Блог Чугила

Класичного «ющенкового» поділу України на помаранчеву і біло-синю більше нема. Нова епоха — нова конфронтація. Україну тепер більш правильно поділяти на проукраїнську і проімперську (не хочу вживати слово «проросійську»). Або більш неформальні назви: бандерівська і хохловська. Проімперську Україну можна розпізнати за пам’ятниками Леніну на центральних площах. Ця ознака виявилася досить надійною. Це Крим, Донбас і Харківська область.

Вважаю цей поділ вже досить усталеним. Навмисно почекав кілька тижнів, щоб переконатися, що час швидких (революційних) змін вже закінчився і «фронт» більше не рухається. Є тільки надія на Харківщину, бо там люди досі коливаються. Остаточно все повинно закріпитися після виборів. Колективне несвідоме кількох областей зараз працює над новим уявленням про себе як проукраїців і переможців бандитського режиму. Можна чекати, що новий поділ, як і «ющенковий», триватиме не менше кількох років. Єдине, що може похитнути новий лад тепер — це революція в Росії. Не інтервенція в Криму, її характер чи її відсутність, а саме справжня зміна центральної влади в Москві. Але я вважаю цей варіант малоймовірним. Росія ще не готова.

Сепаратизм

З цим біда! Відношення між помаранчевими і біло-синіми було приблизно рівним 55/45 протягом 9 років і мало змінювалося. Обидві сторони надіялись на остаточну перемогу згодом. Ще рано казати, яке відношення буде тепер, але ясно, що набагато менш рівним. Проімперці втратили (а більші оптимісти ще втратять) надію на домінування в Україні і тепер просто рятуватимуть можливість жити звичним їм способом, який не терпить інакомислення. Сепаратизм, федералізація, друга державна мова — очевидні способи це зробити.

P. S. Мало хто знає, але більш освічені люди більш проукраїнські. Також жителі міст більш проукраїнські, ніж сільські жителі. Жителі центрів міст більш проукраїнські, ніж жителі околиць, але на західній Україні навпаки.

Деякі люди хотіли б, щоб я не піднімав бучу. Вони за те, щоб було так, як було завжди, щоб хоч би щось не сталось інакше, за стабільність, навіть якщо це означає, що вони мусять прожити все своє життя знизу. Вони не думають про те, як могло би бути інакше, навіщо хотіти інакше, а думка про те, що інакше може все-таки статись, викликає в них страх і агресію. Ці маленькі люди теж мають право на свій спосіб життя. Але настає момент, коли треба зробити вибір. Ти за прогрес чи за регрес, що маскується під стабільність? Бо я переконаний, що намагатись жити за принципами — краще, ніж намагатись сподобатись всім. Тому я фактично проти владарювання нікчем. Не владу їм, а лише гуманне ставлення!

Я не так добре знаю свій родовід, але всі ті кровні родичі, про яких мені відомо, є українцями. Франко учив: «Лупайте сю скалу!», Шевченко: «Борітеся — поборете!», Вакарчук: «Більшого вимагай!» Боротьба і здатність мріяти глибоко в цінностях українців і в моїх також. Коли в людині прокидається усвідомлення того, що вона українець, тоді разом розвивається й бажання до позитивних змін, до подолання проблем, які давно заважають гарно жити.

Я хотів би якнайшвидше скинути цей тягар надактивності і повернутися до еволюційного шляху. Але намагаюсь прийняти бій і не ховатись. Я сам так захотів і тому здатись означає зневажити себе.

Був час, коли люди твердо знали своє місце. Тепер же, розчаровуються в ньому. Розчарувалися у Леніні, у Гітлері. Згодились на тому, що попередній шлях був невірний і треба йти до демократії. Пішли до демократії. Ніби й з’явились товари на полицях хороші, у яскравій упаковці, а якось воно не так, як насправді душа бажала. Трошки скепсису добавилось. Назад? Так, був час, коли комуняка Симоненко ледь Президентом не став. Згодились на тому, що демократія — хороша ціль, але йдемо дорогою, яка до неї не веде. З’явились політики, які пообіцяли «не словом, а ділом» іти до демократії. Європа! Звучить так, як колись звучало слово «комунізм». Мрія, що у осяжному майбутньому розміщена. Пішли, значить, «тим» шляхом. Але знову розчарування! Не виконав обіцянки Ющенко, не виконала й Тимошенко. Ослабли, допустили до влади Проффесора. Дехто вірив, що краще йти до Росії. Й вони розчарувалися. Тих хто не розчарувався так мало, що це тільки підтверджує тенденцію.

