Ці статті позначені тегом гроші

За високими стінами

· Коментарів немає

Собаки мітять свою територію. Багатії України також її мітять, але у спосіб, який вважають цивілізованим: високими парканами і нотаріально завіреними папірцями. І у такий спосіб демонструють своє домінування над простим бідним українцем. Якби вони хотіли захистити свою власність від небажаних відвідувачів, то поставили б, крім стін, ще й колючий дріт, а може й наглядача з автоматом. Якби вони просто хотіли сховатись від небажаних очей, то вистачило б і дешевої огорожі. Але основне їх призначення — піднімати статус власника в очах плебсу. Уявіть дві споруди: проста побілена українська хатина з невисоким дерев’яним парканом і двохповерховий особняк за 3-метровою кам’яною стіною. Із хатини виходить чоловік. Яке ваше перше враження про нього? Через деякий час з особняка виходить його близнюк. Відчуваєте різницю? Це різниця по психологічній осі «домінування–підлеглість». В її основі — агресивність. На деякому рівні розвитку агресивність виконує позитивну роль для еволюції і прогресу. Наприклад, саме агресія є основою соціального устрою вовків і собак. І агресія дуже важлива в низькорозвинених людських суспільствах. Але з розвитком суспільства все важливішими стають розум і мораль. Те саме стосується й окремих людей. Ті, хто добровільно живуть за високими стінами, ненабагато розвиненіші від варварів, або, в кращому випадку, опинилися не в тій компанії.

P. S. Міг би написати про гламур, там та сама вісь «домінування–підлеглість» в оболонці цивілізованості, але під гарячу руку потрапили саме високі стіни.

Категорія: Інша думка

Теорії змови: як думають багаті і відомі?

· Один коментар

Дехто дотримується загальноприйнятої точки зору на політичний устрій світу, дехто вірить у світову змову, на зразок тієї, яку зображено у фільмі «Дух часу», а мої переконання — свої, оригінальні. Їх основні положення були описані у коментарях до статті Сергія Пішковція про річницю теракту 11 вересня, а тепер визріли до формату повноцінної статті.

Останнім часом я познайомився із багатьма людьми, світогляд і спосіб життя яких кардинально відрізняються від моїх. Інколи їх вчинки і слова здавалися мені дивними, дурними чи смішними. Та я не думаю, що вони (більшість з них) — погані люди. Просто світогляд кожної людини схожий на кристал — він має напрямок росту. Не всяка інформація «чіпляється» до світогляду і стає його частиною. Інформація, що не суперечить раніше набутому досвіду, сприймається позитивно і стає частиною «кристала світогляду». Решта сприймається негативно або ігнорується. Наприклад, неможлива конструктивна дискусія між віруючою людиною і атеїстом або між віруючими різних релігій. Вони будуть приводити один одному аргументи, несумісні із «кристалом світогляду» опонента. Переконати можна тільки мовою співбесідника і підлаштувавшись під його світогляд. Це повторить вам будь-який фахівець із НЛП. А от схожі люди домовитись можуть, часом їм і домовлятись нема про що — усе з півслова розуміють. Такі люди тяжіють одні до одних і утворюють невеликі групи за інтересами. Взяти для прикладу, мій блог. В україномовному секторі Інтернету мільйони користувачів, а лояльними його читачами можуть стати тільки кілька тисяч. Світогляд і спосіб життя решти не перетинаються з моїми.

Читати далі >>

Категорія: Філософія

Річ, яку не вміють робити українці

· 7 коментарів

З чим асоціюється Україна? Не тільки в мене, але й у всіх українців та інших націй. Розслаблюся і видам ланцюжок асоціацій.

Кличко, Шевченко, Руслана, Ющенко, Київ, Чорнобиль, Помаранчева революція, розпад СРСР, Євро-2012.

