• імідж може (часто так і буває) заглушити собою особистість людини, паразитувати на ній;
• для підтримки іміджу потрібно витрачати величезну кількість сил і часу, коли їх можна витратити на щось добре і корисне.

Але зовсім не мати іміджу також погано. Це частина невербального спілкування. Завдяки іміджу можна майже миттєво зрозуміти що за птиця перед вами. Достатньо просто оглянути людини з голови до ніг і відчути її соціальну роль, зрозуміти що можна від неї очікувати, а що ні. Було б нерозумним позбавити навколишніх такої можливості. Усі люди, що за способом життя і родом професійної діяльності багато спілкуються, особливо з невідомими, знають про це, або хоча б інтуїтивно здогадуються.

Отже, до іміджу застосовується правило Золотої середини: мало — погано, багато — теж погано, а середньо — якраз добре.

Схожі записи

• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 17.05.2009 -- Мінливість суб’єктивного (роздуми після Євробачення-2009)
• 28.11.2008 -- Тону в океані інформації. Частина ІІ. Шум

Так, у підсвідомості криється головний потенціал людського розуму, але зовнішні чинники можуть легко завести її в сторону. Тому для контролю вона ніяк не годиться. Контроль за допомогою того, чого не контролюєш — не контроль.

Ця нова звичка — психологічний імунітет, бар’єр, який не дає пустій, недостовірній, панікерський інформації атакувати мою особистість. І, я думаю, мати такий «імунітет» стає необхідністю у шаленому світі 21 століття. Хто не має, стає м’ясом для політиків, журналістів і спритних базікал з народу, які більше за все цінять увагу до своєї дрібної особи.

Ліричний відступ про всебічний розвиток

У першу чергу, треба бути всебічно розвинутою людиною. Мати теоретичні уявлення про світ. І це моя відповідь тим, хто вважає, що освіта має бути вузькопрофільною. Як казав Гельвецій: «Знання деяких принципів часто компенсує незнання деяких фактів.» Така людина без додаткових зусиль здатна запідозрити брехню.

Як перевіряти достовірність нової інформації

Родзинка методу в тому. що неексперт може перевірити експерта. ;)

1. Шукай першоджерела

   Якщо ще 10–20 років тому новини потрапляли від першоджерела до кінцевого споживача коротким шляхом, то тепер більша їх частина проходить через ланцюжок наступних джерел (будемо називати їх трансляторами). При цьому новина втрачає свої точність і достовірність. І це незворотній процес. З іншої сторони, транслятори можуть добре відредагувати інформацію і подати її у зручній для сприйняття формі. Це може бути переклад, анотація, дайджест чи переказ на популярний лад. У такому випадку транслятори корисні. Але якщо значної зміни подання інформації не відбувається, то будемо вважати це простим переписуванням, яке забруднює інформаційний простір, як і копіпаст.

2. Перевір компетентність першоджерела

   На початку грипу першоджерелами були усі, кому не лінь. Хорошим першоджерелом можемо вважати таке, яке заслужило хороші відгуки, працює у своїй галузі давно і нічим себе не скомпрометувало. Уявіть, що ви роботодавець і шукаєте хороших кандидатів на посаду.

3. Знайди аналоги, порівняй

   Усе пізнається в порівнянні. У випадку із свинячим грипом люди порівнювали смертність від нього із іншими причинами смерті, наприклад, від ДТП. Але краще вибирати об’єкт для порівняння якомога більш подібний. Правильно було б порівняти його із іншими штамами грипу.

Про довіру

Тепер я у повній мірі зрозумів сенс прислів’я «Довіряй, але перевіряй.» Довіра, як моральне поняття означає переконання, що об’єкт довіри (друг) бажає суб’єкту (тобі) і буде робити добро. Але це ще не означає, що друг має достовірну інформацію.

Що робити з недостовірними джерелами і тими, хто їм вірить

Переконувати людей на свій лад, а впертих дурнів висміювати.

