Ці статті позначені тегом Україна

Відмовки

· · 3 коментарів

На цей запис мене надихнула гумореска Остапа Вишні «Чухраїнці». Може пам’ятаєте, це був той народ, що мав «цілих аж п’ять глибоко національних рис». Хороша гумореска, але ніякого прикладного значення у прагматичному світі Інтернету вона не має. Тому я розширив список на всі випадки життя. Тепер можна відмовляти і не бути впійманим на повторенні п’яти одних і тих же відмовок. Оригінальні відмовки від Остапа Вишні позначені жирним шрифтом.

Відмовки часу
  • Спізнивсь.
  • Не встиг.
  • Потім зроблю.
  • Та ж не зараз.
  • От як я був молодий…
Відмовки місця
  • Та ж не тут.
Зсув вверх, до рівня голих абстракцій
  • Якби ж знаття?
  • Я так і знав.
  • Якось то воно буде!
  • Не горить.
  • Для чого?
Зсув донизу, до рівня фізіології
  • Забув.
  • Голова болить.
  • Втомився.
  • Спати хочу.
  • Я ще не обідав.
Ментальні відмовки з опери «Моя хата скраю — я нічого не знаю»
  • Воно мені треба?
  • То не для мене.
  • Я не такий.
  • Я не зможу.
Тупі питання і вигуки
  • Шо?
  • Де?
  • Га?
  • Ага!
  • Ой!

Важливий також особливий чухраїнський менталітет, без якого користуватися цими відмовками зовсім не те. А саме: пасивність, песимізм, лінь, недалекоглядність.

Признавайтесь, багато із цих відмовок знаєте? Як ні, то користуйтесь, але для добра та на тверезу голову.

P. S. …І читайте Остапа Вишню!

P. P. S. А що то, правда, що чухраїнці давно уже усі вимерли?

Категорія: Некатегоризовано

Річ, яку не вміють робити українці

· · 7 коментарів

З чим асоціюється Україна? Не тільки в мене, але й у всіх українців та інших націй. Розслаблюся і видам ланцюжок асоціацій.

Кличко, Шевченко, Руслана, Ющенко, Київ, Чорнобиль, Помаранчева революція, розпад СРСР, Євро-2012.

Судячи із цього списку, українці добре себе проявляють у політиці, спорті, мистецтві, технологіях — у різноманітних сферах діяльності, але погано розуміються на бізнесі. Кажучи слово «Корея», відразу згадується корпорація «Samsung», Італія — «Ferrari», а з Америкою, взагалі, пов’язано величезна кількість брендів і заслужене звання країни бізнесменів. А от українське підприємництво ніякого світового визнання не має. І це справедливий стан речей, бо дійсно в Україні немає жодного сильного бренду. Так, Україна належить до головних експортерів зерна, але якість цієї продукції, за світовими стандартами, дуже низька. Так, ракети «Зеніт» і літаки АН є продукцією світового рівня, але, я б сказав, це заслуга скоріше науковців і спеціалістів, ніж бізнесменів.

Мова — душа народу

Був уже якось звернув увагу в коментарях на блозі Станіслава Настенка, що в українській мові дуже бракує бізнес-термінів. А ті, що є, скальковані з англійської. Навіть такі широко вживані слова як «менеджмент», «маркетинг» не надто добре вписуються в солов’їну-калинову. Не було якось в історії часу, щоб виробити потрібні неологізми як слід. Ті, хто добре володіє англійською розуміють, яке різноманіття спільнокореневих слів і яка широта значень є у слова «biz». А український відповідник «підприємець» має досить вузьке застосування.

Для порівняння, політична українсьська добре розвинена і, навіть, постійно радує новим сленгом, як от «прихватизація» чи «космічна гречка». Із бізнес-сленгу я спромігся згадати тільки кілька виразів із зниклого феномену «новиє рускіє». Рахується чи ні?

Портрет українського олігарха

Ні, немає в Україні бізнесу в класичному розумінні. Український бізнес — олігархічний. Тобто такий, що не здатний до конкуренції на міжнародному рівні і не може як слід задовольняти потреби споживача згідно законів ринку. Українська нація є надміру заполітизованою і слабкою у бізнесі. Як результат, політика і крупний бізнес злилися в єдиний олігархічний механізм.

Основа українського підприємництва заклалася у 90-их роках, коли будь-хто з легкістю міг із тогочасного напівкримінального середовища здобути який-небудь стартовий капітал. Тепер економіка пройшла величезний шлях розвитку, а будь-хто залишаються зі своїм капіталом і напівсовковими, корумпованими методами ведення бізнесу. Конкуренція не завжди дає свій результат. Лишається надія на економічну кризу (не на політиків же), що може пришвидшити зміну поколінь підприємців.

P. S. Цікаво знати: Україна зайняла 133-тє місце із 157-ми по рівню економічної свободи.

P. P. S. Хоч блоги «правильні» читайте: Менеджмент @ БЛОГ. Та ні, це не реклама, а link love.

Категорія: Україна

Якою має бути українська блогосфера

· · 6 коментарів

Свого часу, антиглобалісти лякали нас знищенням всього національного після поширення Інтернету та інших найсучасніших засобів комунікації. Але, на щастя, ці песимістичні прогнози не справджуються і Мережа має досить чітко виражені національні особливості. Та й самі антиглобалісти вже втратили свій вплив у світі. Мова — от що, перш за все, визначає національні межі в Інтернеті. Серед представників української діаспори є багато хороших блогерів. Наприклад, Станіслав Настенко з Канади і Олександр Жиденко з Бразилії. І це чудово! Українська нація гуртується в межах свого сектора Інтернету. Процес глобалізму виявився більше об’єднуючим, ніж асимілюючим.