Судячи із цього списку, українці добре себе проявляють у політиці, спорті, мистецтві, технологіях — у різноманітних сферах діяльності, але погано розуміються на бізнесі. Кажучи слово «Корея», відразу згадується корпорація «Samsung», Італія — «Ferrari», а з Америкою, взагалі, пов’язано величезна кількість брендів і заслужене звання країни бізнесменів. А от українське підприємництво ніякого світового визнання не має. І це справедливий стан речей, бо дійсно в Україні немає жодного сильного бренду. Так, Україна належить до головних експортерів зерна, але якість цієї продукції, за світовими стандартами, дуже низька. Так, ракети «Зеніт» і літаки АН є продукцією світового рівня, але, я б сказав, це заслуга скоріше науковців і спеціалістів, ніж бізнесменів.

Мова — душа народу

Був уже якось звернув увагу в коментарях на блозі Станіслава Настенка, що в українській мові дуже бракує бізнес-термінів. А ті, що є, скальковані з англійської. Навіть такі широко вживані слова як «менеджмент», «маркетинг» не надто добре вписуються в солов’їну-калинову. Не було якось в історії часу, щоб виробити потрібні неологізми як слід. Ті, хто добре володіє англійською розуміють, яке різноманіття спільнокореневих слів і яка широта значень є у слова «biz». А український відповідник «підприємець» має досить вузьке застосування.

Для порівняння, політична українсьська добре розвинена і, навіть, постійно радує новим сленгом, як от «прихватизація» чи «космічна гречка». Із бізнес-сленгу я спромігся згадати тільки кілька виразів із зниклого феномену «новиє рускіє». Рахується чи ні?

Портрет українського олігарха

Ні, немає в Україні бізнесу в класичному розумінні. Український бізнес — олігархічний. Тобто такий, що не здатний до конкуренції на міжнародному рівні і не може як слід задовольняти потреби споживача згідно законів ринку. Українська нація є надміру заполітизованою і слабкою у бізнесі. Як результат, політика і крупний бізнес злилися в єдиний олігархічний механізм.

Основа українського підприємництва заклалася у 90-их роках, коли будь-хто з легкістю міг із тогочасного напівкримінального середовища здобути який-небудь стартовий капітал. Тепер економіка пройшла величезний шлях розвитку, а будь-хто залишаються зі своїм капіталом і напівсовковими, корумпованими методами ведення бізнесу. Конкуренція не завжди дає свій результат. Лишається надія на економічну кризу (не на політиків же), що може пришвидшити зміну поколінь підприємців.

P. S. Цікаво знати: Україна зайняла 133-тє місце із 157-ми по рівню економічної свободи.

P. P. S. Хоч блоги «правильні» читайте: Менеджмент @ БЛОГ. Та ні, це не реклама, а link love.

Категорія: Україна

Як пережити кризу?

· 4 коментарів

От вона, криза. Прийшла. Декого охопила розгубленість, а дехто думає і шукає, що ж робити і як виживати в таких умовах, щоб не залишитись ні з чим. Я належу до другої групи людей і зробив декілька цікавих висновків.

Не прив’язуйтесь ні до чого сильно. Нема гарантії, що під час кризи місце роботи, підприємство, а то й ціла галузь залишаться надійним джерелом заробітку. Як кажуть економісти, диверсифікуйте доходи. Треба шукати ще одні джерела прибутку, якщо є така можливість. Наприклад, Ахметов на початку кар’єри скуповував важку промисловість, а пізніше додав і в інших галузях. Тепер важка промисловість найбільше потерпає від кризи. Але Ахметов може не хвилюватися, що збанкрутує. А Біл Ґейтс повністю залежить від Віндовз. Якщо із Віндовз щось станеться, то порятунку не буде. Банкрутства найближчим часом у Майкрософт не станеться (монополія все-таки), але повільний занепад, який не відвернути, точно.

Реально, тільки одиниці правильно розуміють, які процеси зараз відбуваються в економіці і як треба грати, щоб отримати із цього гроші. Ці одиниці виграють конкуренцію і стануть новим поколінням бізнесменів. Тільки проста еволюція. Можливо, не варто кожному робити рішучі кроки і ризикувати прогоріти. Не кожному даний талант вміло поводитися із грошима. Таким краще не висовуватись і вкладати гроші тільки туди, де нема ризику. Тільки у реальні цінності. Картопля — це реальна цінність, бо людям потрібно їсти безвідносно до того є криза, чи нема. Товарні біржі, процес інфляції можуть похитнути ціну картоплі, але тільки у невеликих межах. Нерухомість у центрі Києва — це, більше, віртуальна цінність. Криза може сильно знизити її ціну. Бізнес в таких умовах буде переходити від центрального елітного до народного економного.