Схожі записи

• 28.11.2008 -- Тону в океані інформації. Частина ІІ. Шум
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 24.07.2009 -- 9 правил вживання алкоголю

Ворога треба знати в лице: його сутність і природу. Тоді з ним можна усвідомлено боротися. Хоча просто визнавати його існування — теж досягнення. Якщо вам здається, що мотивація до дій уже не та, що раніше — то ця стаття для вас. Це намагання вияснити причину «вигорання».

У одному експерименті щурам створили усі умови для комфортного існування. Їх поселили у простору клітку, вдосталь годували, поставили «колеса» і драбинки, по яких вони могли лазити, забезпечили сексуальними партнерами. Такий собі щурячий рай. Коли гризуни звикли до свого безбідного існування, науковці відкрили з клітки дверцята у темні лабіринти. У щурів не було ніяких видимих причин залишати свою затишну клітку, але вони проявили великий інтерес до невідомого і лізли у лабіринт.

Людям і вищим тваринам характерна цікавість, сенсорний голод. З цієї причини люди розважаються, люблять мистецтво, науку, приймають наркотики. У підсумку все зводиться до одного — отримання сигналів із зовнішнього світу. Сигнали можуть бути різними за важливістю: важливі і неважливі (шум). Перевага надається більш важливим сигналам. Також сигнали можуть бути знайомі і незнайомі. Із експерименту із щурами ми побачили, що якщо інші інстинкти задоволені, то перевага надається незнайомим сигналам. Дослідження незнайомих сигналів дає можливість здійснювати експансію. Кожен живий організм готовий більш повно задовольняти свої потреби і збільшувати свій вплив у навколишньому середовищі. Це — інстинкт експансії. Людина — не виняток; вона теж живий організм. Спочатку новий проект задовольняє цей інстинкт. А пізніше незнайомі явища та процеси пізнаються і інстинкт не знаходить задоволення — з’являються чортенята.

Ось так усе просто. Причини «вигорання» не зовнішні суспільні, а внутрішні біологічні. Тому нема сенсу перекладати всю вину на менталітет, особистий характер, виховання, владу. Однак суспільство в обмеженій мірі, звичайно, може вплинути на інстинкти. Особливо добре це вдається у тоталітарних державах.

Можна задовольнити свій інстинкт експансії. Саме він сподвигає людей на вдосконалення. Це завдяки йому люди винайшли велосипед, долаючи труднощі (інші інстинкти), а не продовжили ходити пішки. Можливо не в цій справі у вас талант. Але людина здатна до довгострокового планування. Причому цим розвиненіше суспільство і окремий індивід, тим більше сил і часу приділяється плануванню. Так, деякі первісні племена не знають про залежність між статевим актом і народженням дитини. Термін у 9 місяців занадто великий для них. Більшість сучасних професій вимагають від людини місяців і років праці. І чортенята можуть цьому серйозно перешкоджати. Як і з багатьма іншими, суспільство не завжди «дружить» із інстинктом експансії. Тому треба вміти приглушувати його або направляти у потрібному напрямку. Та це вже може бути темою для іншої статті.

P. S. Хоч і вищевикладене виглядає більш-менш переконливо, але все одно мені в ньому дещо не подобається: сире воно, тільки чернетка. Поспостерігати б ще, подумати, витримати паузу, щоб довести усе до більш стрункої форми.

Схожі записи

• 09.09.2010 -- Відмова
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж

Примітка: алкоголіками у цій статті я називаю не тільки людей, що фактично ними є, а й усіх, хто має схильність ними стати.

Правило №1

Пити у компанії

Пити самому нема ніякого сенсу. Як виняток, це можуть бути (нечасто і небагато) слабоалкогольні напої, звичайно, пиво. Якщо компанія — це 2–3 особи, то, я думаю, краще міцного не вживати. А найгірше — пити на самоті, перед самим сном і від нудьги. Так п’ють тільки алкоголіки.

Правило №2

Пити з нагоди, а не для нагоди

«Культурна компанія» збирається для того, щоб відзначити якусь подію або відпочити. Якщо вона збирається для того, щоб напитись — це компанія алкоголіків. Не приєднуйтесь до таких компаній. Але, уважно, часто тільки говорять, що збираються з нагоди, а насправді — для нагоди.

