Це статті за Квітень 2009 року

Люди, не відлітайте в космос

· 4 коментарів

Приводом для написання цієї статті став перегляд одного політичного шоу. Я помітив, як же сильно відрізняється те, що кажуть політики, від того, що об’єктивно відбувається в світі. Один політик закінчував говорити, інший — починав, а кількість сенсу в їх словах впевнено наближалася до нуля. Якби не поставлений голос і солідний вигляд, то я б перемкнув канал відразу.

Така собі зграйка папуг. Цікаво, вони взагалі ще пам’ятають, що являє собою життя простого громадянина і як правильно керувати державою чи ні?

Це явище існує не тільки в політиці, але і в поп-культурі (хм, то політика теж різновид шоу-бізнесу?). А найважливіший засіб для його поширення — телебачення. Створюється цілий паралельний світ зі своїми правилами. Світ, що пародіює реальність, неефективний, дає прості пояснення складним речам, блистить як золото. Ця система існує для заробляння грошей та отримання влади одними і бездумного споживання іншими. Цінності, що циркулюють у цій системі нерідко формуються нею ж самою. Наприклад, модельний стандарт «90–60–90». Чому саме такі цифри і як у суб’єктивному понятті «краса» взагалі можуть бути якісь стандарти?

Так що не треба нам ніякого космосу. На землі погано, але в космосі нема нічого, крім красивих оптичних ілюзій. Робіть реальні речі, ті, що мають цінність. Важливіше те, що навкруги, а не виграш у кимось придуманій грі. Бо ця гра існувала не завжди. Якщо Вам соромно перед бабусею і дідусем, задумайтесь. Якщо Ваші онуки не будуть гордитися своїми бабусею і дідусем, чи вірно це?

Категорія: Інша думка

Секретів не існує

· 4 коментарів

The Truth is Out Here
фраза з серіалу «Цілком таємно»

Проживши не такий вже й великий проміжок часу, я прийшов до простого висновку: секретів не існує. Не існує надзичайних речей, знань, людей. А якщо десь є щось, що мені недоступне, то такі винятки тільки підтверджують загальне правило. Тож той, хто прагне успіху, хай не витрачає свій дорогоцінний час на пошуки надзичайного.

Не існує секретних знань

Останнім часом стали популярними книги і тренінги з інтригуючими назвами на зразок «Як стати мільйонером за 365 днів», «Секрети успіху бізнесмена Петрика П’яточкіна» чи, навіть, «Заговори сибірської знахарки на багатство». Більшість з цих книг пишуться людьми, що не пройшли, як кажуть, «вогонь, воду і мідні труби». І люди, що їх читають (проходять) дуже рідко стають успішнішими, не заробляють мільйонів.

Методи такого бізнесу засновані на простій психології. Спочатку показують красиву картинку, потім піднімають самооцінку: «Щоб стати мільйонером, треба думати як мільйонер». Клієнт слухається порад і… ніякі його рожеві мрії не справджуються. Тоді найчастіше події розвиваються за одним із двох сценаріїв. Або ентузіазм лопає як мильна бульбашка і клієнт розчаровується в собі, або він розчаровуються тільки в методах, яким його навчили і він починає шукати нові «секрети успіху». Але трапляються й такі, хто покидає довіряти різним обіцянкам.

