Історія незалежної України. Частина 4. Кучмізм

· · 2 коментарів

Наступна стаття із циклу про незалежну Україну. Стає все менше історії і все більше політики. А тут попередні статті: 1, 2, 3.

Еліта напівавторитарної держави

На перші роки 21 століття нова еліта потихеньку сформувалася. Серед цих людей були бувші партійні функціонери, які змогли пристосуватися до умов корумпованої ринкової економіки і бувші «асоціальні елементи», які раніше мали проблеми із законом, а тепер не мають — вони «у законі». Ці люди мали більшість у Верховній Раді і Президента, що їх підтримував. Вони володіли більшою частиною промисловості України і були начальниками для мільйонів українців. Про простий народ вони дбали не дуже добре. А для чого? Що бідні? Самі винуваті, що бідні. І простий бідний народ для благополуччя цієї соціальної групи небезпеки не представляв. Усе, що слід було для народу робити — тільки регулярно то задобрювати його, то прилякати трохи з екранів телевізорів. Але після того, як вирішити проблеми своєї кар’єри і матеріальної забезпеченості. Інша справа конкуренти. Кожен олігарх більш або менш явно належав до якогось клану за географічною приналежністю. Так як звикли з дитинства: то ваша вулиця, а це наша. У більш цивілізованих країнах багатії розділяються за галузями економіки. Наприклад, Біл Ґейтс має ІТ-галузь, Лакшмі Міттал — металургійну, а Джордж Сорос — фінансову. Тому там конкуренція не така сильна. Наші олігархи постійно конкурують і тому постійно сваряться. Вороги у них були двох типів:

  • люди, що надто високо піднялися, але не мали олігархічного світогляду — «панятій»
  • олігархи-конкуренти із сусіднього клану. У будь-якого успішного олігарха настає такий момент, що треба розширювати справи. Тоді він суне палки в колеса колегам. Або навпаки, йому сунуть палки і він мусить захищатися. Такі стосунки між багатіями бувають тільки в економічно слабкорозвинутих країнах, де ще є що ділити.
Портрет одного лідера, який любив порядок

На вершині тогочасного українського суспільства сидів Леонід Кучма. Особистість не дуже примітна; я схильний вважати, що йому просто повезло дістатися вершини, аніж повірити у якісь його виняткові риси. А риси були типово радянські. І більш за все він любив ПОРЯДОК. Порядок за будь-яку ціну. Якщо хтось когось ображає, але ображений мовчки терпить, — це, на думку Кучми, порядок, стабільність, мир. Він не стане бути справедливим і помагати ображеному. Інша справа, коли ображений має намір і силу відповісти кривднику. Тоді Кучма готовий прийти і втрутитися, щоб не довести справу до серйозного протистояння.

Кучма не йшов проти сильніших, прагнув до компромісу з рівними і твердою рукою керував слабшими. Він хоч і був лідером великої країни, але відчував себе частинкою системи, стабільність якої захищав. І ніякого месіанства, на яке страждають більшість лідерів авторитарних країн (той же Лукашенко наприклад).

Для еліти Кучма був «хрещеним батьком» (зараз еліта сама по собі — без старшого). А народу він, що далі, то більше не подобався. Народ хотів свободи і лідера, що був би першим серед рівних, а не найвищим у феодальній драбині.

Як народжуєтся народ

У перші роки незалежності національна самосвідомість в українців була… Точніше її не було. Хіба що в окремих сім’ях рухівців, дисидентів, письменників, поетів — їх було небагато. Вся українськість скоротилася до вузького кола людей. Решта, хоч формально і визнавала себе українцями, а ніяк це не виявляла.

Люди, в своїй більшості, швидко позбулися методів старої комуністичної ідеології, але залишилася спрямованість на матеріальні блага і сподівання на лідерів, які мали би безумовно дбати про народ. А ще виникла образа. Що Україна бідна, що нас завжди дурили, то комуністи, то сучасні політики. Хоч критика всіх за найменших причин і є ознакою національного характеру українців, але в цьому випадку вона призвела до почуття меншовартості. Це було населення, а не народ.

Потроху криза 90-их минула, наступив період стабільного розвитку. По чуть-чуть росте добробут громадян. Кличко, Шевченко… Це українські спортсмени, не радянські. В України тепер теж є чим гордитися. Але хай, у спорті показники об’єктивні. А от Руслана! Європа, ідеал добробуту, визнала Україну. І найголовніше — час. В Україні підростає вільне покоління, що не пам’ятає тоталітаризму і ніколи не визнавало комуністичної ідеології. І для цього покоління вже не так важливо, чи воно із націоналістичної сім’ї, чи зі звичайної. Воно готове бути патріотичним і готове реагувати на несправедливість. З’являється бізнес європейського типу, інтереси якого розходяться з інтересами бізнесу олігархічного. Такому бізнесу треба економічна свобода.

Але при владі уже міцно засіла кучмістська еліта і підминала під себе все більше й більше. Намічається серйозне ідеологічне протистояння: Помаранчева революція. Кучма не зміг побудувати своє маленьке тихе князівство.

Далі буде. Щоб знайти наступну частину, ось RSS.

Категорія: Україна

Коментарі (2)RSS-стрічка коментарів

  1. myroslav коментує:

    Дуже навіть непогано. Особисто я Кучму не матюкаю за те, що той встояв під час подій листопаду 2004ого і не розігнав нас змерзлих к бісу.

  2. bezlik коментує:

    А в мене на стінці висить агітаційних плакат, що передував другому кучмівському строку “Будьте реалистами – голосуйте за КУЧМУ!”. Мій дід всіх агітував за нього, бо це наша людина і на гітарі гарно грає, а за рік Кума став Іродом.
    Схоже, це особливість нашого менталітету – лити бруд на перших осіб. З Кучмою ніби заспокоїлися, так тепер на Ющенка полилося.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509