Це статті в категорії ФілософіяRSS-стрічка категорії

Критика і конструктив

· · Коментарів немає

Нема нічого простішого, ніж когось критикувати. Просто щось заперечити, що не
подобається. Або й у негативному контексті: звинувати когось у своїх проблемах і
перекласти свою відповідальність. Здійснення критики відбувається зовсім без
зусиль — на несвідомому рівні. Не можна сказати, що це погано, бо
виправдана критика — двигун прогресу. Але дуже часто критика заміняє собою
конструктив. Згадайте популярні зараз програми на зразок «Свободи» Савіка
Шустера. Суть таких програм полягає у критиці всіх і вся. Але ніяких реальних
рішень гості, найчастіше, не дають. Для високого рейтингу програми цього й не
потрібно. Це просто шоу і насправді ніякої користі для країни, про яку постійно
згадують гості, немає.

Для успіху потрібно, щоб критика вела за собою конструктив: реальні кроки
вирішення проблеми. На практиці ж, мало хто розуміє як «кувати успіх» і за
критикою йде критика і знов критика. Адже критикувати легко…

Особливість національного характеру

Українці особливо добре вміють бачити недоліки інших. Така
наша національна риса характеру. І тому ми не можемо довго терпіти владу. На
Запорожжі гетьман був при владі в середньому 1-2 роки. Після чого запорожці
знаходили яку-небудь причину, чому гетьман поганий і обирали нового. Знайомо,
ага? Винятками були тільки Сагайдачний і Хмельницький, які керували справді
добре. Пізніших гетьманів епохи Руїни не рахуємо: вони дуже сильно залежали від
Московії. Не наставляли українці собі ніколи й сильної влади.

  • Українську державу часів Хмельницького ніяк не можна назвати добре
    сконсолідованою. Соратники Хмельницького мали своє уявлення про хід війни та
    керування молодою державою.
  • Українські державні утворення періоду
    Національно-визвольної революції початку XX ст. не підтримувалися всім
    населенням. УНР мала дуже слабку владу.
  • Більш сильною владою здається гетьманат Скоропадського. Але, по-перше
    Скоропадський прийшов до влади з допомогою «зовнішніх» сил, а по-друге, частині
    українців така влада не сподобалася і вже через 8 місяців до влади прийшла
    Директорія. До речі, при Гетьманаті змінилося як мінімум 3 уряди.
  • Досить радикальне націоналістичне спрямування Директорії подобалися
    далеко не всьому населенню і його ліва частина перейшла на бік більшовиків.
  • Наступний епізод українського
    державотворення — часи ОУН-УПА. Не змогли націоналісти досягти єдності у
    складний час і розділилися на «бандерівців» і «мельниківців».
Чому в Україні ніколи не буде диктатури?

Наш час: народ на Помаранчевій революції відстояв своє право на свободу. І
хоч теперішня анархічна свобода, м’яко кажучи, не сприяє розвитку, народ
протестує здебільшого на словах, бо йому подобається когось покритикувати і
нічого не робити
. В політичні лідери вибиваються ті, хто краще за інших
покаже народу брехливість опонента. Люди прихильні до тих, хто на них схожий.
Отже й голосують вони за тих, хто має такі самі риси. А саме: любов до критики.
І поки не згасне ця національна риса, в нашій країні не буде диктатури.

Критика у політтехнологіях

За останні 1-2 роки поширилася думка, що народ втомився від популізму
політиків і новим лідером країни стане особа, що зробить реальні та корисні
справи.

Подивимось хто тепер отримує, а хто втрачає народну
прихильність.

Литвин: отримує
Просто майстер критикувати і при цьому залишатися «чистим».
Класика.
Яценюк: отримує
Яценюк позиціонує себе як політика «нового покоління». Нібито він
здатний до конструктивної роботи. Що ж, трохи є. Та на мою думку, Яценюк просто
пливе за течією і робить тільки те, що користується попитом. Запитайте його про
те, що він думає про своїх колег і почуєте відповідь, схожу на відповідь
будь-якого політика «старшого покоління»: це все винні вони.
Мороз: втратив
Як іти до іншого табору, треба добре «пояснити» чому старі партнери
погані. Як Юля про Ющенка пояснює. Дурний!
Ющенко: втрачає
Мало критикує. Заслужив репутацію «м’якотілого».

