Блог Чугила

Найвідомішим мовознавцем, що відстоює наявність артикля в українській мові є Володимир Петрук. Також він зруйнував міф про 3 гілки слов’янських мов, адже до української ближчі хорватська і словацька, ніж російська. Український артикль — необов’язковий і прихований, але, за версією п. Петрука, він все-таки є. Навіть, Вікіпедія визнає наявність, якщо не повноцінного артикля, то, принаймі, схожого на нього явища.

Неозначений артикль «один»

Чим в цих прикладах є слово «один»? Міцна, набута у шкільні роки навичка ідентифікує його як числівник. Але людина, яка добре володіє українською мовою, розуміє, що мовець зовсім не хотів повідомити про кількість чоловіків чи собак. А пояснити як числівник «один» може існувати у множині офіційне мовознавство не здатне. Тому що це — не числівник, а неозначений артикль. Його функція — повідомляти про неважливість того, про який саме з екземплярів об’єкта говориться. Неважливо, який чоловік сказав, бо він уже пішов і його не знайти, і не перепитати. Або мовець просто не хоче чи не бачить сенсу, щоб його співрозмовник знав більше.

Хоч в українській мові неозначений артикль й не обов’язковий, але підкоряється складним правилам: має рід, відмінок і число, може міняти положення в реченні без втрати змісту. Артиклі західноєвропейських мов не мають такого багатого набору граматичних властивостей. При всій нашій скромності, мусимо визнати, що українська мова одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу.

Означені артиклі «цей» і «той»

Аналогічно першим прикладам, мовець застосовує слова «цей» і «той» зовсім не для позначення відносного перебування предметів у просторі. Означені артиклі «цей» і «той» разом із їх граматичними формами використовуються для повідомлення, що мається на увазі конкретний екземпляр із групи схожих об’єктів. Мовця цікавить конкретна риба, на ній зосереджена вся його увага.

Аналогічно до неозначеного артикля, означений також має рід, число і відмінок.

Артиклі у словотворенні

В англійській і багатьох інших мовах однією з функцій артикля є утворення іменників. Наприклад:

В українській, виявляється, також є таке явище, але артикль частіше «чіпляється» після кореня слова як у шведській чи болгарській.

Це доводить, що раніше сфера вживання артиклів була набагато ширшою. Тепер ця форма словотворення практично зникла. Далі не будемо розглядати артиклі в контексті словотвору, а тільки в їх самостійній формі.

---

Усі українські артиклі необов’язкові для вживання. Якщо їх опустити, значення речення повністю зберігається. Але погодьтеся, мова з артиклями більш емоційна і людяна.

Як правило, українець вживає артиклі в особистій розмові, особливо в стані емоційного підйому. Найчастіше в анекдотах. Рідко в офіційній мові. Тобто, ця частина мови живе у тій самій сфері, що й матюки і прокльони.

Артиклі в багатьох мовах несуть інформацію про рід і число іменника. В українській же, іменник самостійний. Він без допомоги службових слів містить усю необхідну інформацію про рід, число і відмінок. Тому й вживання артикля є необов’язковим; це надлишкова інформація. Таким чином, артиклі в українській мові витіснені «жиром» іменника. В. Петрук вважає важливою причиною їх зникнення також політику русифікації, але ж у російській теж є схоже явище. В будь-якому випадку, тоталітарний режим не позначився добре на малопоширених рисах української мови.

Вживання артиклів — ознака не зіпсованого сучасною літературною мовою гуцула чи поліщука або просто малоосвітченої людини. З іншого боку, найкращі носії української мови (літератори та інші гуманісти) нерідко також не соромляться використовувати призабуті форми. А що артиклі існують в простонародному середовищі, то вони не зникнуть з української мови зовсім.

Цікаво ознайомитися з артиклями в інших мовах. Ця частина мови є германських і романських мовах. Зі слов’янських мов артикль обов’яково вживається і офіційно визнаний тільки у болгарській і македонській. У болгарській є тільки постпозитивний означений артикль. Наприклад:

Порівняйте з російською:

Це пояснюється тим, що на розвиток російської великий вплив мала церковнослов’янська, яка виникла зі староболгарської.

Немає артиклів у китайській і японській мовах, які славляться своєю складністю і розвинутістю.

Артиклі в українській мові втратили більшість своїх функцій, часто несуть надлишкову інформацію, але зберегли щонайменше дві функції, завдяки яким їх варто інколи використовувати.

1. Вони несуть попередню граматичну інформацію про об’єкт бесіди. Наприклад, буває, мовець не може пригадати назву (ім’я) того, про що він хоче сказати. Тоді каже щось на зразок:
   Цей, як його?

   В цьому прикладі артикль вказує, що слово, яке не може пригадати мовець, чоловічого роду у однині. А це вже щось! Співрозмовник на основі цієї граматичної інформації може взяти більш активну участь у відгадуванні призабутого слова. Мислення людини побудоване таким чином, що краще спочатку окреслити загальне, а потім конкретизувати його. Розуміння мови — процес швидший, ніж її слухання чи читання. Якщо є хороший підтекст, то артикль дає можливість зрозуміти про що йдеться ще до того, як мовець закінчить речення.

2. Артикль може брати на себе функції займенника. У перших двох прикладах для неозначеного артикля можна взагалі прийняти іменник і розуміти сказане з підтексту.

В розмовній мові артикль часто підміняється в кращому випадку безликим словом-паразитом «ну», а в гіршому — матюками. Люди відчувають недолік, порожнечу і прагнуть це чимось заповнити. Схоже, що артикль — це потрібна частинка української мови. Не варто його соромитись.

Джерела

http://www.unicyb.kiev.ua/~petruk/article.htm
Вікіпедія