Це статті за Березень 2009 року

Година Землі наближається. Плюс скрипт для вимкнення блогу

· 9 коментарів

Блог Чугила приєднується до Години Землі. Можливо, якщо ще хтось не знає, а таких, я впевнений, дуже небагато, коротенько пояснюю: Година Землі — це всесвітня екологічна акція, коли небайдужі до майбутнього планети люди вимикають світло на одну годину. Так вони виражають свою готовність брати активну участь у збереженні довкілля. Цього року цей грандіозний флешмоб відбудеться 28 березня о 20:30. Докладніше про все можна дізнатись на офіційному сайті або майже на будь-якому сайті чи блозі на екологічну тематику.

До акції приєдналося, за останніми даними, 8 українських міст: Київ, Одеса, Луцьк, Івано-Франківськ, Долина (Івано-Франківська область), Ковель (Волинська область), Славутич (Київська область) та Рівне (моє рідне місто, спасибі за ініціативу меру Володимиру Хомку). В цих містах міська влада зголосилася провести широку інформаційну кампанію. Та в Рівному досі висять рекламні банери, приурочені до 195-річниці народження Т. Шевченка. При всій моїй повазі до поета, я надаю перевагу дивитись у майбутнє, а не у минуле. Також жаль за слабку активність сходу України. У будь-якому разі, «думати глобально, а діяти — локально». Участь кожного важлива.

За прикладом Блогорідера, я вирішив вимкнути на годину також свій блог. Для цього написав маленький скрипт для WordPress. Це PHP-файл, що замінює index.php у кореневій папці WordPress. Користувач побачить сторінку стилізовану під HTTP-помилку, а пошуковики (в принципі) мають правильно зрозуміти вимкнення блога. Звичайно ж, ділюся.

→ Завантажити

Можливо, хтось запитає, навіщо ж мучитись з написанням скрипта, хай і такого маленького, щоб вимкнути блог всього на годину? Сенс в цьому той же, що й у самої акції: важлива не пряма користь, а символічна. Не шукають же сенсу у державних чи релігійних символах. Це просто засіб сказати: «Я за. Я з цими людьми.»

Категорія: Екологія

Ідеї. Підсумки

· 2 коментарів

Дослідження, за яких умов найчастіше виникають чудові ідеї, завершене. За цей час я назбирав більше 20 хороших ідей (не дуже хороші я не рахую). Це були ідеї і для блогінгу, і не для нього. Результати дослідження майже нульові. Ідеї (у мене принаймі) не дуже-то підлягають закономірностям. Я знайшов тільки одну: ідеї люблять час перед сном. Тільки тут статистична похибка прийнятна.

Висновки будуть такі: ідею піймати за хвіст не можна. Найкраще, що можна зробити — просто вміти жити в очікуванні.
Далі ще кілька моїх емпіричних висновків не пов’язаних з дослідженням:

  • не зациклюватись на якомусь одному питанні
  • мати широкі інтереси
  • регулярно давати собі здоровий відпочинок
  • позитивно ставитись до життя

Відкриття самого себе продовжується.

Категорія: Різне

Історія незалежної України. Частина 3. На арену виходять олігархи

· 2 коментарів

Чергова стаття із циклу про незалежну Україну. Пишу про час від 90-их до Помаранчевої революції. А ось попередні перша і друга статті.

25 березня 1999 року. Політика починається з Камазів

У кінці 90-их почалася повномасштабна приватизація великих підприємств. Знову ж те саме питання: чому так пізно? Прибалтика і європейські країни посткомуністичного табору провели цей процес у перші ж роки після переходу до демократії. Так підприємства потрапили до рук не обов’язково вмілих у ринкових відносинах суб’єктів (і в них була та ж біда), але таких, що готові чесно господарювати. Досить жорсткий перехід, але час показавав, що це рішення дуже ефективне. В Україні приватизація ще не завершена повністю (інше питання, чи не досить уже). А основна хвиля приватизації припала на пізній строк, коли вже утворився прошарок напівкримінального бізнесу. У наших західних сусідів ніколи не було цього прошарку. Просто не встиг виникнути, тому що народ взяв власну долю у свої руки і почав розбудовувати нову країну, з новими цінностями і економікою. Асоціальні елементи, що в принципі могли його утворити, залишилися там, де їм належить бути — на дні суспільства. А в Україні цей прошарок отримав занадто багато у новому ладі і, звичайно ж, хотів ще більше. Пасивність основної маси населення цьому дуже сприяло. Найуспішніші із них чесними та не дуже методами почали скупляти промисловість і банки.