Висновки: хочем щоб хтось був неправим. І нема різниці, чи самому
молоти язиком, чи дивитись як це роблять інші. Конструктивна діяльність —
другорядне.

Що робити?

Повторюся: за критикою має йти конструктив. Інакше критика залишається
красивими словами і призводить тільки до незадоволення. Просто втрачає сенс.
Кінцевий результат має бути таким, щоб його можна помацати або порахувати.

Щоправда, ця стаття також зразок критики без підтвердження справою. Ну майже
як ті політики.

Категорія: Філософія

Тону в океані інформації. Частина ІІ. Шум

· · 3 коментарів

…Продовження.
У попередній частині я роздумував над тенденцією споживати все більше і більше інформації та проблемами, до яких це може призвести. У цій частині продовжую розкривати тему і висловлююсь також про створення і оточення себе такою надлишковою інформацією.

Що, невже я справді так погано пишу, що ви мене не читаєте? Ні, мабуть, причина в іншому. Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність.

Недавно Ярослав Федорак нагадав нам про принцип Паретто або ж 80/20, за яким приблизно 20% роботи дають 80% результату. Тримаючи в голові цю чудову теорію, легко зрозуміти міркування, викладені у цій статті.

Кожен береже свій час. Це одна з ознак нашого покоління. Чи не тому в Інтернеті люди рідко читають текст більший за 5000-10000 знаків. Та й той текст, що відвідувач сайту вирішив-таки прочитати, найчастіше проглядається «через рядок» і сприймається поверхнево.

Хто тут правий: автор, який намагається донести якомога більше інформації чи сам читач, який просто береже свій час? Звичайно, на кожен випадок треба окремий суд, але доводиться визнати, що інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами. Читач тій зайвій інформації не радий, навіть якщо він «інфожер». Справді, чи багато ви читали такого, що дійсно сильно вплинуло на вас? За законом Паретто, небагато. А все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого. Тому, не тільки бажання зекономити час має підштовхувати до розумової гігієни.

Відомий психологічний принцип говорить, що людська увага може триматися тільки на максимум 7 об’єктах відразу. Це значить, що якщо хоча б яка-небудь дрібничка буде турбувати під час роботи, ефективність праці зменшиться на 1/7. Причому та дрібничка може породити нові асоціації і захопити ще більшу частку уваги. Тоді навіщо давати привід для таких «паразитів уваги»?

Це одна з причин, чому я дотримуюсь мінімалізму у виборі програм для роботи. Наприклад, у моєму улюбленому текстовому редакторі gedit відключаю панель інструментів, надаючи перевагу гарячим клавішам і меню. Яскраві картинки можуть відволікати увагу, це шум. Та це ще нічого, а от блимання банерів на сайтах дістає! Я не дивлюсь на картинки? Гаразд, «я» не дивлюсь, а от моя підсвідомість дивиться. Підсвідомість текст не читає, а розуміє тільки образи. Як образів у зовнішньому світі немає, то більш імовірно, що вони виникнуть самі у вигляді корисної думки, досить тільки злегка постаратись. Схожі поради дає китайське вчення Фен-Шуй: перед екзаменами, тощо слід позбавитись якомога більшої кількості речей у кімнаті.

Не подумайте, що все моє життя підпорядковане спартанському стилю. Але переконаний, мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання.

Категорія: Філософія

Тону в океані інформації. Частина I. Інфожерство

· · 3 коментарів

Кожен намагається знати як можна більше. Це обов’язкова умова становлення сучасної особистості. Але, чесно кажучи, я думаю, що ця життєва установка трохи перебільшена в нашому (українському) суспільстві. В першу чергу за рахунок виховання радянською чи пострадянською системами освіти, де нам роками добровільно-примусово заганяли у підсвідомість потребу здобувати інформацію, але більшість з нас так і не зрозуміли, що отримані знання треба ще й ефективно використати. В результаті доктори наук торгують на базарі, а бувші двієчники і хулігани стають мільйонерами, а то й, взагалі, в президенти балотуються.

