Блог Чугила

З початку грузинського конфлікту минуло вже досить багато часу, щоб тверезо оцінити значення цієї події. Світ після довгої перерви знову побачив, що таке Московія, розчарувався в її демократичних реформах 90-их років. Вже всі світові лідери висловили своє негативне ставлення до «незалежності» Абхазії і Південної Осетії. А серед прихильників Московії - Аль-Каїда, Хамаз, КПУ і Партія Регіонів. Саме так, тепер наші партії в одному списку з терористичними організаціями.

Чи виграла Грузія? Ні. Тепер повернути втрачені частини країни буде набагато важче, важко буде відновити економіку і екологію країни, а втрачені життя не повернути ніколи. Чи виграла Московія? Також ні. Загублено міжнародний авторитет, акції стрімко падають, країну не бажають приймати в СОТ. Московія - це остання з великих країн, що ще не є членом цієї організації. Вона губить свій могутній потенціал розвитку, заснований на дармових грошах від газу і нафти. І взамін чого? Взамін «маленькой победоносной войны», що підвищить «дух российского народа». Дійсно, країну охопила гордість за «врятування» двох «дружніх народів» і ненависть до Америки. Але такий підйом не буває довготривалим. Час імперій відійшов у минуле.

Кремлівським «самодержцям» не жаль ні людських життів, ні ресурсів, щоб поширити ще хоч на малесенький шматочок території свою владу. Це ще одна війна без переможців. В наш час тісного міжнародного співробітництва нестабільність поширюється на весь регіон.

Війна показала, що в сучасній міжнародній політиці досі панує «вовчий закон». Можливо, західні країни досягли успіхів у охороні прав сексуальних меншин і домашніх тварин, але захистити слабших на міжнародній арені вони неспроможні. Що ж, пасивність міжнародної спільноти - це проблема не тільки влади, але й народів. Середньостатистичний житель НАТО мало цікавиться тим, що відбувається за межами його країни. Іншими словами, активна позиція щодо Грузії не буде мати підтримки в електорату. Демократія повернулася до Грузії своєю найгіршою стороною.

Все ж у світі є й друга категорія держав, що більш активно виступили за суверенітет Грузії. Це Україна, Польща, країни Прибалтики і Франція (завдяки особисто президенту Нікола Саркозі). Ці країни виявили досить рішучості, щоб вирушити на дипломатичні переговори у Тбілісі, але все ж цього мало. Я побачив тільки три сильні особитості: Путін, Медвєдєв і Саакашвілі. Схоже, сучасне покоління політиків може вирішувати тільки внутрішні проблеми за сценарієм, створеним попередниками (українські політики й цього не можуть).

Наступною ціллю московської агресії називають Молдову або Україну. Думаю, Молдову врятує її географічне положення, а от щодо України, то тут можна чекати будь-чого. Найбільша наша проблема - це роздробленість. Влада якось спромоглася висловити офіційну думку про події в Грузії, насилу відірвавшись від прихватизацій, дерибанів, придумування корупційних схем і т. д.

КПУ впевнено підтримує Московію.

Партія Регіонів довгий час не могла щось сказати, настільки несподіваною і далекою для її олігархів стала ця новина. Все ж вона висловилася за Московію, хоча відомо, що бізнес-клани регіоналів велику частку прибутку мають від експорту на Захід. Їм краще б жилося без війни.

Від БЮТ також довго нічого не було чути. Тимошенко досить туманно висловлює свою думку про становище в Грузії. Цей прийом давно відомий. Вона вичікує хороший момент, щоб зіграти на почуттях виборців (почуттях, не розумі). Але до виборів ще далеко, тому й наважуватися на активні дії - ризиковано. Тимошенко - це політик, що живе від виборів до виборів, від коаліції до коаліції. І це в неї виходить краще за всіх.

Ющенко. Єдиний політик, від якого я побачив більш-менш адекватну реакцію на грузинську війну. Але з такими «друзями», він ефективно керувати країною не може. Ющенко - першокласний банкір, але політика для нього занадто брудна справа. В українській політиці він - біла ворона. Романтик, що прийшов до влади на хвилі романтичної помаранчевої революції.

Війна зачепила душі багатьох українців. Московія помиляється, якщо думає, що їй вдалося залякати навколишні народи. Світ (принаймі краща його частина) вже достатньо дорослий, щоб боронити свою свободу і вважати її великою цінністю. Я впевнений, що тепер багато українців відійшли як ніколи далеко від спримітизованого совкового сприйняття світу.

За вікном колишуться від вітру тополі, діти готуються до 1 вересня - дуже важко уявити, що недавно зовсім близько лунали постріли автоматів і вибухи снарядів, лилася кров. Нехай буде мир у всьому світі!