Яка зараз культура пішла? Цинізм! Доктор Хаус нашим людям подобається. Доктор Хаус такий же зневірений в усьому, як і типовий українець. Містер Фріман — те саме. Південний парк… Впали ідоли. Людина стала сама по собі, без вождів, без авторитетів, без провідників, без наставників.

Навіть попса здулася. Раніше якось було більше зірок і їхніх фанів. Бітлів і Івасюка любили всі. Фільми про героїв, які рятують світ чи хоча б свою країну. І слухати поп-музику якось і не соромно було. Інтелігентні люди поп, і робили, і слухали. Розчарувалися… Героїзм пропав з кіно. Кожен став старатися показати себе як оригінальну, нонконформістську, креативну особистість. Бути як всі в певних колах уже стає непристойно і підозріло (готуються розчаруватися і у тобі при першій нагоді). Ти ризикуєш випасти із соціуму, якщо не зможеш знайти свою фішку. Ну але так, щоби без понтів. Спільноти індивідуалістів — парадокс.

А просто людське виходить назовні. Що ж тепер втрачати? Будь собою, а не будь як всі. Цей гуманізм будується на зневірі в людях. Знову парадокс.

До чого воно йде — хтозна. Порада моя така: будьте гнучкими у цьому світі, але не ламайтеся.

Вчора гімн України потрапив у тренди Твіттера. «Ukraine has not yet perished» — це я побачив, затвітив і ще й отримав кілька ретвітів. А про що конкретно там писали? Про песимізм! У кращому разі, про оптимізм, присмачений трагізмом.

Гаразд, мене переконали. Слова українського гімну нікуди не годяться. До певної міри можна зрозуміти П. Чубинського, який написав гімн у не такий спокійний час, але тепер цей текст тягне нас до загибелі. Проте, музика дуже добра, на мою думку, стоїть на одному рівні з таким визнаним шедевром як «Марсельєза».

Альтернативи уже є. Наприклад, такий варіант від О. Скрипки:

Квітне рідна Україна, як весняне поле.
Ми є славні українці, в нас щаслива доля.
Зникли наші воріженьки, як роса на сонці.
Ми пануєм, не бідуєм у своїй сторонці.
Душу, тіло наші предки клали за свободу,
Й ми покажем, що ми діти козацького роду.

Програвати потрібно емоційно.

Програвати потрібно голосно: хай знають.

Швидко. Минає якийсь час і тобі стає однаково: без емоцій, без нав’язливих думок.

Треба робити висновки зі своїх помилок. Не буває абсолютної поразки: ти здобуваєш досвід і знання. Втрачається час. Час йде незалежно від перемог і поразок.

Програвати потрібно регулярно. Якщо давно не програвав, то це значить, що цілі ставиш перед собою занадто легкодосяжні. Або ще гірше: не маєш цілей!

Після чорної смуги йде біла.

Спеціально до Дня Незалежності захотілося накинути список хорошого і поганого, що сталося в Україні за 20 років. Список навмисно невпорядкований і суб’єктивний, щоб охопити якнайширші кола суспільних явищ. Багато явищ, на диво, мають дві сторони: хорошу і погану. Дещо не є прямим наслідком незалежності і відходу від соціалістичного ладу, а тільки наслідком технологічного прогресу. Але з пісні слів не викинеш: був би СРСР з тоталітарною системою, то і в Інтернет би заходили, в найкращому випадку, через Великий Радянський Файрвол. :)