І деякі люди, особливо ті, що мають доступ до Інтернету, захворівають на інфожерство. Симптоми прості: хочеться, хочеться і хочеться прочитати (подивитись, послухати) щось нове. Виникає постійний страх щось цікаве і корисне пропустити. Залишившись без доступу до Мережі, хворий йде до телевізора, книжки чи будь-якого іншого джерела інформації. Він їх поглинає без будь-якої поставленої мети — просто по звичці, щоб дізнатись ЩОСЬ. Такі люди багато знають, але мало розуміють. Не вистачає часу добре пороздумувати над новою інформацією. І тим більше його не вистачає щоб свій вантаж знань використати. І, взагалі, ніколи ні на що його не вистачає. Пам’ять, увага і зір притуплюються, здоров’я слабне, а особисте життя відходить у дальній запилений куток. Причина цієї хвороби банальна — лінь. Можете назвати кілька таких знайомих? А може і у вас самих такі проблеми?

Я за собою помітив, що найкраще мені думається після пасивного розумового відпочинку. Достатньо на день-другий відволіктися, ніякої нової інформації не отримувати і тоді, повернувшись до активної розумової праці (навчання), усе сприймається глибше і часто під новим кутом. Частіше виникають ідеї і, головне, процес «ворушіння мізками» дає задоволення. Причому як споживання чужого контенту, так і свій власний творчий процес.

Відштовхуючись від цих роздумів, треба хоч якої-небудь розумової гігієни дотримуватись. Думаю, більшість моїх читачів знають свої місця, де вони засиджуються: соціалки, RSS-рідери, форуми, телевізор, просто ходіння по лінках. Тільки важливо добре відчувати «золоту середину».

Далі буде…

Категорія: Філософія

Міф про всемогутню таблетку або успіх не купити за гроші

· · Один коментар

Така вже людська природа, що ми легко віримо, то в царя, то в МММ, то в ще якусь байку. Що десь є щось: таблетка, чарівна паличка чи хак, — які миттєво і легко вирішують усі проблеми.

Ринкова економіка, зрозуміло, ретельно вивчає наші потреби і пропонує задовольнити їх за гроші. Важливий засіб у цьому — реклама. При цьому використовується ця віра (чи надія) у «всемогутню таблетку». У рекламі один меседж: «Твою проблему ми вже вирішили. Не старайся сам. Просто випий нашу таблетку.» Практично будь-яка реклама грає з лінню і пропонує найпростіший шлях.

Українська дійсність має ще один вид «всемогутньої таблетки»: корупція і хабарі. Просто і ефективно. Але врешті-решт це призводить до того, що люди отримують не те, на що заслуговують. Нікому від цього не стає краще.

Не тільки вади сучасного суспільства підтримують цей міф. Він був у всі часи. Але тільки тепер це так тісно пов’язано із грошима.

Є два шляхи вирішення проблеми: грошима і працею. Перший полягає у купуванні чого-небудь з вірою, що саме цей предмет змінить життя на краще. Для швидкого латання справи це підходить. Дійсно, таблетка рятує від головного болю, хабар — від злого даїшника, а сплог дає прибуток. Тільки настає момент, коли найсильніша таблетка вже не допомагає, корупція призводить до бєзпрєдєлу на дорогах, а безкінечне писання сплогів — до психічної деградації. Тільки праця вирішує проблему на високому рівні. Як це не банально: дотримуйтесь здорового способу життя, правил дорожнього руху і пишіть якісний контент.