У сучасному світі більша частина інформації перебуває у вільному доступі. Відкрита наука, відкрите мистецтво, відкриті ЗМІ. Будь-хто незалежно від свого суспільного стану може користуватися цією інформацією. Це одна з особливостей західної цивілізації. То чому ж мають бути якісь тільки обраним відомі секрети? Звичайно, дещо все-таки недоступне. Є державні і комерційні таємниці, пропрієтарне ПЗ. Але ця інформація, здебільшого, має утилітарний, а не методичний характер. Приклавши трохи зусиль, можна створити її аналог і, можливо, він стане кращим за попередні реалізації. Складніше створити методики, зате їх не ховають — їх важко сховати. Наприклад, у корпорації Google кожному працівнику офіційно дозволено 20% робочого часу витрачати за своїм розсудом (байдикувати). При бажанні можна повторити цю практику у своїй компанії. Дійсно хороші знання не можуть не поширюватись. Кращі з інновацій через 1-2 десятиліття стануть нормою. Чим краща інновація, тим швидше вона «втікає» від своїх творців. Якщо щось нове з радістю копіюють, застосовують відразу кілька незалежних один від одного суб’єктів, то можна говорити, що це нове має великі перспективи. Так на Twitter один за одним з’являються клони. І навпаки, те, що тривалий час існує в одиничному екземплярі, має тенденцію бути неефективним. Отож, якщо вам пропонують ексклюзивний курс поліпшення життя методом, що застосовували ще за царя Гороха, а ви досі про нього нічого не чули — сміло відмовляйтесь. Зауваження: я не закликаю забувати свою історичну і родинну спадщину. Але нове виникає у теперішньому часі, а не в минулому.

Окремо хочу сказати про методики поліпшення розумових і творчих здібностей. Багато з них не приносять очікуваного ефекту. Ознайомившись з деякими, я побачив, що більша їх частина вимагає перебудови звичного типу мислення. Є одна із старих перевірених «аксіом» роботи мозку, так зване «магічне число». За цим правилом, короткочасна пам’ять людини може містити тільки 7±2 одиниць інформації. Припустимо, за методикою треба зберігати баланс Ян-Інь у вирішенні проблем. Я визнаю цю геніальну теорію китайської філософії. Але суб’єкту пропонується постійно тримати в голові правило «треба зберігати Ян-Інь». Отже, як мінімум одна дорогоцінна одиниця інформації використана. В народі про це кажуть: «Не забивай голову дурницями». Розум має бути вільним.

Не існує надзвичайних людей

Знання — це ще не все; їх треба вміти використати. І постійно виникає відчуття, що деякі люди мають талант це робити, чи не так? Але ж природжений рівень інтелекту різних людей не відрізняється сильно. А з деякими людьми навіть говорити складно — можна бути впевненим, що співрозмовник уже «все знає» і «на все у нього є відповідь». Як же їм вдається пробиватися до самих вершин? На мою думку, відповідь проста: девіз таких людей «Ніколи не досить». Існує теорія чотириступеневої моделі успіху:

  1. Постановка мети
  2. Суб’єкт робить що-небудь для втілення мети
  3. Аналіз зробленого
  4. Коригування своєї діяльності у відповідності із 3-ім ступенем

Більшість людей задовольняються тільки першими 2-3-ома, а то й лише 1-им ступенем. Отримавши який-небудь результат, що дозволяє далі не працювати, такі люди зупиняються. Вони хочуть комфорту. Іншим ніколи не досить. Якщо вони послідовно будуть виконувати чотириступеневу модель успіху і мати бажання, то мають неодмінно досягти успіху. Мають, але строгість вище викладеного порушує теорія Хаосу. Відомий сучасний філософ Нассім Талеб пояснює це на прикладі російської рулетки. У пістолет заряджають 5 холостих патронів і 1 бойовий. Гравець стріляє собі в рот і… залишається живий або помирає на місці. Зауважте, гравець і в тому, і в іншому випадках здійснює однакову дію — натиснення на курок. Але результат виходить різним. Тому не можна сказати, що правильний алгоритм дій неодмінно призводить до хорошого результату. Він тільки із певною імовірністю призводить до хорошого результату.

Не існує особливих речей

Теорії теоріями, а об’єктивна реальність накладає свої обмеження на прагнення людини зробити що-небудь. Для практично будь-якої діяльності потрібні речі. Люди співвідносять свої бажання зі своїми можливостями. Часто буває так, що не знаходиться достатньо «капіталу», щоб втілити омріяний проект і доводиться відмовитись від нього. Тоді події можуть розвиватися за одним із двох сценаріїв. Або суб’єкт гостро переживає невдачу і не робить нічого, замкнувшись у власних мріях і виправданнях. Або він вибирає щось по своїх силах і з великою ймовірністю досягає успіху. Б. Ґейтс каже: «Смажити бюргери в МакДоналдсі не нижче твоєї гідності.» Після вдало виконаного проекту «капітал» зазвичай збільшується (як в іграх жанру «стратегія») і може бути уже достатнім, щоб повернутись до втілення старих мрій. Адже — ніколи не досить!

