Історія незалежної України. Частина 5. Цукор і гіркота Помаранчевої революції

· · Один коментар

Чергова стаття із циклу про незалежну Україну розповідає про події Помаранчевої революції. Це, мабуть, найцікавіший період. Попередні статті тут: 1, 2, 3, 4.

Хто є хто?

До 2004 року найбільш спритні люди закінчували ділити між собою Україну. Тодішній бізнес був спрямований на розширення, адже поділено ще не все. Не поділене мало дістатися комусь зі старих олігархів, які мали сильні зв’язки із владою. Новим людям було важко вступити у цей «клуб». Та чи було це нове покоління гіршими бізнесменами? Звичайно ж ні. Яскравим представником цієї групи є Петро Порошенко. Не тільки в бізнесі намітилося нове покоління, але і в політиці. Дехто робив ставки на критику тодішньої влади. Типовий представник цієї верстви — Юлія Тимошенко. Верхи підтримали Революцію, бо хотіли заробити щонайбільше грошей і отримати щонайвищі посади.

Занадто мало отримував і народ. Сюди належали проукраїнськи налаштована інтелігенція, частина політиків, які ще не влились у олігархічну машину, а на заході і центрі країні також бідніші верстви. Вони боролись не тільки за власний добробут, але й за свободу і справедливість. Їхня мотивація була, скоріше, негативною. Вони просто хотіли нормального життя, а втрачати було що. Саме низи стали рушієм Революції.

Не підтримали Революцію ті, хто не хотів ніяких змін, кому не було чого ні втрачати, ні набути, а також комуністи.

Поділяй і владарюй!

Ділили не тільки заводи, банки і посади, а ділили також і людей. Щоб довго триматися при владі, треба дати народу ворога. Тоді вся можлива критика впаде на нього, а дрібні недоліки «своїх» не будуть помічати. Так народ розірвали на Захід і Схід. Характерні для будь-якої великої країни історико-етнографічні відмінності роздули до величезних розмірів. В Україні сфери впливу багатіїв значно більше залежать від географії, ніж у розвинених країнах. Відповідно і партії, за кожною з яких стоять свої олігархічні клани, одним регіонам приділяють більше уваги, ніж іншим. Яка ж може бути сильна різниця в межах одного народу? Тільки в Криму переважає неукраїнське населення. В решті регіонів більшість складають українці. Чи може не все так просто? Система освіти Радянського Союзу часто розподіляла кращих випускників далеко від їх Батьківщини. Українці змушені були жити в Росії, а росіяни в Україні. Саме такі демографічні процеси відбувалися на індустріальному Сході України. І серед освітчених людей було більше вихідців з інших регіонів Радянського Союзу, ніж серед робочого і селянського класу. Тобто якщо у Донецькій області живе 38,2% росіян, то серед успішних людей їх набагато більше. Росіяни Донеччини і деяких інших східних регіонів тримають в своїх руках більше половини ВВП, освітнього, політичного, культурного потенціалу і т. д. А українці, з цієї точки зору, складають меншість. Потрібно кілька поколінь, щоб це штучно створене явище зникло.

Чому Революція нічого не дала?

Відповідь банальна: «Не відбулося фактичної зміни влади». Ющенко, Тимошенко, Мороз та більша частина лідерів Помаранчевої революції мали високі посади і в 90-их роках і ще раніше, за СРСР. Тільки на другий термін президенства Кучми ці люди опинилися «за бортом». Ця лінія йде безпосередньо від керівників Радянського Союзу, лише трохи пристосовуючись до нових умов.

Помаранчева революція знищила ціле покоління української демократії

У часи горбачовської перебудови виникла істинно українська політика, жодним чином не пов’язана із радянським комуністичним керівництвом. Країни комуністичного блоку, у яких до влади прийшли аналогічні сили, уже давно обійшли у розвитку Україну. А самі демократи, спочатку досить радикальні, із часом стали поміркованішими. Головною політичною силою в українській демократичній течії був «Рух». «Руху» та іншим проукраїнським партіям не вдалося прийти до влади до революції. Але у 2001 році вони склали основу виборчого блоку «Наша Україна» із черговою спробою отримати владу. При цьому їм довелося співпрацювати з досить відмінними за ідеологією політичними силами. Пізніше ці настрої вилилися у гасло «Разом нас багато». Не маючи своїх рядочків у виборчих бюлетенях, ці партії після Революції поступово втратили силу на політичній арені. Залишились лише «мегаблоки». Така ось дилема: іти на компроміс і зникнути, як зробили вони, чи дотримуватись радикальних поглядів і теж не отримати нічого.

На сьогодні все. Наступні статті із циклу з’являються у стрічці RSS.

Категорія: Україна

Коментарі (1)RSS-стрічка коментарів

  1. myroslav коментує:

    Хотілось би сказати, що ті радикальні сили (типу РУХу) так і не дійшли до влади САМЕ через розподіл симпатії до них по регіонах. Те саме було і в 2004ому. Не варто говорити, що різниці немає, загальноукраїнська карта голосувань постійно показує стабільність в симпатіяк двох половинок держави. І чесно кажучи тільки зараз маю велику надію, що щось та зміниться, коли вже всі оті при владі дістали абсолютно усіх.

    До речі, завжди дратувало, що голос “проти всіх” не впливає ні на що :(

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509