теж професіонал і шукати мене марно. Честь маю».
Недавно слухав нову музику і виніс вердикт, що цей гурт не стане для мене улюбленим, тому що він занадто іміджевий. А що поганого в іміджі?
імідж може (часто так і буває) заглушити собою особистість людини, паразитувати на ній;
для підтримки іміджу потрібно витрачати величезну кількість сил і часу, коли їх можна витратити на щось добре і корисне.
Але зовсім не мати іміджу також погано. Це частина невербального спілкування. Завдяки іміджу можна майже миттєво зрозуміти що за птиця перед вами. Достатньо просто оглянути людини з голови до ніг і відчути її соціальну роль, зрозуміти що можна від неї очікувати, а що ні. Було б нерозумним позбавити навколишніх такої можливості. Усі люди, що за способом життя і родом професійної діяльності багато спілкуються, особливо з невідомими, знають про це, або хоча б інтуїтивно здогадуються.
Отже, до іміджу застосовується правило Золотої середини: мало — погано, багато — теж погано, а середньо — якраз добре.
Більше року тому я писав, що українці мають одну негативну рису: не мають як слід розвинених підприємницьких здібностей. Це була описова стаття. Тепер постараюсь проаналізувати і уточнити тему. Не всі українці слабкі у бізнесі. Я маю на думці не винятки з правил, а щонайменше дві верстви народу, які поки мало впливають на загальну ситуацію. Перша — наймолодше покоління українців, які не пам’ятають монополізованої державою економіки у СРСР. Деякі з них радують новим баченням, але все-таки більшість з них не належать чітко до людей вільної ринкової економіки, а до людей пост-СРСР, з якого Україна виходить-виходить, але досі вийти не може. Друга — діаспора і заробітчани, які живуть і працюють за західним кордоном. Ось тут маємо людей, які цілковито руйнують думку, що українці бездарні у бізнесі. Українці, звичайно, не здобудуть такої репутації як євреї чи американці, але цілком можуть бути нарівні з іншими європейськими народами.
Дехто дотримується загальноприйнятої точки зору на політичний устрій світу, дехто вірить у світову змову, на зразок тієї, яку зображено у фільмі «Дух часу», а мої переконання — свої, оригінальні. Їх основні положення були описані у коментарях до статті Сергія Пішковція про річницю теракту 11 вересня, а тепер визріли до формату повноцінної статті.
Останнім часом я познайомився із багатьма людьми, світогляд і спосіб життя яких кардинально відрізняються від моїх. Інколи їх вчинки і слова здавалися мені дивними, дурними чи смішними. Та я не думаю, що вони (більшість з них) — погані люди. Просто світогляд кожної людини схожий на кристал — він має напрямок росту. Не всяка інформація «чіпляється» до світогляду і стає його частиною. Інформація, що не суперечить раніше набутому досвіду, сприймається позитивно і стає частиною «кристала світогляду». Решта сприймається негативно або ігнорується. Наприклад, неможлива конструктивна дискусія між віруючою людиною і атеїстом або між віруючими різних релігій. Вони будуть приводити один одному аргументи, несумісні із «кристалом світогляду» опонента. Переконати можна тільки мовою співбесідника і підлаштувавшись під його світогляд. Це повторить вам будь-який фахівець із НЛП. А от схожі люди домовитись можуть, часом їм і домовлятись нема про що — усе з півслова розуміють. Такі люди тяжіють одні до одних і утворюють невеликі групи за інтересами. Взяти для прикладу, мій блог. В україномовному секторі Інтернету мільйони користувачів, а лояльними його читачами можуть стати тільки кілька тисяч. Світогляд і спосіб життя решти не перетинаються з моїми.
Часто людина відмовляється щось робити, бо вважає, що це не для неї. Яскравий приклад, коли запрошують на танці. Багато в кого це викликає приблизно таку реакцію: «Ой ні! Я не піду! Я не вмію! Це не для мене!». Запитайте в такої людини, чи танцювала вона коли-небудь раніше цей танець і майже напевно отримаєте негативну відповідь. Тоді які в неї є причини вважати, що вона не вміє танцювати? Я не стану шукати психологічні причини, чому ми часто так поводимося, але стає зрозуміло, що люди бачать себе тільки у виконанні лише певного кола діяльності. А все інше — табу. Та невідомо, можливо саме у цьому списку табу є робота, до якої душа лежить найбільше (Григорій Сковорода називав це «сродною працею»). Щоб знайти своє покликання, я бачу тільки один вірний шлях — перепробувати все. І чим раніше, тим краще.
Як вибрати професію?
Останнім часом поширюється освітня схема, за якою діти переходять на профільне навчання уже в ранньому віці. Фактично, це звужує рамки для майбутнього вибору професії. Я з деяким настороженням ставлюся до такої практики. В такому віці, звичайно, ще важко визначити, що подобається більше. І річ не в тому, що особистість ще не сформована, а в тому, що не вистачило часу ознайомитись із усією різноманітністю світу, щоб робити правильні висновки про свої таланти і вподобання. Адже деякі предмети починають викладати у старших класах, а дещо не вивчають у школі взагалі.
Ще гірше буває, коли в дитини талант виявляється ще у молодших класах і батьки стараються розвинути тільки його, а рештою предметів нехтують. Бо інколи старші помилково називають талантом те, що насправді є тимчасовим захопленням або, навіть, і не захопленням, а випадковістю. Я сам дуже часто змінював улюблені предмети у школі. Вищезгаданий список табу збільшується з віком і зацікавлення школярів змінюються дуже часто — це природній процес, у який можна втручатися тільки дуже обережно.
Найбільш коментоване