Правило №3

Нагода має бути досить серйозною

Пити, наприклад, в честь першого дня весни — зовсім не серйозна нагода. Однак алкоголіки часто помічають і користуються подібними випадками.

Правило №4

Подумати, чи варто

Алкоголь врятував людство від багатьох війн. Але справжні дипломати прийдуть до згоди і без нього. Може є сенс оголосити цю вечірку (чи що там у вас?) безалкогольною. Часто починають пити по звичці, але краще трохи подумати і усвідомлено зробити вибір.

Правило №5

Дотримуватись традицій

Алкоголь вживають зовсім не так, як звичайні продукти. Цивілізація вигадала кілька традицій, спрямованих на те, щоб отримати із процесу якнайбільше користі і зменшити негативні прояви до мінімуму. Перше, це чокання чарками і її різновид — підбадьорливе піднімання чарки трохи догори. Ця традиція гуртує компанію і виключає можливість того, що окремі її члени будуть пити набагато більше за інших. Важко уявити, щоб у «культурній компанії» хтось наливав собі сам і пив окремо від інших. Друге — тости. Також гуртує компанію, сприяє виникненню доброзичливої атмосфери і терплячості (пити не відразу, а почекавши закінчення ритуалу).

У різних напоїв є свої традиції. Наприклад, вони дуже складні у самбуки чи абсенту. Традиції відрізняються у різних країнах, серед різних вікових категорій, і у кожній компанії, що часто збираються разом, спонтанно можуть виникати нові.

Алкоголіки не схильні дотримуватися традицій.

Правило №6

Поставте на перше місце інтереси компанії

Не треба прагнути до об’єктивності і правоти. Притримайте свої погляди при собі. Це один із корисних проявів дії алкоголю: люди стають більш толерантними і згуртованими. Не варто цьому опиратися, якщо уже вирішили пити. Я вже писав, що інколи може бути цікаво вийти за межі власних поглядів і накинути оболонку чужих. До речі, не такі вони вже й чужі, якщо маєте нагоду разом випити. Та це й лицемірство: не можна бути об’єктивним у нетверезому стані.

Правило №7

Не приймайте важливих рішень

Думати треба завжди: на тверезу голову чи ні. Але якщо придумане у нетверезому стані вимагає прийняття рішення, яке можна відкласти — краще відкладіть до очищення свідомості. Це одна з небагатьох ситуацій, коли відкладати на потім — добре.

Правило №8

Уникайте негативу у будь-якій формі

Треба помічати тільки позитив. Ніяких розмов про політику, пліток і тому подібне. Негатив легко переходить у серйозні наслідки, а позитив — тільки у хороший настрій.

Правило №9

Уникайте провокаторів

Краще за все триматись від них на відстані. Найчастіше, вони збурюють тільки тих, хто у безпосередній близькості від них.

Схожі записи

• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки
• 22.03.2010 -- Розквіт України за Януковича?
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж
• 23.11.2009 -- Імунітет проти недостовірності
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії

Проживши не такий вже й великий проміжок часу, я прийшов до простого висновку: секретів не існує. Не існує надзичайних речей, знань, людей. А якщо десь є щось, що мені недоступне, то такі винятки тільки підтверджують загальне правило. Тож той, хто прагне успіху, хай не витрачає свій дорогоцінний час на пошуки надзичайного.

Не існує секретних знань

Останнім часом стали популярними книги і тренінги з інтригуючими назвами на зразок «Як стати мільйонером за 365 днів», «Секрети успіху бізнесмена Петрика П’яточкіна» чи, навіть, «Заговори сибірської знахарки на багатство». Більшість з цих книг пишуться людьми, що не пройшли, як кажуть, «вогонь, воду і мідні труби». І люди, що їх читають (проходять) дуже рідко стають успішнішими, не заробляють мільйонів.