Кількість інформації, що виробляється національною блогосферою прямо залежить від чисельності населення, що розмовляє даною мовою і рівнем його охоплення Інтернетом. Найбільші блогосфери (англійська і китайська) можуть охопити величезну кількість тем, кілька разів їх передублювати і відсіяти неякісний контент. Менші — не можуть створити вдосталь тематичного контенту і користувач, природно, йде шукати його до сусідів. У випадку України це російська і англійська блогосфери. Ці блогосфери інтернаціоналізуються. Всі блогосфери світу можна поділити на два типи: інтернаціональні та національні. Українська чітко належить до другого типу. Вузькоспеціалізованим блогам легше існувати в інтернаціональній блогосфері. Їм дуже потрібна лояльність якомога більшої кількості читачів, незалежно від національності. Чим ширша тематика, тим краще блогу в національній блогосфері. Особисті блоги добре приживаються і в себе дома. Читачу більше подобається підглядати за життям своїх, порозмовляти про наболіле, зрозуміти колоритний анекдот про москалів. Тому люди хоч і читають ненаше, а все-одно залишаються вірними своїй нації.

Писати не по-українськи, але мати українську аудиторію можливо. Це доводить досвід кількох російськомовних блогів, що збирають, переважно, читачів з України. Наприклад, Internetessa. Блоги такого типу, найчастіше, пишуть на теми, цікаві і зрозумілі тільки тим, хто постійно проживає в Україні. Такі блоги також можна визнати належними до української блогосфери. Але відхилення від відповідної тематики швидко веде до їх інтернаціоналізації.

Схоже, хороших англомовних блогів, що пишуться українцями, ще немає (поправте мене, якщо я неправий). Іноземцю важко знайти достатньо інформації про Україну просто переглянувши блоги. З іншої сторони, український читач також не спішить вивчити як слід англійську і читати англомовні блоги. На жаль. Я вважаю, що культурній людині 21 століття англійську треба знати обов’язково.

Пишучи українською, важко здобути собі багато читачів і добре заробляти. Причина цього — не тільки невелика кількість українських користувачів Інтернету, але й відсутність деяких сервісів, що об’єднали б блогосферу. Це єдиний портал з тематичним каталогом і пошук серед українських блогів. Провідними блогерами вже не раз піднімалося питання про запуск таких сервісів. Тоді була б єдина вісь, на яку можна орієнтуватися. Але вітчизняна блогосфера добре тримається; немає масового «заробітчанства» на «чужій землі». Організовуються блогкемпи і конкурси. Блогери — це не ті, хто будуть чекати запрошення щось зробити.

Великий бізнес, особливо в нашій віддаленій країні, ще не розуміє переваги роботи з феноменом блогів, але з часом все буде. Нинішня економічна криза може трохи прискорити цей процес, адже в такий час виживають ті, хто швидше за інших застосовує інновації.

Категорія: Україна

Українські народні гуляння: роздуми після Октоберфесту

· · Коментарів немає
Oktoberfest

Автор: Johan Koolwaaij

Вчора (5 жовтня) закінчився найбільший у світі фестиваль пива Октоберфест. Всупереч поширеній думці про точність німців і назві дійства, фестиваль більше століття починається вже у вересні. З подивом дізнався, що мюнхенський Октоберфест не єдиний в світі. В Німеччині ще є штутгардський і гановерський пивні фестивалі з такою назвою. А в світі подібне проводиться також у США, Канаді, Бразилії і, виявляється, в Україні. Кілька років у Києві відбувається свій маленький Октоберфест. Щоправда дуже невеличкий, навіть, не мають повноцінного сайту.

Багато європейських і американських міст мають великі всенародні фестивалі чи карнавали, а в Україні такого нема. Погано відпочиваємо!

З наших народних гулянь відразу згадалися Країна мрій і Таврійські ігри. Але Таврійські ігри дуже закомерціалізовані і заполітизовані. А ще в Україні складаються традиції свякування Днів міста.

В Московії й на такому скромному рівні нічого не відбувається. Таке поняття як День міста є, але популярними такі свята не стають. Масових фестивалів також немає. Якби були, то культурна «дружба» до нас усе б донесла. Черговий доказ європейськості України і неєвропейськості Московії. Та хто вже сумнівається?

Для таких гулянь треба хороша центральна ідея. В Мюнхені ця ідея — пиво, в Ріо-де-Жанейро — танці, а в Україні нею може стати музика. Це доводять Країна мрій і Помаранчева революція. Без музики в українця добре погуляти не виходить. А ще треба національний колорит. На подібних дійствах у світі національна складова обов’язкова. Секрет міцної здорової нації: мова плюс вечорниці. Бо де ж іще можна одягти вишиванку?

Справи не такі й погані, совєти не вбили бажання українця культурно погуляти. Треба тільки час, щоб виробились традиції. Я відмічаю, що кожного року з’являються нові фестивалі, більшість з яких мають спрямованість на етно. Тобто інтерес людей не обмежується пляжем і заморськими країнами.

Категорія: Україна
Сторінка 5 із 512345

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509