Блог Чугила

Теперішні комуністи геть здрібніли й спримітизувалися. 11 квітня у Луцьку невеличка (а тепер усі невеличкі) група комуністів набралася нахабства збирати гроші на пам’ятник Сталіну. Але патріоти розтрощили їхній намет і комуністам довелося ганебно відступити під прикриттям міліції. Про це можна детальніше прочитати на сайті «Волинські новини» чи Mykhailov Photography. Мою увагу привернув плакат, який висів у наметі комуністів: намальований Сталін із люлькою і написано «Воз’єднав Україну». Вони допустили три помилки.

Читати далі >>

Бандера, в отличие от всяких Nегодяев, ни кого не предавл!!!

…как совершенно справедливо отметила Фарион…

А Тягныбок пусть приходит к власти…

Так что поцелуйте своего Януковича в…

Ці цитати я виписав із стрічки коментарів до холіварної статті на Українській правді. Не знаю, як до цього ставитися. Якщо вірити цій статті — це добре.

Спостерігаю…

Сильно вплинула на мене стаття «Чия мова вторинна і пародійна». За нею, українська мова — типова розвинена європейська мова з багатою історією. Російська ж, містить у собі велику кількість перекручувань з української, а також татарської, французької, голландської. Звичайно, без запозичень не обходиться жодна мова (хіба ісландська?), але у російській вони відбулися неприродним пародійним способом. Так отримали некрасиву, десакралізовану, громіздку мову.

Якби все у тій статті було правдою, то їй просто не було б ціни! Але звертаю увагу на деякі помилки, часом досить грубі.

Не викликає сумнівів, що рос. слово «минута» — запозичення від фр. «minute», у крайньому випадку з якоїсь іншої мови. С. Коваль виводить це слово від укр. «минати». Цікаво, але майже неможливо.

Читати далі >>

Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.

Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.

Читати далі >>

На уроках української мови вчителі навчали мене, що є 6 стилів мовлення. Деякі джерела подають іншу кількість та інші назви — та це неважливо. Але офіційна лінгвістика «не дістає» до Інтернету. Тепер я можу сказати, що стилів мовлення стало більше. Додався ще один, а можливо, навіть, кілька стилів, які виникли в Інтернеті.

До інтернетних стилів не належить уся текстова інформація, що циркулює в Мережі. Велика її частина написано цілком класично. Статті блогів, новинних сайтів чи вікіпедії за стилем, найчастіше, публіцистичні або науково-популярні. Інтернет, звичайно ж, трохи вплинув на виклад. З’явилися можливості гіпертексту, миттєвої публікації і доступу, зворотнього зв’язку тощо. Ця стаття також написана у науково-популярному стилі і може бути легко перенесена на паперовий носій. По суті, блогери в тому чи іншому вигляді були завжди. Інтернет тільки дав нові можливості для розвитку цього жанру. По-справжньому інтернетні ті тексти, що пишуться в соціальних мережах, Твіттері, форумах. Це вже не правильний літературний стиль мовлення, тому що існує зворотній зв’язок, але ще й не розмовний, адже спрямований на багатьох людей. Використовувати його в оффлайні — недоречно. Це я й називаю інтернетним стилем.

За останнє століття нові напрямки науки найчастіше з’являлися на стику старих: 2-ох або, навіть, 3-ох. Наприклад, є така наука — біогеохімія. Аналогічно й інтернетний стиль виник на стику старих, класичних стилів мовлення: розмовного і публіцистичного. Але він має також кілька особливостей, що походять із властивостей середовища, у якому він існує — Інтернету. Наприклад, використання посилань, смайликів, псевдографіки. Тут багато своєї лексики: запозичень з англійської мови і сленгу.

Офіційна наука дуже консервативна (особливо вітчизняна) і поки не визнає існування цього стилю (виправте, якщо уже щось є?). Але сам факт давно лежить на поверхні. Вивчати є що. Не знаю тільки, хто наважиться фінансувати проекти, що не дають явної вигоди.

З чим асоціюється Україна? Не тільки в мене, але й у всіх українців та інших націй. Розслаблюся і видам ланцюжок асоціацій.

Кличко, Шевченко, Руслана, Ющенко, Київ, Чорнобиль, Помаранчева революція, розпад СРСР, Євро-2012.