Методи такого бізнесу засновані на простій психології. Спочатку показують красиву картинку, потім піднімають самооцінку: «Щоб стати мільйонером, треба думати як мільйонер». Клієнт слухається порад і… ніякі його рожеві мрії не справджуються. Тоді найчастіше події розвиваються за одним із двох сценаріїв. Або ентузіазм лопає як мильна бульбашка і клієнт розчаровується в собі, або він розчаровуються тільки в методах, яким його навчили і він починає шукати нові «секрети успіху». Але трапляються й такі, хто покидає довіряти різним обіцянкам.

У сучасному світі більша частина інформації перебуває у вільному доступі. Відкрита наука, відкрите мистецтво, відкриті ЗМІ. Будь-хто незалежно від свого суспільного стану може користуватися цією інформацією. Це одна з особливостей західної цивілізації. То чому ж мають бути якісь тільки обраним відомі секрети? Звичайно, дещо все-таки недоступне. Є державні і комерційні таємниці, пропрієтарне ПЗ. Але ця інформація, здебільшого, має утилітарний, а не методичний характер. Приклавши трохи зусиль, можна створити її аналог і, можливо, він стане кращим за попередні реалізації. Складніше створити методики, зате їх не ховають — їх важко сховати. Наприклад, у корпорації Google кожному працівнику офіційно дозволено 20% робочого часу витрачати за своїм розсудом (байдикувати). При бажанні можна повторити цю практику у своїй компанії. Дійсно хороші знання не можуть не поширюватись. Кращі з інновацій через 1-2 десятиліття стануть нормою. Чим краща інновація, тим швидше вона «втікає» від своїх творців. Якщо щось нове з радістю копіюють, застосовують відразу кілька незалежних один від одного суб’єктів, то можна говорити, що це нове має великі перспективи. Так на Twitter один за одним з’являються клони. І навпаки, те, що тривалий час існує в одиничному екземплярі, має тенденцію бути неефективним. Отож, якщо вам пропонують ексклюзивний курс поліпшення життя методом, що застосовували ще за царя Гороха, а ви досі про нього нічого не чули — сміло відмовляйтесь. Зауваження: я не закликаю забувати свою історичну і родинну спадщину. Але нове виникає у теперішньому часі, а не в минулому.

Окремо хочу сказати про методики поліпшення розумових і творчих здібностей. Багато з них не приносять очікуваного ефекту. Ознайомившись з деякими, я побачив, що більша їх частина вимагає перебудови звичного типу мислення. Є одна із старих перевірених «аксіом» роботи мозку, так зване «магічне число». За цим правилом, короткочасна пам’ять людини може містити тільки 7±2 одиниць інформації. Припустимо, за методикою треба зберігати баланс Ян-Інь у вирішенні проблем. Я визнаю цю геніальну теорію китайської філософії. Але суб’єкту пропонується постійно тримати в голові правило «треба зберігати Ян-Інь». Отже, як мінімум одна дорогоцінна одиниця інформації використана. В народі про це кажуть: «Не забивай голову дурницями». Розум має бути вільним.

Не існує надзвичайних людей

Знання — це ще не все; їх треба вміти використати. І постійно виникає відчуття, що деякі люди мають талант це робити, чи не так? Але ж природжений рівень інтелекту різних людей не відрізняється сильно. А з деякими людьми навіть говорити складно — можна бути впевненим, що співрозмовник уже «все знає» і «на все у нього є відповідь». Як же їм вдається пробиватися до самих вершин? На мою думку, відповідь проста: девіз таких людей «Ніколи не досить». Існує теорія чотириступеневої моделі успіху:

1. Постановка мети
2. Суб’єкт робить що-небудь для втілення мети
3. Аналіз зробленого
4. Коригування своєї діяльності у відповідності із 3-ім ступенем

Більшість людей задовольняються тільки першими 2-3-ома, а то й лише 1-им ступенем. Отримавши який-небудь результат, що дозволяє далі не працювати, такі люди зупиняються. Вони хочуть комфорту. Іншим ніколи не досить. Якщо вони послідовно будуть виконувати чотириступеневу модель успіху і мати бажання, то мають неодмінно досягти успіху. Мають, але строгість вище викладеного порушує теорія Хаосу. Відомий сучасний філософ Нассім Талеб пояснює це на прикладі російської рулетки. У пістолет заряджають 5 холостих патронів і 1 бойовий. Гравець стріляє собі в рот і… залишається живий або помирає на місці. Зауважте, гравець і в тому, і в іншому випадках здійснює однакову дію — натиснення на курок. Але результат виходить різним. Тому не можна сказати, що правильний алгоритм дій неодмінно призводить до хорошого результату. Він тільки із певною імовірністю призводить до хорошого результату.