Категорія: Філософія

Собаче життя

· · Коментарів немає
Загальна частина

Недавно я вже писав про обурююче погану якість продуктів. Радий повідомити, що все-таки є категорія харчів високої якості, які корисні для здоров’я. Це корм для тварин. Навіть найдешевший корм для наших улюблених котиків, собачок, рибок та інших «братів менших» містить усі необхідні речовини у необхідних кількостях. Натомість господарі їдять гемеошну копитоковбасу і канцерогенні чіпси, не кажучи вже про алкоголь.

Над створенням рецептури корму працюють дієтологи, для яких першим критерієм оцінки якості є корисність для здоров’я, а вже потім смак і ціна. А травний процес собаки вивчений краще за травний процес людини. Більша частина дієтологів людей створює дієти для похудання, а не для хорошого здоров’я. Виробники харчових продуктів для людей в першу чергу дбають про смак. Застосовуються спеціальні рецепти із сировиною поганої якості, щоб знизити ціну. Через те маємо «ковбасу» набагато дешевшу за м’ясо.

Деякі господарі хваляться: «Моя киця така делікатна — ковбаси не їсть». Просто тварина більш уважна до їжі, та й відчуття смаку не в такій мірі нищиться нездоровим способом життя.

Господар вигулює собаку стільки, скільки їй потрібно, але сам часто не відпочиває як слід і проводить вільний час перед телевізором. Годинку можна й посидіти пасивно, але потім це вже не відпочинок, а ступор усіх систем організму.

Філософська частина

Не подумайте, що в мене якась фобія чи алергія на тварин, але можна прийти до висновку, що вони важливіші в суспільстві, ніж ми, люди. Можливо, люди сприймають один одного як конкурентів. Та це не пояснюює чому господар ставиться до себе гірше, ніж до улюбленця. Більш ймовірним є те пояснення, що увага представника нашої Західної цивілізації напрямлена назовні. Власне «я» для нього не є хорошим об’єктом, заради якого варто трудитися. Чи не через цю причину японці живуть так довго. Вони більше думають про себе і найближчий оточуючий простір. Також жінки живуть довше за чоловіків. Їм характерно думати і діяти в межах найближчого середовища, вирішувати конкретні завдання.

Традиційно прийнято вважати, що Східна цивілізація більш схильна до самопожертви. Свідомо так, але на рівні колективного несвідомого ми дуже неуважно ставимося до власних потреб. Західна людина легко забуває про їжу і сон в своєму прагненні досягти успіху.

Категорії: Інша думка, Філософія

Про Єгипет, масонів і пропрієтарний софт

· · Коментарів немає
Частина I

Лінус Торвальдс підмітив характерну різницю між наукою і магією. Науковець, зробивши якесь відкриття, спішить його опублікувати. Якщо відкриття виявиться дійсно вартим уваги, то вченого жде визнання і слава. Хліб науковця — комунікація з вдячними людьми, яким його праця знадобилася. Такий підхід до справи склався ще з часів Стародавньої Греції. Маг діє не так. Якщо йому вдається придумати щось нове, то він береже це в секреті і може розказати хіба що своєму учню. Маг боїться конкурентів, для нього його знання — це засіб до існування, його хліб.

Такий поділ існує не тільки для верств населення, але й для цілих цивілізацій. Проаналізуємо головні цивілізації. Перша цивілізація, про яку нам добре відомо — Єгипетська. Думаю, ніхто не заперечить, що це була велична культура: піраміди, сфінкси, мумії, зрошення, геометрія, ієрогліфи — всього не переказати. На чиїх же мізках вона виросла? Історія зберегла кілька імен єгипетських вчених, архітекторів пірамід тощо. Наприклад, першу піраміду побудував Імхотеп. У стародавніх написах, часто зустрічаються згадування на кшталт: “Я, Імхотеп, побудував цю піраміду”. Розумова праця вважалася священодійством. Освічені люди займали в єгипетському суспільстві дуже високе становище. Жреці утворювали окрему касту, в яку потрапити було дуже важко. Частіше за все, звання жерця передавалося у спадок. Освіта здобувалася у закритих навчальних закладах при дворі фараона чи храмах. Отже, єгипетський варіант руху знань явно підходить під визначення “магія”, а не “наука”.

