Блог Чугила

Був час, коли люди твердо знали своє місце. Тепер же, розчаровуються в ньому. Розчарувалися у Леніні, у Гітлері. Згодились на тому, що попередній шлях був невірний і треба йти до демократії. Пішли до демократії. Ніби й з’явились товари на полицях хороші, у яскравій упаковці, а якось воно не так, як насправді душа бажала. Трошки скепсису добавилось. Назад? Так, був час, коли комуняка Симоненко ледь Президентом не став. Згодились на тому, що демократія — хороша ціль, але йдемо дорогою, яка до неї не веде. З’явились політики, які пообіцяли «не словом, а ділом» іти до демократії. Європа! Звучить так, як колись звучало слово «комунізм». Мрія, що у осяжному майбутньому розміщена. Пішли, значить, «тим» шляхом. Але знову розчарування! Не виконав обіцянки Ющенко, не виконала й Тимошенко. Ослабли, допустили до влади Проффесора. Дехто вірив, що краще йти до Росії. Й вони розчарувалися. Тих хто не розчарувався так мало, що це тільки підтверджує тенденцію.

Яка зараз культура пішла? Цинізм! Доктор Хаус нашим людям подобається. Доктор Хаус такий же зневірений в усьому, як і типовий українець. Містер Фріман — те саме. Південний парк… Впали ідоли. Людина стала сама по собі, без вождів, без авторитетів, без провідників, без наставників.

Навіть попса здулася. Раніше якось було більше зірок і їхніх фанів. Бітлів і Івасюка любили всі. Фільми про героїв, які рятують світ чи хоча б свою країну. І слухати поп-музику якось і не соромно було. Інтелігентні люди поп, і робили, і слухали. Розчарувалися… Героїзм пропав з кіно. Кожен став старатися показати себе як оригінальну, нонконформістську, креативну особистість. Бути як всі в певних колах уже стає непристойно і підозріло (готуються розчаруватися і у тобі при першій нагоді). Ти ризикуєш випасти із соціуму, якщо не зможеш знайти свою фішку. Ну але так, щоби без понтів. Спільноти індивідуалістів — парадокс.

А просто людське виходить назовні. Що ж тепер втрачати? Будь собою, а не будь як всі. Цей гуманізм будується на зневірі в людях. Знову парадокс.

До чого воно йде — хтозна. Порада моя така: будьте гнучкими у цьому світі, але не ламайтеся.

На кінець року люди починають робити підсумки за рік минулий і складати нові плани на наступний. Але цей рік — ще є й останнім для президентства Ющенка і це також достойна причина зробити деякі підсумки. Через деякий час, здалеку, можна буде краще оцінити його діяльність і пов’язану із ним епоху, але тепер ми маємо ту перевагу, що ще пам’ятаємо багато деталей нашого часу. Гріх не записати теперішні роздуми. Тож пишу цю аналітичну статтю.

Хоч інститут президентства після зміни Конституції з 2006 року став мало значити у політиці, але все рівно вибори–2010 сприймаються (мною принаймні) як кінець одного етапу і початок іншого. Мабуть, через те, що історію незалежної України фактично поділяють на допомаранчеву і післяпомаранчеву. Сумнівно, що після виборів настануть великі зміни, але наслідки Помаранчевої Революції варто співвідносити із Президентом, а не з парламентом. Тобто це не тільки аналіз президентства Ющенка, але й аналіз наслідків Майдану. Уже пройшло достатньо часу, щоб Майдан комплексно вплинув на українське суспільство. Як ми побачимо із нищенаписаного, суспільна думка може змінитися за зовсім невеликий проміжок часу. За 5 років зміни є і я прагну їх відшукати.

Читати далі >>