Спочатку політична посткомуністична і бізнесова посткримінальна еліти існували досить відособлено. Але, щоб схопити більшу частку від приватизації, бізнесу необхідно було лобіювати свої інтереси у політиці. А політикам на додачу до влади хотілося ще й грошей. Казали ж, час змін, то ось і вони. Хай такі, не зовсім правильні, але ж зміни, новий лад. Відбувався симбіоз влади і бізнесу. Цей, загрозливий для будь-якої країни, процес неперебірливий народ, здавалось, не помічав.

Звичайно, не всі політики хотіли таких змін. Більше того, я думаю, що тоді в українській політиці було чимало чесних людей (що ставлять на перше місце народ і країну). 25 березня 1999 року прибрали В’ячеслава Чорновола. Один Камаз і нова українська еліта здала екзамен на керування країною всупереч волі народу. Звідси можна починати відлік 21 століття для політичної України.

1999-2001 роки. Виходимо із кризи

2000 рік Україна зустрічала у дуже-дуже глибокій ямі. За кілька років ми стали, як кажуть поляки, задуп’ям Європи. По майже всьому. По економіці, соціальній сфері, захисту прав, культурі, національній самоідентифікації, здоров’ю. Тільки шкідливих викидів у атмосферу стало менше; жаль через скорочення виробництва, а не через застосування «зелених» технологій.

22 грудня 1999 року Леонід Кучма призначив Прем’єр-міністром Віктора Ющенка. За час його прем’єрства в Україні відновився довгоочікуваний приріст ВВП, погашувалися заборгованості із зарплат і пенсій, приймалися звичні для демократичного світу норми. Коротше: мрії почали повільно, але певно справджуватись. Багато хто побачив у ньому нову надію України, зміну Чорноволу. За даними соцопитувань він стає найпопулярнішим політиком України. Але комусь це знову не сподобалось. Надто відкрито все виглядало. 29 травня 2001 року Ющенка зняли з посади.

Чорновіл політичну кар’єру провів у опозиції. Ющенко був «своїм». Спочатку він очолював Нацбанк, а пізніше уряд. Але бачимо конфлікт не між владою і правими і не між владою і комуністами (тоді впливовими), а між окремими групами у владі. З цього моменту почалася конкуренція між окремими кланами олігархів. Всі місця зайняті — хто не встиг, той спізнивсь.

Далі буде. Вирішив написати цикл не із 4-ох, а із цілих 7-ми статей: є багато думок. А RSS, як завжди, допоможе бути в курсі.

Категорія: Україна

Усьому свій час або не все те краще, що поширене

· 2 коментарів

У 1987 році Лінус Торвальдс радів новій покупці: комп’ютеру Sinclair QL. На ньому стояла операційна система Q-DOS. Більшість сучасних користувачів вже й не знають, що являє собою DOS: відсутність графічного інтерфейсу, слабенька командна оболонка (не розвинений bash, до якого звикли користувачі Linux) і однозадачність (один комп’ютер — одна програма). Мало? Та це адекватний набір програм для Sinclair QL з його 128 Кб оперативної пам’яті. До речі, Лінус написав на цій машині власний асемблер.

На другому курсі університету до рук нашого героя Лінуса потрапила книга про операційні системи. Так він дізнався про найславетнішу ОС усіх часів — UNIX. Тоді до UNIX на ПК було, мабуть, таке ж ставлення як зараз до «захмарних» обчислень. І Лінус загорівся бажанням мати комп’ютер із UNIX’ом. У січні 1991 року він купив комп’ютер на базі процесора Intel80386@33MHz із 4 Мб оперативної пам’яті. На ній був встановлена ОС, про яку Лінус так мріяв — UNIX-подібна Minix. Та як ви вже, мабуть, здогадались, Minix йому не сподобалась. Вже у вересні він випускає першу версію Linux (тоді він хотів назвати свою ОС FREAX’ом).

Архітектура UNIX існує із кінця 60-их років. Персональні комп’ютери з’явились в середині 70-их. Але аж до кінця 80-их ПК не могли працювати із «дорослими» операційними системами. Доводилось писати ОС спеціально для слабеньких комп’ютерів — різні види DOS. У наш час бачимо схоже явище на ринку смартфонів. Як тільки ресурсів стало достатньо щоб «прокормити» UNIX із розподіленням прав, багатозадачністю та іншими важкими та необов’язковими функціями, деякі хакери стали ставити на свої машини Linux. Усьому свій час.

