07-02-2009 11:55Історія незалежної України. Частина 1. Романтика перших кроків

Достали мене політики! Якщо ви українець, то такі слова вас не здивують. Навіть звично. Але так не має бути! І ці роздуми про рідну політику довели до роздумів про рідну історію. Тому й пишу цикл статей про історію незалежної України. Планується 4 статті, але, можливо, вистачить сил на більше. Вони не претендують на глибоке наукове дослідження, а, скоріш, тільки спонукають до роздумів. Тому, можливо, буде трохи суб’єктивізму.

24 серпня 1991 року. Незаслужена незалежність

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Ось так уявляли собі патріоти України її визволення. Але незалежність далася пострадянським республікам даром. Зазвичай такого не буває.

Народ (чи краще сказати населення?), не був готовий. Розпад Радянського Союзу стався «зверху». Не був готовий як нація. Пересічному громадянинові новоствореної республіки соромно було якось називати себе українцем. Не вчили цьому, а вчили «марксизму-ленінізму». І не був готовий до нових капіталістичних умов господарювання. І не горів бажанням все виправити якомога швидше, навчитися жити інакше.

1 грудня 1991 року. Перше досягнення і перша помилка

Отже, народ (чи все ж таки населення?) виявив волю жити в незалежній Україні. От тільки його воля не була «якісною». Чи може у справді демократичній державі з вільнодумаючими громадянами бути результат референдуму більше 90%? Отримали демократію, а ще не навчилися нею користуватися. Не навчилися мати свою думку, а не повторювати чужу. Думали так: «Усі зараз за незалежність, то хай буду і я. Кравчук зараз Голова Верховної Ради, то хай буде Президентом.»

Вийшла така невідповідність, що було декларовано розбудову незалежної демократичної країни, а для виконання президентських обов’язків вибрано людину з минулим, пов’язаним з Комуністичною партією. Кравчук тільки у серпні 1991 року вийшов зі складу Компартії. Це те ж саме, що робилося у Радянському Союзі: говорили одне, а робили інше.

А змінити життя на краще тоді було зовсім нескладно. Як кажуть: «Стежку найлегше протоптати весною». Я думаю, В’ячеслав Чорновіл був останнім великим українським політиком. Нема зараз таких.

Далі буде тільки цікавіше. Якщо цього ще не зробили, підпишіться на RSS, щоб не згубитись.

4 коментарів
категорії: Україна
теги: , , ,

Схожі записи

Коментарі:

  1. jarofed пише:
    07 Лют 2009 - 14:38

    Що стосується В’ячеслава Чорновола - згоден на всі 100%. Шкода, що патріотизм не передається генетично. :(

  2. Mistral пише:
    08 Лют 2009 - 17:42

    Свідомості мало :( Саме слово “свідомість” вже до язика прилипло, а результату нема :(

  3. chugylo пише:
    09 Лют 2009 - 13:38

    3 смайлики і усі :(

    Mistral, радий бачити нових цікавих людей в українській блогосфері.

  4. Mistral пише:
    09 Лют 2009 - 14:38

    Красно дякую =)
    Блог цікавий, буду навідуватись.

Написати коментар

Трохи про себе




Коментар