Хороше

1. Збулася мрія багатьох поколінь українських патріотів.
2. Українська мова здобула статус державної і її становище не таке вже й погане. Навіть, керівництво держави публічно розмовляє українською щоб зберегти status quo.
3. Перейшли до ринкової економіки. Тепер кожен може займатися підприємницькою діяльністю, мати у власності землю, квартиру тощо.
4. Прогрес у фінансовій сфері. Приватні банки, гривня і валюта, кредити й депозити, покупки в розстрочку, банкомати й платіжні термінали.
5. Одні з найбільших змін відбулися в торгівлі. Тепер маємо безліч маркетів, магазинів, торгових центрів, більший асортимент, краща упаковка, відсутність дефіциту, черг, підвищилась культура обслуговування. Багато товарів імпортні.
6. Раніше люди жахливо вдягалися, будували сірі панельні будинки і, схоже, й не помічали своєї естетичної убогості. Тепер же, навіть, дешева турецька футболка виглядає порівняно привабливо.
7. Можна поїхати в іншу країну. Нехай в більшість країн й потрібна віза, але це набагато краще, ніж «холодна війна».
8. Захищені права й свободи громадян. (відносно)
9. Вибори, багатопартійність.
10. ЗМІ більше не поливають нас рафінованим позитивчиком вперемішку з «благородним» гнівом.
11. Інформаційні та цифрові технології: комп’ютери, Інтернет, мобільний зв’язок, GPS тощо.
12. Просто дам посилання на цю статтю: 50 things that are being killed by the internet. [скороч. укр. переклад]
13. Наслідки комп’ютерної революції: можливість отримувати будь-яку культурну і довідкову інформацію через Інтернет (Google, Вікіпедія, торенти), постійно бути на зв’язку… ой, на це треба окрему статтю.
14. Покращення у технологіях виробництва побутової техніки, її асортимент і функціональність збільшилася.
15. Екологічний стан покращився внаслідок припинення роботи багатьох підприємств і, в меншій мірі, зародження екологічної свідомості.
16. Нове покоління культурної еліти. Культурний процес не припиняється.
17. Не заставляють іти в жовтенята-піонери-комсомольці.
18. Коли захворієш, не потрібно скандалити до безплатної, а отже бюрократичної системи медицини. Коли маєш гроші, то будуть належно лікувати.
19. Дізнаємося історичну правду, яку приховували в СРСР.
20. Знайомимося з літературою та іншими мистецькими творами, які були заборонені в СРСР.
21. Запізніла сексуальна революції і її наслідки.
22. Можна критикувати владу і суспільний лад (безлад).
23. Бидло більше не вірить в казочки про комунізм.

Погане

1. Розвалена промисловість і сільське господарство; інфраструктура потребує термінового оновлення.
2. Багато підприємств після приватизації потрапили не в дуже хороші руки.
3. Багато товарів стали поганої якості. Особливо це стосується продовольчих товарів. Тепер стало нормою використовувати шкідливі для здоров’я харчові добавки, робити меблі з ДСП, взуття з дешевого шкірозамінника.
4. Не можна поїхати в країни пост-СРСР без закордонного паспорту, візи чи обмеження терміну перебування.
5. ЗМІ поливають нас шок-негативчиком вперемішку з вульгарщиною.
6. Наука занепадає, рівень освіти ледве тримається, повага до науки зменшується.
7. Кожен дурень може написати в Інтернет свою дрібну думку і стає важко знайти у цьому інформаційному смітті щось цінне.
8. Нові розваги, що тягнуть геть від реальності.
9. Поляки тепер живуть краще за нас. :)
10. Не маємо достатньо власних енергоресурсів.
11. Президент — зек.
12. Пластик! Ним смітять і належним чином не утилізують.
13. Держава не забезпечує роботою усіх.
14. Фактично немає безплатної медицини і освіти.
15. Вища освіта більше не є надійним показником професіоналізму, ерудованості і культурності людини.
16. Дехто пристрастився поділяти країну на захід і схід.
17. Бидлу пофіг.

Запрошую доповнювати список в коментарях. :)

Слава Україні!

Початок

Коли все починалося, то виглядало дуже переконливим. Здавалося, у цієї ідеології є все, щоб переробити світ на краще. Така чудова заміна для християнства! Ніякого очікування раю — комунізм будуємо уже при житті. І ніякої сліпої віри, а науковий метод. Християнство для декого виявилося непереконливим, хоча з його прийняттям Західна цивілізація не зупинилася в розвитку і не стала жертвою більш успішних сусідів, а, навпаки, розширилася і стала мати культурний вплив майже у всьому світі. Але так сталося, що стару культуру та спосіб життя засудили і про принцип «Працює — не чіпай» не подумали.

Час слави

Можливо, якби я жив до 1917 року, то теж став би комуністом. Але хибність комуністичної ідеології почала виявлятись уже на перших етапах її практичного застосування. Маркс казав, що комуністична революція має відбутися одночасно у всьому світі. Ленін же подивився, що так зробити неможливо і повідомив товаришів, що революція буде відбуватися у кожній країні по черзі, поки весь світ не перейде до комуністичного ладу. Відбулася зміна масштабу. І Ленін же першим, здається, почав практику чистки партії, не переймаюсь, дуже, гаслом «Пролетарі всіх країн — єднайтеся».

Читати далі >>