Windows версій 95 та 98 прийнято гонити за її нестабільність. Та я терпимо ставлюся до цих ОС. Вони зробили революцію в поняттях про сфери використання комп’ютера. Хай народ побавиться тією великою іграшкою із графічним інтерфейсом, а потім з того може й вийде щось хороше. Моєю першою ОС стала Windows 98 і я тоді вважав, що Windows — це найкраща операційна система в світі. І, здається, «щось хороше» з мене таки вийшло. Графічний інтерфейс на машинах 95-го і раніше роках випуску можна було отримати тільки урізавши ряд функцій. Microsoft це зробили. Я вважаю, що це було правильним рішенням. От тільки навіщо було заганяти консоль у дальній куток?

У 2001 році Microsoft робить ставку на Windows родини NT: XP, Vista, 7. Логічно очікувати, що в новій ОС будуть усунуті ті обмеження, на які розробники добровільно пішли, ганяючись за простотою для посереднього користувача. Справжня мультиюзерність і розподіл прав для файлів та процесів зробили б Windows невразливою для вірусів, а модульна архітектура порадувала б програмістів і зменшила б ресурсоємність. Та зробили надто мало. Просто змінили декорації. Негарні віконця замінили на синенькі, а віруси для 95/98 на віруси для XP.

Linux розвивається в умовах хакерської анархії, продукти від Microsoft за принципом «поділяй і владарюй». А «яблучники», загалом, молодці. У них два принципи: вищезгаданий «усьому свій час» і «завжди на крок попереду». Хоч, на перший погляд, ці два принципи суперечать один одному, але вони добре працюють в парі. Такий собі інтегрований двоголовий принцип. Apple ніколи не випустить революційний продукт, якщо для цього не буде відповідних умов, своєрідної технічної та соціальної «кон’юнктури». Але й на існучий стан речей Apple не дозволяє собі орієнуватися, а пропонує користувачу більше, ніж інші. Дуже хороший маркетинг для сфери, що швидко розвивається — ІТ.

Mac OS послідовно збільшує свій функціонал і доріс уже до 10-ої версії. Остання версія — це UNIX-подібна ОС. Простими словами, повна підтримка кращого за історію ІТ.

Укотре переконуюсь, до яких наслідків призводить монополія. Windows не можна назвати «дорослою» операційною системою. UNIX’и, OS/2, BeOS забезпечують повний функціонал, і при хорошій підтримці дають (або давали б) відповідні результати: надійність, безпечність, розширюваність, логічність, простота для розробки. Windows зависла десь між цим і DOS’ом. Розвиток програмного забезпечення не відповідає розвитку апаратного. Для Microsoft немає потреби зробити дійсно хорошу операційну систему. Все що потрібно — лише тримати свою 90-відсоткову частку. Будь-який рух може збільшити частку, скажімо на 50%. Тоді у Windows буде 90 + ((100 − 90) + 50%) = 95% (вже нема що збільшувати). А може й зменшити. Тоді буде 90 − (90 − 50%) = 45% (втрачати є що). Краще не рухатись. Застій — це гроші!

Таке характерно не тільки для операційних систем.

  • Internet Explorer не є найкращим браузером (здається відлягає трохи).
  • MP3 не є найкращим форматом аудіо із втратами.
  • WordPress не є найкращою CMS для блогів.
  • HTML/XML не є найкращою мовою розмітки.
  • Ethernet не є найкращим стандартом локальної мережі.
  • NTFS не є найкращою файловою системою.

Чому ж стається така несправедливість (звичка до старих засобів, нечесна конкуренція чи, може, надто швидкий розвиток сфери ІТ)? Та це виходить за межі теми цієї статті.

Категорія: Linux

Доктор Хаус: секрети успішності серіалу

· 5 коментарів

Не можу надивуватись майстерності працівників телеканалу «FOX», що регулярно випускають якісні серіали. На рахунку вже «Сімпсони», «Футурама», «Секретні матеріали» і «Доктор Хаус». Про останній в мене з’явилося кілька спостережень і я хочу ними поділитися.

Люди люблять подивиться на виродків

В минулі віки до потворних людей ставилися просто: саджали у клітку і виставляли напоказ. Як виродків не вистачало, розповідали один одному міфи про Горгону, Медузу, Дракона, Вія і тому подібних страшних потвор. Розваги відмінні, чи не так? Та новітні часи принесли нам толерантність, а також науку, що не могла співіснувати із міфами. Культура розваг, яка була виплекана і доведена до досконалості ще римлянами із їхніми гладіаторськими боями, переживала тяжкі часи. Натомість пропонувались гуманні розваги. От витончений англійський гумор наприклад. Але дехто має грубі смаки і добрий гумор їх тільки дратує. Чи не тому сталися дві світові війни (напівсерйозно)? Становище врятувала нова клітка зі страшною потворою — телевізор із каналом «FOX».