Звичний режим економіки, з погляду землероба, можна порівняти з літом, а кризу — із зимою. А що землероб робить взимку? Сидить у хаті і топить піч. Нема хати чи нема дров? Дуже жаль — еволюція жорстока. Як хтось до зими готовий, то має багато часу зробити щось поза сферою грошей. Інвестувати не в бізнес, а в себе чи, як підмітив mobad, в людей. Вчитися, самовдосконалюватися, займатися мистецтвом, спортом чи блогінгом. Перечитайте, наприклад, улюблену книжку. Дайте собі волю! Так, щоб тепло в хаті з піччю було. Дивився «Свободу» на Інтері — політики (суб’єктивно) теж трохи добрішими стали, як не впевнені, що із їх капіталом буде. Перестали говорити про перевибори.

Отже, сидіти і виглядати із теплої хати надвір, чи не прийшла вже весна. Бо як настане весна, то вже треба заворушитись і заробляти.

Категорія: Різне

Що не вистачає Віндовз?

· 7 коментарів

Кілька днів тому я написав статтю «Що не вистачає Лінуксу?». Трохи згодом мені здалося логічним написати про головного конкурента Лінукса — Віндовз.

Статтю про Лінукс писати було просто. Писав про те, що хотів би бачити в операційній системі. Кожен лінуксоїд, загалом, має ті ж проблеми і погодився б зі мною в головних питаннях. А тут я трохи розгубився. Писати про те, що потрібно для корпорації, чи про те, що потрібно для простого користувача? Бо в Лінукс кожен користувач — трішки розробник. Написати по технічному питанню у Лінукс-форум, навіть з проханням про допомогу, — це вже невеличкий вклад у розвиток. А у Віндовз існують стосунки продавець-покупець і закон-пірати. Якщо я буду давати поради Майкрософту — це буде нецікаво. З точки зору бізнесу, Віндовз не треба інтенсивно розвивати, а продовжувати політику жорсткої критики всього нового. Застій і холодна війна — це найкращий вибір для монополіста. Якщо я стану повністю на сторону простого користувача, то варто було б відкрити код під вільною ліцензією. Це нереально. Тому я вирішив не ставити задач по максимуму, а просто по-народному покритикувати народну ОС. Буду писати з дотриманням двох табу:

  1. Не згадувати про вільний софт і все, що з ним пов’язано. Віндовз — це суто комерційна операційна система.
  2. Не згадувати про UNIX та її філософію. Архітектура Віндовз має підкорятися не чистій логіці, а рішенням «дядів у галстуках». Зокрема, мовчу про надійність.

Після цього досить об’ємного вступу можу, нарешті, переходити до основної частини. Отже, як я вже згадував, розробник і кінцевий користувач у Віндовз не завжди мають спільні інтереси, а інколи, навіть, протилежні. Зворотній зв’язок надто слабкий. Вимагаю уваги! Якщо порівняти з іншою пропрієтарною операційкою — Mac OS, то корпорація Apple пилинки здуває зі свого клієнта. Те, що я колись читав про iStore мене вразило.

Навколо будь-якої більш-менш поширеної програми завжди збираються її прихильники. Але у Віндовз немає фанів. Дуже небагато людей з нетерпінням очікують нову версію, створюють Віндовз-блоги чи Віндовз-форуми. До операційки ставляться як до повітря.

Сама ж корпорація Майкрософт також не дуже любить своє творіння. У Віндовз немає власної ідеології. При випуску Vista і оновлень говоряться одні і ті ж гарні слова про надійність і ефективність, але справа стоїть на місці. Зате хороша ідеологія є в Майкрософт, що досягла величезних успіхів і тепер є хорошим прикладом для підручників з бізнесу.