Не існує особливих речей

Теорії теоріями, а об’єктивна реальність накладає свої обмеження на прагнення людини зробити що-небудь. Для практично будь-якої діяльності потрібні речі. Люди співвідносять свої бажання зі своїми можливостями. Часто буває так, що не знаходиться достатньо «капіталу», щоб втілити омріяний проект і доводиться відмовитись від нього. Тоді події можуть розвиватися за одним із двох сценаріїв. Або суб’єкт гостро переживає невдачу і не робить нічого, замкнувшись у власних мріях і виправданнях. Або він вибирає щось по своїх силах і з великою ймовірністю досягає успіху. Б. Ґейтс каже: «Смажити бюргери в МакДоналдсі не нижче твоєї гідності.» Після вдало виконаного проекту «капітал» зазвичай збільшується (як в іграх жанру «стратегія») і може бути уже достатнім, щоб повернутись до втілення старих мрій. Адже — ніколи не досить!

Робити щось значне можна завжди, навіть, у дуже несприятливих умовах. От наприклад, Тарас Шевченко, перебуваючи в ув’язненні, зміг все-таки написати кілька творів.

Секретів не існує, кожен може більше. Треба тільки цінити своє життя дорожче.

Схожі записи

• 30.06.2012 -- Розчарування
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 05.03.2009 -- 3 рівні професійної компетентності
• 09.02.2009 -- Як писати чітко
• 17.01.2009 -- Критика і конструктив

Я виділив 3 рівні особистого розвитку у творчості.

1 рівень. Повзання

Автор прагне створити щось своє не маючи належної підготовки. Він не дотримується правил і канонів тому, що просто не знає їх. Зате його твори так часто бувають по-дитячому безпосередніми і щирими. Немає ніякого довгострокового планування. Сьогодні робить одне, а завтра круто змінює напрямок. Вчиться більше на своїх помилках, бо не має доступу до інформації зі своєї галузі і соціальних зв’язків із колегами. Успіх найбільше залежить від наполегливості і працьовитості. Результат творчості не виходить далі вузького кола людей: випадкових осіб і близьких. Достатній рівень для хобі.

2 рівень. Ходіння

Автор пройшов навчання і знає як треба робити справу. Вдосконалення у професіоналізмі полягає в будівництві системи правил і шаблонів. Старі шаблони час від часу замінюються на нові, більш загальні. Творчий процес стає регулярним і напрямленим. Праця стає звичкою. Автор вивчає досвід інших, досліджує їх методи роботи і відбирає найбільш підходящі для себе. Він самостійно навчається і спілкується з колегами. Крім наполегливості, успіх також залежить від інтелекту і уміння обробляти великі масиви інформації. Результат творчості знаходить визнання у широких колах. На цьому рівні можна заробити на життя чесною працею. Для більшості людей цей рівень стає останнім.

3 рівень. Політ

Але дехто проходить вогонь, воду та мідні труби і бачить об’єкт своєї праці в цілому. Подальше вдосконалення ховається у здатності віртуозно відсікати другорядне і чіткому баченні мети. Своїми несподіваними рішеннями автор часто дивує оточуючих. Їх реакція часто буває така: «То все так просто! Як же я сам не додумався!» На цьому рівні творець глобально впливає на розвиток своєї галузі.

Та все по порядку

Я хоч, ніби, й розумію усю ту «механіку», але, здається, треба не хапати зірок з неба, а орієнтуватися на другий рівень. Галілей і Ейнштейн теж успішно прошли перший і другий рівні по порядку. Жаль, з’являються тренінги і семінари, що пропонують успіх, не враховуючи цього факту.

