…Продовження.
У попередній частині я роздумував над тенденцією споживати все більше і більше інформації та проблемами, до яких це може призвести. У цій частині продовжую розкривати тему і висловлююсь також про створення і оточення себе такою надлишковою інформацією.
Що, невже я справді так погано пишу, що ви мене не читаєте? Ні, мабуть, причина в іншому. Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність.
Недавно Ярослав Федорак нагадав нам про принцип Паретто або ж 80/20, за яким приблизно 20% роботи дають 80% результату. Тримаючи в голові цю чудову теорію, легко зрозуміти міркування, викладені у цій статті.
Кожен береже свій час. Це одна з ознак нашого покоління. Чи не тому в Інтернеті люди рідко читають текст більший за 5000-10000 знаків. Та й той текст, що відвідувач сайту вирішив-таки прочитати, найчастіше проглядається «через рядок» і сприймається поверхнево.
Хто тут правий: автор, який намагається донести якомога більше інформації чи сам читач, який просто береже свій час? Звичайно, на кожен випадок треба окремий суд, але доводиться визнати, що інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами. Читач тій зайвій інформації не радий, навіть якщо він «інфожер». Справді, чи багато ви читали такого, що дійсно сильно вплинуло на вас? За законом Паретто, небагато. А все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого. Тому, не тільки бажання зекономити час має підштовхувати до розумової гігієни.
Відомий психологічний принцип говорить, що людська увага може триматися тільки на максимум 7 об’єктах відразу. Це значить, що якщо хоча б яка-небудь дрібничка буде турбувати під час роботи, ефективність праці зменшиться на 1/7. Причому та дрібничка може породити нові асоціації і захопити ще більшу частку уваги. Тоді навіщо давати привід для таких «паразитів уваги»?
Це одна з причин, чому я дотримуюсь мінімалізму у виборі програм для роботи. Наприклад, у моєму улюбленому текстовому редакторі gedit відключаю панель інструментів, надаючи перевагу гарячим клавішам і меню. Яскраві картинки можуть відволікати увагу, це шум. Та це ще нічого, а от блимання банерів на сайтах дістає! Я не дивлюсь на картинки? Гаразд, «я» не дивлюсь, а от моя підсвідомість дивиться. Підсвідомість текст не читає, а розуміє тільки образи. Як образів у зовнішньому світі немає, то більш імовірно, що вони виникнуть самі у вигляді корисної думки, досить тільки злегка постаратись. Схожі поради дає китайське вчення Фен-Шуй: перед екзаменами, тощо слід позбавитись якомога більшої кількості речей у кімнаті.
Не подумайте, що все моє життя підпорядковане спартанському стилю. Але переконаний, мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання.
Коментарі (3)
Згоден із більшістю висловлених думок, окрім хіба що картинок – все таки “чистий” текст набагато гірше утримує увагу читача, ніж той, який зрідка здобрений влучною графікою (мені, наприклад, дуже подобаються абстрактні картинки, у яких є тонкий натяк на ідею статті).
А от щодо інформаційного шуму – тут немає з чим посперечатися. Я навіть сумніваюся, що лише 80% інформації, яка потрапляє до нашої свідомості – це сміття. Іноді мені здається, що 95% або навіть більше. Але найгірше те, що позбавитися від неї майже неможливо. Ну хіба що зовсім відмовитися від споживання інформації! Але ж це теж не вихід.
Єдина надія – на посилення фільтрів інформації, які допомагатимуть людям встановлювати власні зразки “якості” та “ефективності” і як наслідок – підвищувати у своєму інформаційному просторі частку тієї інформації, яка дійсно приносить користь.
> Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність [...] інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами.
одна з відмінністей блогосфери від медіабізнесу: переважна маса авторів у блогосфері пишуть для себе, а не для читача.
це погано? ні. це класно. це надає певну незалежність (обирати свою тему, свій формат, свій об’єм, свій темп тощо), і час від часу приносить блискучий результат. але самородки завжди тонуть в масі гуано, і це нормально, абсолютно не привід рефлексувать.
автор “забагато” написав? значить, писав для себе: шукай там перли. або не шукай, вибір маємо і ти, і я =)
> Кожен береже свій час.
це омана. люди не бережуть свій час — якраз навпаки, підсвідомо шукають, де б його згаяти. і ті, що пишуть онлайн, і особливо ті, що читають. але це краще, ніж перегляд телевізора, імхо =)
> все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого.
це не інформаційний шум, а інформаційний фон. контекст. як ти визначиш, що для тебе важливо, якщо не матимеш, із чим порівняти? як ти знайдеш щось цікаве, якщо не буде, з чого вибирати?
це вже котра за ліком ітерація банального людського страху перед невідомим. раніше вже були спалювання галілея (налякав НЕВІДОМИМ!), перші відкриття нових світів (ой леле, а світ же ВЕЛИКИЙ!), перші газети (нічого собі, скільки ТАМ всього відбувається ОДНОЧАСНО!) тощо.
а просто не треба “визначати” і “порівнювати” — це відбувається само собою. невже ти ще здаєшся собі капітаном власного життя? молодість… ні, друже, ти лише в’язень маленького плоту, що втрапив у бурхливий потік життя і насправді майже некерований — можеш лише трошечки коригувать його курс поміж порогів =)
> мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання
так. але інтернет і робоче місце — поєднання таке, що гірше годі й шукать =)
p.s. актуальний допис, але бракує глибини. пиши ще!
jarofed, я ж мав на увазі графіку у програмі. Причому програмі, яку я знаю як свої 5 пальців і можу ліпити з неї все що захочу. Я зовсім не проти зображень на сайті.
tivasyk, було дуже цікаво дізнатись про іншу точку зору. І ця точка зору є повною, що не часто трапляється. Я не згоден тільки з одним. Це не «ітерація страху перед невідомим», а пошук свого місця у тому невідомому, намагання зрозуміти що з невідомим робити. Певно, збоку може здатися, що я заганяю себе в якісь рамки. Ну так, заганяю. Але це дисципліна і не більше того. Інколи виходжу за рамки, тоді це або порушення дисципліни, або відпочинок.
Ну от, а тепер збоку може здатися, ніби я дуже дисциплінований ))) Але це не так, у житті виходить навпаки. Можливо тому й пишу на такі теми.