В «Докторі Хаусі» маємо одного кульгаючого та злого виродка в одній клітці з жертвами, а на додачу по одному новому на кожну серію. Цілий зоопарк для нудьгуючого обивателя.

Відпочиваємо від відповідальності

От приходить втомлений пересічний громадянин з роботи і вмикає телевізор. Мотив — відпочиваю. А від чого відпочивати? Якщо робота полягає у фізичній праці, тоді зрозуміло. Але аудиторію «Доктора Хауса» складають переважно люди, що працюють головою. Відразу згадується, що «відпочинок — це зміна роду діяльності» і таке інше, але, на мою думку, ключовий фактор тут — відпочинок не від роботи, а від відповідальності.

Ґреґорі Хаус поводиться абсолютно безвідповідально. Десь у глибині душі так і хочеться покинути усю ту роботу, начальника і «жити як хотіти». Хаус, хоч і працює відмінно, але робить це не з почуття відповідальності, а для задоволення власного «его». Дивлячись серіал, глядач трошки заздрить герою, життя якого хотів би мати сам. Сьогодні це безвідповідальний Хаус, а колись, як були до краю бідною країною, це була розкіш Санта-Барбари. Що буде далі — невідомо.

Брешуть всі

А в Рівному тижнів два тому на Ювілейному з’явилися нові графіті. Великими чорними буквами без усякого смаку написано «ГЕТЬ УСІХ». Достала ж когось криза (чи що там достало?). Що доводять подібні гучні вислови? Та нічого не доводять. На «всіх» навішується ярлик: геть їх чи брешуть вони. Слово «всі» слід обережно використовувати: воно може неприпустимо спростити об’єкт розмови. Життя втрачає різноманітність, стає як світ для дальтоніка. Виникає ілюзія вищості над іншими, володіння якимось незвичайним секретом. Схоже на ту ж втечу від відповідальності. Встановити якусь нонконформістську «істину» і насолоджуватись її дотриманням. Але це ж тільки самообман.

P. S. Дивитись Хауса — то й писати як Хаус. Гляньте лишень на підзаголовки. От що я помітив. Сам того не плануючи, я показав слабкі сторони людини, як щоразу це робить цей серіал.

Категорія: Інша думка

3 рівні професійної компетентності

· Коментарів немає

В одному із попередніх записів «Як писати чітко» я анонсував статтю, у якій напишу про різницю між професіоналами і новачками. Ось і вона.

Я виділив 3 рівні особистого розвитку у творчості.

1 рівень. Повзання

Автор прагне створити щось своє не маючи належної підготовки. Він не дотримується правил і канонів тому, що просто не знає їх. Зате його твори так часто бувають по-дитячому безпосередніми і щирими. Немає ніякого довгострокового планування. Сьогодні робить одне, а завтра круто змінює напрямок. Вчиться більше на своїх помилках, бо не має доступу до інформації зі своєї галузі і соціальних зв’язків із колегами. Успіх найбільше залежить від наполегливості і працьовитості. Результат творчості не виходить далі вузького кола людей: випадкових осіб і близьких. Достатній рівень для хобі.

2 рівень. Ходіння

Автор пройшов навчання і знає як треба робити справу. Вдосконалення у професіоналізмі полягає в будівництві системи правил і шаблонів. Старі шаблони час від часу замінюються на нові, більш загальні. Творчий процес стає регулярним і напрямленим. Праця стає звичкою. Автор вивчає досвід інших, досліджує їх методи роботи і відбирає найбільш підходящі для себе. Він самостійно навчається і спілкується з колегами. Крім наполегливості, успіх також залежить від інтелекту і уміння обробляти великі масиви інформації. Результат творчості знаходить визнання у широких колах. На цьому рівні можна заробити на життя чесною працею. Для більшості людей цей рівень стає останнім.

3 рівень. Політ

Але дехто проходить вогонь, воду та мідні труби і бачить об’єкт своєї праці в цілому. Подальше вдосконалення ховається у здатності віртуозно відсікати другорядне і чіткому баченні мети. Своїми несподіваними рішеннями автор часто дивує оточуючих. Їх реакція часто буває така: «То все так просто! Як же я сам не додумався!» На цьому рівні творець глобально впливає на розвиток своєї галузі.

Та все по порядку

Я хоч, ніби, й розумію усю ту «механіку», але, здається, треба не хапати зірок з неба, а орієнтуватися на другий рівень. Галілей і Ейнштейн теж успішно прошли перший і другий рівні по порядку. Жаль, з’являються тренінги і семінари, що пропонують успіх, не враховуючи цього факту.

Категорія: Філософія