Схожі записи

• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 24.04.2009 -- Секретів не існує
• 17.03.2009 -- Ідеї. Підсумки
• 09.02.2009 -- Як писати чітко
• 30.06.2012 -- Розчарування

Тема тексту

Тема і заголовок — це різні поняття. Заголовок важливий для управління увагою читача та для SEO-оптимізації. А в темі повинно бути чітко зазначено, про що хоче написати автор.

Головна думка тексту

Потрібно, пишучи текст, постійно мати на увазі, що хочете донести до людей. Добре уявити собі, що подумає (скаже чи зробить) читач під впливом прочитаного. Адже, якість написаного вимірюється саме у впливі, який має текст на читача. Текст формату «стаття» може мати тільки одну головну думку. Краще це правило не порушувати без потреби.

Ключові слова (теги)

Цього в школі не вчили, але знаємо із досвіду з ІТ, наскільки це може бути корисно.

Використання цих порад

Тему, головну думку і ключові слова треба обдумати до самого написання та тримати в голові до його кінця. З часом має стати все легше й легше планувати написання і тексти стануть чіткими та зрозумілими.

Професіоналам прохання не перейматися

Та ці поради тільки для новачків або надміру розсіяних людей. Майстер може порушувати письменницькі правила і йому нічого не буде. Більше того, майстру правила можуть тільки заважати зосередитись над змістом. Та про це я докладніше напишу в одній із наступних статей.

Щоб точно знати про ту статтю, а не згубитись серед великого Нету, підпишіться на RSS, якщо цього ще не зробили.

Схожі записи

• 09.09.2010 -- Відмова
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 24.04.2009 -- Секретів не існує
• 05.03.2009 -- 3 рівні професійної компетентності
• 17.01.2009 -- Критика і конструктив

Для успіху потрібно, щоб критика вела за собою конструктив: реальні кроки
вирішення проблеми. На практиці ж, мало хто розуміє як «кувати успіх» і за
критикою йде критика і знов критика. Адже критикувати легко…

Особливість національного характеру

Українці особливо добре вміють бачити недоліки інших. Така
наша національна риса характеру. І тому ми не можемо довго терпіти владу. На
Запорожжі гетьман був при владі в середньому 1-2 роки. Після чого запорожці
знаходили яку-небудь причину, чому гетьман поганий і обирали нового. Знайомо,
ага? Винятками були тільки Сагайдачний і Хмельницький, які керували справді
добре. Пізніших гетьманів епохи Руїни не рахуємо: вони дуже сильно залежали від
Московії. Не наставляли українці собі ніколи й сильної влади.

• Українську державу часів Хмельницького ніяк не можна назвати добре
  сконсолідованою. Соратники Хмельницького мали своє уявлення про хід війни та
  керування молодою державою.
• Українські державні утворення періоду
  Національно-визвольної революції початку XX ст. не підтримувалися всім
  населенням. УНР мала дуже слабку владу.
• Більш сильною владою здається гетьманат Скоропадського. Але, по-перше
  Скоропадський прийшов до влади з допомогою «зовнішніх» сил, а по-друге, частині
  українців така влада не сподобалася і вже через 8 місяців до влади прийшла
  Директорія. До речі, при Гетьманаті змінилося як мінімум 3 уряди.
• Досить радикальне націоналістичне спрямування Директорії подобалися
  далеко не всьому населенню і його ліва частина перейшла на бік більшовиків.
• Наступний епізод українського
  державотворення — часи ОУН-УПА. Не змогли націоналісти досягти єдності у
  складний час і розділилися на «бандерівців» і «мельниківців».

Чому в Україні ніколи не буде диктатури?

Наш час: народ на Помаранчевій революції відстояв своє право на свободу. І
хоч теперішня анархічна свобода, м’яко кажучи, не сприяє розвитку, народ
протестує здебільшого на словах, бо йому подобається когось покритикувати і
нічого не робити. В політичні лідери вибиваються ті, хто краще за інших
покаже народу брехливість опонента. Люди прихильні до тих, хто на них схожий.
Отже й голосують вони за тих, хто має такі самі риси. А саме: любов до критики.
І поки не згасне ця національна риса, в нашій країні не буде диктатури.