Знання цивілізації Межиріччя також можна назвати “магічними”, але все-таки ореол священності розумової праці тут слабший. Наприклад, Геродот описує такий цікавий і “науковий” звичай: якщо лікарі не знають як допомогти хворому, його виносять на майдан і кожен, хто проходить, зобов’язаний дати пораду.

Стосовно індійської культури, то тут видно велику різницю. Індійські мислителі ще до Будди не приховували своїх знань. Священні книги Індії (Веди, Упанішади, Авеста) були доступні будь-кому. Зародилася філософія, яка може розвиватися тільки у середовищі вільного висловлення думок. Тільки наявність каст заважала поширенню знань. Схожа на індійську, ситуація склалася і в Китаї, а пізніше в мусульманських країнах.

Але найбільшого розвитку практика вільного розповсюдження знань досягла у нашій Західній цивілізації. Як відомо, грецькі філософи виступали прямо на ринку, а Ісус Христос проповідував, мандруючи країною.

А висновок тут такий: у цивілізацій, що не приховують знання є спільна риса — вони досі існують. Такі ж цивілізації як Єгипетська, не змогли протистояти швидко зростаючій силі цивілізацій вільної думки. Ми знаємо імена Конфуція, Архімеда і Ньютона, але мало хто знає про Імхотепа. Із вимерлих цивілізацій доходять здебільшого імена царів.

Магія відмирає — залишається наука.

Частина II

За час існування Західної цивілізації у ній рідко з’являлися закриті групи, що приховували знання. Якщо й виникала якась відмінна група, то здебільшого вона була відкритою. Часто ця група вливалася в головний культурний процес. Так, наприклад, сталося з протестантизмом і рок-н-ролом. Серед винятків можна назвати різні таємні товариства, в першу чергу масонів. Посміхаєтеся? А дарма, таємні товариства досі існують. Перші масонські ложі була заснована в XVII ст. в Англії, але дехто називає раніший час. Ще й зараз Лондонська ложа займає найвищу сходинку в масонській ієрархії. Масонські ложі поділяються на регулярні і нерегулярні, в залежності від того, чи визнають їх у Лондонській. В Україні після здобуття незалежності відновилося і регулярне, і нерегулярне масонство. Імена деяких масонів добре відомі. Цікаво, що називаються також імена Ющенко і Тимошенко, але це неперевірена інформація.

То що ж вони приховують? Я не бачу сенсу не відкрити свої знання, тим більше що масонство перебуває в занепаді.Серед головних ідей масонства — братерство і рівність, то чому ж це поширюється тільки на свою нечисельну спільноту?

Частина III

У сучасному світі існує ще одне джерело закритих знань, проти якого старання масонів здаються дитячими (?). Це виробники пропрієтарного програмного забезпечення. Вільне програмне забезпечення дає ряд переваг, які я не буду перераховуати, а просто наведу приклад. Першим браузером, що дав доступ до Мережі широким масам користувачів був Netscape Navigator, який вийшов 1994р. Велику частину того, як має виглядати HTML-сторінка було придумано саме програмістами Netscape. У 1995р. корпорація Microsoft взялася за розробку свого браузера Internet Explorer. Спочатку альтернативою не хотіли користуватися, але вже до 2000р. новий браузер став монополістом завдяки стабільності :), безплатності, вбудованості у Windows і тиску софтверного гіганта Microsoft. Звичайно ж програмісти Netscape (хто не втік у Microsoft) засмутилися і мріяли про реванш. Таким чином, вони почали писати новий браузер Phoenix (потім Firebird і нарешті Firefox). На щастя, вони зрозуміли силу вільних ліцензій і відкрили код програми. Це і ряд вдалих маркетингових рішень зробили Firefox таким популярним. Не думаю, що під закритою ліцензією знайшлося б досить амбітних людей.

А мій вклад — ці посилання:
Зручніший веб — Mozilla Firefox
Завантажити Firefox зараз

Категорія: Філософія
Сторінка 2 із 212

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509