Судячи із цього списку, українці добре себе проявляють у політиці, спорті, мистецтві, технологіях — у різноманітних сферах діяльності, але погано розуміються на бізнесі. Кажучи слово «Корея», відразу згадується корпорація «Samsung», Італія — «Ferrari», а з Америкою, взагалі, пов’язано величезна кількість брендів і заслужене звання країни бізнесменів. А от українське підприємництво ніякого світового визнання не має. І це справедливий стан речей, бо дійсно в Україні немає жодного сильного бренду. Так, Україна належить до головних експортерів зерна, але якість цієї продукції, за світовими стандартами, дуже низька. Так, ракети «Зеніт» і літаки АН є продукцією світового рівня, але, я б сказав, це заслуга скоріше науковців і спеціалістів, ніж бізнесменів.

Мова — душа народу

Був уже якось звернув увагу в коментарях на блозі Станіслава Настенка, що в українській мові дуже бракує бізнес-термінів. А ті, що є, скальковані з англійської. Навіть такі широко вживані слова як «менеджмент», «маркетинг» не надто добре вписуються в солов’їну-калинову. Не було якось в історії часу, щоб виробити потрібні неологізми як слід. Ті, хто добре володіє англійською розуміють, яке різноманіття спільнокореневих слів і яка широта значень є у слова «biz». А український відповідник «підприємець» має досить вузьке застосування.

Для порівняння, політична українсьська добре розвинена і, навіть, постійно радує новим сленгом, як от «прихватизація» чи «космічна гречка». Із бізнес-сленгу я спромігся згадати тільки кілька виразів із зниклого феномену «новиє рускіє». Рахується чи ні?

Портрет українського олігарха

Ні, немає в Україні бізнесу в класичному розумінні. Український бізнес — олігархічний. Тобто такий, що не здатний до конкуренції на міжнародному рівні і не може як слід задовольняти потреби споживача згідно законів ринку. Українська нація є надміру заполітизованою і слабкою у бізнесі. Як результат, політика і крупний бізнес злилися в єдиний олігархічний механізм.

Основа українського підприємництва заклалася у 90-их роках, коли будь-хто з легкістю міг із тогочасного напівкримінального середовища здобути який-небудь стартовий капітал. Тепер економіка пройшла величезний шлях розвитку, а будь-хто залишаються зі своїм капіталом і напівсовковими, корумпованими методами ведення бізнесу. Конкуренція не завжди дає свій результат. Лишається надія на економічну кризу (не на політиків же), що може пришвидшити зміну поколінь підприємців.

P. S. Цікаво знати: Україна зайняла 133-тє місце із 157-ми по рівню економічної свободи.

P. P. S. Хоч блоги «правильні» читайте: Менеджмент @ БЛОГ. Та ні, це не реклама, а link love.

Найвідомішим мовознавцем, що відстоює наявність артикля в українській мові є Володимир Петрук. Також він зруйнував міф про 3 гілки слов’янських мов, адже до української ближчі хорватська і словацька, ніж російська. Український артикль — необов’язковий і прихований, але, за версією п. Петрука, він все-таки є. Навіть, Вікіпедія визнає наявність, якщо не повноцінного артикля, то, принаймі, схожого на нього явища.

Неозначений артикль «один»

Чим в цих прикладах є слово «один»? Міцна, набута у шкільні роки навичка ідентифікує його як числівник. Але людина, яка добре володіє українською мовою, розуміє, що мовець зовсім не хотів повідомити про кількість чоловіків чи собак. А пояснити як числівник «один» може існувати у множині офіційне мовознавство не здатне. Тому що це — не числівник, а неозначений артикль. Його функція — повідомляти про неважливість того, про який саме з екземплярів об’єкта говориться. Неважливо, який чоловік сказав, бо він уже пішов і його не знайти, і не перепитати. Або мовець просто не хоче чи не бачить сенсу, щоб його співрозмовник знав більше.

Хоч в українській мові неозначений артикль й не обов’язковий, але підкоряється складним правилам: має рід, відмінок і число, може міняти положення в реченні без втрати змісту. Артиклі західноєвропейських мов не мають такого багатого набору граматичних властивостей. При всій нашій скромності, мусимо визнати, що українська мова одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу.