Робити щось значне можна завжди, навіть, у дуже несприятливих умовах. От наприклад, Тарас Шевченко, перебуваючи в ув’язненні, зміг все-таки написати кілька творів.


Секретів не існує, кожен може більше. Треба тільки цінити своє життя дорожче.

Категорія: Філософія

Критикуйте мене

· 6 коментарів

Раніше я надто емоційно, нетерпимо ставився до критики. А тепер —ні. Геть жорсткі рамки! Більш того, як не будете критикувати, можу запідозрити щось погане:

  • Співрозмовник дурний і не має що сказати.
  • Співрозмовник боїться мене. Не люблю слабаків.
  • Співрозмовник боїться відповідальності за сказане. Див. попередній пункт.
  • Співрозмовник підлизується до мене. Але це йому не поможе.
  • Співрозмовник не бажає мати зі мною справи. Тоді що він тут узагалі робить? Іди собі.

Є ще в когось бажання мовчати?

Категорія: Психологія

25 україномовних статей, які слід було би прочитати

· 3 коментарів

Продовжую поширювати вірус, початий Ярославом Федораком як планова стаття-переклад із курсу 31DBBB і підхоплений Андрієм Поданенком. Сенс — запостити лінки на найкращі статті тематик, близьких до тематики свого блогу. Виявилось дуже цікаво вишукувати найкраще. І корисно. Я намагався відібрати статті, що не втратять актуальності ще довгий час.


    Ярослав Федорак aka jarofed — автор «Української блогосфери»:

  • Більшість українських блогерів навіть не здогадуються, що займаються тактикою!
  • Як сподобатися читачам?.. Розкажіть їм історію! Але не про себе…
  • Смерть паперової преси неминуча… Альтернативи?
  • Як зробити публікації захопливішими: Ставтесь до кожного свого читача, як до генія-інтелектуала!
  • Як стати хорошим учнем і засвоювати знання більш ефективно? — із особистого блогу

От у кого написання хороших статей поставлено на конвеєр. Аж важко вибрати.


Микола Костинян aka bezlimitchyk — автор «Монетизації блога»:

  • Конформізм, значимість та проекції в блогосфері
  • ЗАТ “Блогосфера” або Блоґінг як натуральне господарство
  • Гуглотерапія (Googletherapy): теорія і практика, блоґєрський аспект — такий шарм!
  • Зворотній бік блоґґєрства публічних людей

Потужна аналітика!


Менеджмент @ БЛОГ:

  • 11 крилатих цитат від Стіва Джобса
  • Кнопка на 300 мільйонів доларів — серйозно!
  • Одкровення колишнього спамера…

Колективний блог для бізнесменів.


Стaнicлав Haстенкo — автор «Журнала Україноцентрично Мислячої Людини»:

  • Наш чиновник, ЄС і телевізор
  • Політика в Канаді: Лише На День Попереду України — люблю порівнювати «своїх» і «чужих»

Андрій Поданенко aka podarok — автор «УКРВЕБ ІТ веблога»:

  • BackLinks. Кого було вигідно коментувати в 2008 році
  • XAP.ru Ефекти від рекламних компаній. Частина перша – PageRank 0

Для знавців.


bezlik:

  • Полювання на красу — просто цікавий дибр.

Богдан Варщук aka G3D:

  • Змінюючи себе — змінюєш світ

GrAndSE:

  • Чому я продовжую вивчати мови програмування?