Недавно Майкрософт зменшила ціну ліцензії Vista для Китаю на 70%. Постає питання, яка собівартість самої системи? 10% від ціни, 5%, 1%? Віндовз втрачає користувачів на користь Лінукс і Mac. Може час знижувати ціну, поки не пізно? Я знаю, що ви думаєте. Більша частина користувачів без проблем й так має піратську версію. Хто хоче ОС за безплатно, той її має. Не по-людськи це якось — по-вовчому. Тому ціну треба в рази зменшувати. Принаймі для особистого користування.

Цікавою є політика корпорації Oracle. Платними є тільки продукти Oracle для комерційного використання (отримання прибутку).

Між іншим, стосунки Майкрософт — користувачі дуже нагадують стосунки українські політики — багатостраждальний український народ.

Та досить уже про соціальну частину. Стандартні програми Віндовз мало змінилися ще з часів, мабуть, Windows 95. Зараз є свої поняття, що таке проста і зручна у використанні програма, зрозуміла для користувачів з мінімальним досвідом і потребами. Сама ідея стандартних програм себе ще не вичерпала.

Особливе місце має Internet Explorer. Можливо, варто написати новий браузер з нуля і під новим брендом.

Файлова система NTFS вражає своєю повільністю, порівняно з іншими. Причина у кількох функціях, які, фактично, дуже рідко застосовуються і не є обов’язкові для сучасної файлової системи. Крім того, NTFS надто сильно фрагментується.

Як я уже писав, добре було б глибше інтегрувати Юнікод. Краще взагалі відмовитися від кодування windows. Культурна різноманітність понад усе!

Якщо вже зайшла мова про локалізацію, то згадаю, що переклад виконаний погано. Частина термінів надумані. Наприклад, ніхто давно не говорить «веб-вузол».

Отже, висновки. У порівнянні з Лінуксом, більшість проблем Віндовз знаходяться не в технічній, а у соціальній сфері (пам’ятаю про друге табу). Корпорація не дуже бажає порозумітися з клієнтами, процвітає порушення авторських прав. Причина дуже проста: монопольний статус. Чудово! У Лінукс причина проблем протилежна.

Свого часу корпорація Майкрософт прийняла сміливі рішення і намітила шлях розвитку комп’ютерної техніки на десятиліття вперед. Тепер сміливих рішень немає, мало й звичайних рішень, тому що гроші йдуть із самого статусу монополіста. Зате сміливішими стали прості маленькі користувачі. І пішли два струмочки: один до Лінукс, другий до Mac. Ринок все-таки саморегулюється.

Категорія: Linux

Міф про всемогутню таблетку або успіх не купити за гроші

· Один коментар

Така вже людська природа, що ми легко віримо, то в царя, то в МММ, то в ще якусь байку. Що десь є щось: таблетка, чарівна паличка чи хак, — які миттєво і легко вирішують усі проблеми.

Ринкова економіка, зрозуміло, ретельно вивчає наші потреби і пропонує задовольнити їх за гроші. Важливий засіб у цьому — реклама. При цьому використовується ця віра (чи надія) у «всемогутню таблетку». У рекламі один меседж: «Твою проблему ми вже вирішили. Не старайся сам. Просто випий нашу таблетку.» Практично будь-яка реклама грає з лінню і пропонує найпростіший шлях.

Українська дійсність має ще один вид «всемогутньої таблетки»: корупція і хабарі. Просто і ефективно. Але врешті-решт це призводить до того, що люди отримують не те, на що заслуговують. Нікому від цього не стає краще.

Не тільки вади сучасного суспільства підтримують цей міф. Він був у всі часи. Але тільки тепер це так тісно пов’язано із грошима.

Є два шляхи вирішення проблеми: грошима і працею. Перший полягає у купуванні чого-небудь з вірою, що саме цей предмет змінить життя на краще. Для швидкого латання справи це підходить. Дійсно, таблетка рятує від головного болю, хабар — від злого даїшника, а сплог дає прибуток. Тільки настає момент, коли найсильніша таблетка вже не допомагає, корупція призводить до бєзпрєдєлу на дорогах, а безкінечне писання сплогів — до психічної деградації. Тільки праця вирішує проблему на високому рівні. Як це не банально: дотримуйтесь здорового способу життя, правил дорожнього руху і пишіть якісний контент.

Категорія: Філософія