Означені артиклі «цей» і «той»

Аналогічно першим прикладам, мовець застосовує слова «цей» і «той» зовсім не для позначення відносного перебування предметів у просторі. Означені артиклі «цей» і «той» разом із їх граматичними формами використовуються для повідомлення, що мається на увазі конкретний екземпляр із групи схожих об’єктів. Мовця цікавить конкретна риба, на ній зосереджена вся його увага.

Аналогічно до неозначеного артикля, означений також має рід, число і відмінок.

Артиклі у словотворенні

В англійській і багатьох інших мовах однією з функцій артикля є утворення іменників. Наприклад:

В українській, виявляється, також є таке явище, але артикль частіше «чіпляється» після кореня слова як у шведській чи болгарській.

Це доводить, що раніше сфера вживання артиклів була набагато ширшою. Тепер ця форма словотворення практично зникла. Далі не будемо розглядати артиклі в контексті словотвору, а тільки в їх самостійній формі.

---

Усі українські артиклі необов’язкові для вживання. Якщо їх опустити, значення речення повністю зберігається. Але погодьтеся, мова з артиклями більш емоційна і людяна.

Як правило, українець вживає артиклі в особистій розмові, особливо в стані емоційного підйому. Найчастіше в анекдотах. Рідко в офіційній мові. Тобто, ця частина мови живе у тій самій сфері, що й матюки і прокльони.

Артиклі в багатьох мовах несуть інформацію про рід і число іменника. В українській же, іменник самостійний. Він без допомоги службових слів містить усю необхідну інформацію про рід, число і відмінок. Тому й вживання артикля є необов’язковим; це надлишкова інформація. Таким чином, артиклі в українській мові витіснені «жиром» іменника. В. Петрук вважає важливою причиною їх зникнення також політику русифікації, але ж у російській теж є схоже явище. В будь-якому випадку, тоталітарний режим не позначився добре на малопоширених рисах української мови.

Вживання артиклів — ознака не зіпсованого сучасною літературною мовою гуцула чи поліщука або просто малоосвітченої людини. З іншого боку, найкращі носії української мови (літератори та інші гуманісти) нерідко також не соромляться використовувати призабуті форми. А що артиклі існують в простонародному середовищі, то вони не зникнуть з української мови зовсім.

Цікаво ознайомитися з артиклями в інших мовах. Ця частина мови є германських і романських мовах. Зі слов’янських мов артикль обов’яково вживається і офіційно визнаний тільки у болгарській і македонській. У болгарській є тільки постпозитивний означений артикль. Наприклад:

Порівняйте з російською:

Це пояснюється тим, що на розвиток російської великий вплив мала церковнослов’янська, яка виникла зі староболгарської.

Немає артиклів у китайській і японській мовах, які славляться своєю складністю і розвинутістю.

Артиклі в українській мові втратили більшість своїх функцій, часто несуть надлишкову інформацію, але зберегли щонайменше дві функції, завдяки яким їх варто інколи використовувати.

1. Вони несуть попередню граматичну інформацію про об’єкт бесіди. Наприклад, буває, мовець не може пригадати назву (ім’я) того, про що він хоче сказати. Тоді каже щось на зразок:
   Цей, як його?

   В цьому прикладі артикль вказує, що слово, яке не може пригадати мовець, чоловічого роду у однині. А це вже щось! Співрозмовник на основі цієї граматичної інформації може взяти більш активну участь у відгадуванні призабутого слова. Мислення людини побудоване таким чином, що краще спочатку окреслити загальне, а потім конкретизувати його. Розуміння мови — процес швидший, ніж її слухання чи читання. Якщо є хороший підтекст, то артикль дає можливість зрозуміти про що йдеться ще до того, як мовець закінчить речення.

2. Артикль може брати на себе функції займенника. У перших двох прикладах для неозначеного артикля можна взагалі прийняти іменник і розуміти сказане з підтексту.

В розмовній мові артикль часто підміняється в кращому випадку безликим словом-паразитом «ну», а в гіршому — матюками. Люди відчувають недолік, порожнечу і прагнуть це чимось заповнити. Схоже, що артикль — це потрібна частинка української мови. Не варто його соромитись.

Джерела

http://www.unicyb.kiev.ua/~petruk/article.htm
Вікіпедія