Сергій Пішковцій:

  • Зробіть ваш блог “смачним”

Яна Смакула aka LetrOdectUS:

  • Як добре ставити перед собою цілі
    (ї згодом їх досягати) — приклад успішного проекту

Юрій Опаренко aka Конспіратор

  • Цікава типографіка

Mustang:


  • Я хочу WordPress-плаґін для… — незамінна стаття для власника WordPress-блогу

Тарас Івасик aka tivasyk

  • київ — лондон — київ

Олег Боженко aka MrGALL

  • Apple iMac: 2 тижні використання

Сподіваюсь ця підбірка стане для когось корисною. Для мене вже стала — такий захопливий пробіг.

Категорії: Різне, Створення блогу

Протести в Молдові: скепсис бувалого

· 3 коментарів

Як я уже у Твіттері згадував, події в Молдові мають мало спільного з Помаранчевою революцією в Україні чи революцією Троянд у Грузії. Висловлюсь детальніше.

  • Застосовано силу. Причому відразу.
  • Масштаб не той. На Помаранчеву революцію вийшло 1-2 млн українців або 2-4% усього населення. В Молдові лише 10-20 тис або 0,2-0,4%.
  • І Росія, і Захід не знайшли грубих фальсифікацій виборів.
  • Нема централізованої організації. На вулиці вийшли ніби й опозиціонери, але опозиція як політичний інститут на народні маси впливає слабко. У версію президента Вороніна, що акції протесту щедро спонсоруються, я не дуже вірю.
  • Нема охоплення усіх верств суспільства. Вийшли здебільшого молоді люди.
  • Не було сильного стартового напруження, ефектних сцен з отруєнням опозиційних кандидатів чи киданням яйця у кандидата від влади. Більше того, деякі джерела вказують, що акція була спланована спонтанно за кілька днів до її початку. Про свідчить хоча б той факт, що протестувальники не підготовились як слід (хоча б коктейлі Молотова заготовили), а для погрому брали все, що першим попаде під руку.

А схожих рис тільки дві:

  • Молдова теж пострадянська республіка.
  • У Молдові акція теж відбулася з приводу виборів.

Але багато інформаційних агенств сміливо описують події з використанням слова «майдан». На мою думку, це тільки дискредитує Майдани український і грузинський, що пройшли мирно і призвели до зміни влади. У Молдові явище зовсім інше.

Я не розумію цих людей, навіщо вони вийшли громити державні будівлі? Адже вони повинні бачити, що країна ще не готова скинути стару владу. Невже вони надіються на перемогу? А якщо й країна була б у дійсно передреволюційному стані, то для чого відразу, без спроби мирного вирішення конфлікту, переходити до застосування сили? Відповідей на ці питання нема. Схоже на те, що молдавські протестувальники опираються не на логіку, а на емоції. Дивно, я завжди вважав, що Україна культурно близька до Молдови. Але там, здається, не діють принципи «Моя хата скраю, я нічого не знаю» і «Ви не чіпаєте мене — я не чіпаю вас». На ці особливості українського, грузинського і, мабуть також білоруського, менталітету часто нарікають, але вони дають уникнути кровопролиття у складний для країни час.

А що ви думаєте про акції у Молдові?

Категорія: Україна

Історія незалежної України. Частина 4. Кучмізм

· 2 коментарів

Наступна стаття із циклу про незалежну Україну. Стає все менше історії і все більше політики. А тут попередні статті: 1, 2, 3.

Еліта напівавторитарної держави

На перші роки 21 століття нова еліта потихеньку сформувалася. Серед цих людей були бувші партійні функціонери, які змогли пристосуватися до умов корумпованої ринкової економіки і бувші «асоціальні елементи», які раніше мали проблеми із законом, а тепер не мають — вони «у законі». Ці люди мали більшість у Верховній Раді і Президента, що їх підтримував. Вони володіли більшою частиною промисловості України і були начальниками для мільйонів українців. Про простий народ вони дбали не дуже добре. А для чого? Що бідні? Самі винуваті, що бідні. І простий бідний народ для благополуччя цієї соціальної групи небезпеки не представляв. Усе, що слід було для народу робити — тільки регулярно то задобрювати його, то прилякати трохи з екранів телевізорів. Але після того, як вирішити проблеми своєї кар’єри і матеріальної забезпеченості. Інша справа конкуренти. Кожен олігарх більш або менш явно належав до якогось клану за географічною приналежністю. Так як звикли з дитинства: то ваша вулиця, а це наша. У більш цивілізованих країнах багатії розділяються за галузями економіки. Наприклад, Біл Ґейтс має ІТ-галузь, Лакшмі Міттал — металургійну, а Джордж Сорос — фінансову. Тому там конкуренція не така сильна. Наші олігархи постійно конкурують і тому постійно сваряться. Вороги у них були двох типів:

  • люди, що надто високо піднялися, але не мали олігархічного світогляду — «панятій»
  • олігархи-конкуренти із сусіднього клану. У будь-якого успішного олігарха настає такий момент, що треба розширювати справи. Тоді він суне палки в колеса колегам. Або навпаки, йому сунуть палки і він мусить захищатися. Такі стосунки між багатіями бувають тільки в економічно слабкорозвинутих країнах, де ще є що ділити.
Портрет одного лідера, який любив порядок

На вершині тогочасного українського суспільства сидів Леонід Кучма. Особистість не дуже примітна; я схильний вважати, що йому просто повезло дістатися вершини, аніж повірити у якісь його виняткові риси. А риси були типово радянські. І більш за все він любив ПОРЯДОК. Порядок за будь-яку ціну. Якщо хтось когось ображає, але ображений мовчки терпить, — це, на думку Кучми, порядок, стабільність, мир. Він не стане бути справедливим і помагати ображеному. Інша справа, коли ображений має намір і силу відповісти кривднику. Тоді Кучма готовий прийти і втрутитися, щоб не довести справу до серйозного протистояння.

Кучма не йшов проти сильніших, прагнув до компромісу з рівними і твердою рукою керував слабшими. Він хоч і був лідером великої країни, але відчував себе частинкою системи, стабільність якої захищав. І ніякого месіанства, на яке страждають більшість лідерів авторитарних країн (той же Лукашенко наприклад).

Для еліти Кучма був «хрещеним батьком» (зараз еліта сама по собі — без старшого). А народу він, що далі, то більше не подобався. Народ хотів свободи і лідера, що був би першим серед рівних, а не найвищим у феодальній драбині.

Як народжуєтся народ

У перші роки незалежності національна самосвідомість в українців була… Точніше її не було. Хіба що в окремих сім’ях рухівців, дисидентів, письменників, поетів — їх було небагато. Вся українськість скоротилася до вузького кола людей. Решта, хоч формально і визнавала себе українцями, а ніяк це не виявляла.

Люди, в своїй більшості, швидко позбулися методів старої комуністичної ідеології, але залишилася спрямованість на матеріальні блага і сподівання на лідерів, які мали би безумовно дбати про народ. А ще виникла образа. Що Україна бідна, що нас завжди дурили, то комуністи, то сучасні політики. Хоч критика всіх за найменших причин і є ознакою національного характеру українців, але в цьому випадку вона призвела до почуття меншовартості. Це було населення, а не народ.

Потроху криза 90-их минула, наступив період стабільного розвитку. По чуть-чуть росте добробут громадян. Кличко, Шевченко… Це українські спортсмени, не радянські. В України тепер теж є чим гордитися. Але хай, у спорті показники об’єктивні. А от Руслана! Європа, ідеал добробуту, визнала Україну. І найголовніше — час. В Україні підростає вільне покоління, що не пам’ятає тоталітаризму і ніколи не визнавало комуністичної ідеології. І для цього покоління вже не так важливо, чи воно із націоналістичної сім’ї, чи зі звичайної. Воно готове бути патріотичним і готове реагувати на несправедливість. З’являється бізнес європейського типу, інтереси якого розходяться з інтересами бізнесу олігархічного. Такому бізнесу треба економічна свобода.

Але при владі уже міцно засіла кучмістська еліта і підминала під себе все більше й більше. Намічається серйозне ідеологічне протистояння: Помаранчева революція. Кучма не зміг побудувати своє маленьке тихе князівство.

Далі буде. Щоб знайти наступну частину, ось RSS.

Категорія: Україна