Критика у політтехнологіях

За останні 1-2 роки поширилася думка, що народ втомився від популізму
політиків і новим лідером країни стане особа, що зробить реальні та корисні
справи.

Подивимось хто тепер отримує, а хто втрачає народну
прихильність.

Литвин: отримує

Просто майстер критикувати і при цьому залишатися «чистим».
Класика.

Яценюк: отримує

Яценюк позиціонує себе як політика «нового покоління». Нібито він
здатний до конструктивної роботи. Що ж, трохи є. Та на мою думку, Яценюк просто
пливе за течією і робить тільки те, що користується попитом. Запитайте його про
те, що він думає про своїх колег і почуєте відповідь, схожу на відповідь
будь-якого політика «старшого покоління»: це все винні вони.

Мороз: втратив

Як іти до іншого табору, треба добре «пояснити» чому старі партнери
погані. Як Юля про Ющенка пояснює. Дурний!

Ющенко: втрачає

Мало критикує. Заслужив репутацію «м’якотілого».

Висновки: хочем щоб хтось був неправим. І нема різниці, чи самому
молоти язиком, чи дивитись як це роблять інші. Конструктивна діяльність —
другорядне.

Що робити?

Повторюся: за критикою має йти конструктив. Інакше критика залишається
красивими словами і призводить тільки до незадоволення. Просто втрачає сенс.
Кінцевий результат має бути таким, щоб його можна помацати або порахувати.

Щоправда, ця стаття також зразок критики без підтвердження справою. Ну майже
як ті політики.

Схожі записи

• 30.06.2012 -- Розчарування
• 06.08.2011 -- Про status quo в українській політиці
• 03.05.2011 -- Бен Ладеніада
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 15.04.2011 -- Сталін не «воз’єднував» Україну

Що, невже я справді так погано пишу, що ви мене не читаєте? Ні, мабуть, причина в іншому. Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність.

Недавно Ярослав Федорак нагадав нам про принцип Паретто або ж 80/20, за яким приблизно 20% роботи дають 80% результату. Тримаючи в голові цю чудову теорію, легко зрозуміти міркування, викладені у цій статті.

Кожен береже свій час. Це одна з ознак нашого покоління. Чи не тому в Інтернеті люди рідко читають текст більший за 5000-10000 знаків. Та й той текст, що відвідувач сайту вирішив-таки прочитати, найчастіше проглядається «через рядок» і сприймається поверхнево.

Хто тут правий: автор, який намагається донести якомога більше інформації чи сам читач, який просто береже свій час? Звичайно, на кожен випадок треба окремий суд, але доводиться визнати, що інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами. Читач тій зайвій інформації не радий, навіть якщо він «інфожер». Справді, чи багато ви читали такого, що дійсно сильно вплинуло на вас? За законом Паретто, небагато. А все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого. Тому, не тільки бажання зекономити час має підштовхувати до розумової гігієни.

Відомий психологічний принцип говорить, що людська увага може триматися тільки на максимум 7 об’єктах відразу. Це значить, що якщо хоча б яка-небудь дрібничка буде турбувати під час роботи, ефективність праці зменшиться на 1/7. Причому та дрібничка може породити нові асоціації і захопити ще більшу частку уваги. Тоді навіщо давати привід для таких «паразитів уваги»?

Це одна з причин, чому я дотримуюсь мінімалізму у виборі програм для роботи. Наприклад, у моєму улюбленому текстовому редакторі gedit відключаю панель інструментів, надаючи перевагу гарячим клавішам і меню. Яскраві картинки можуть відволікати увагу, це шум. Та це ще нічого, а от блимання банерів на сайтах дістає! Я не дивлюсь на картинки? Гаразд, «я» не дивлюсь, а от моя підсвідомість дивиться. Підсвідомість текст не читає, а розуміє тільки образи. Як образів у зовнішньому світі немає, то більш імовірно, що вони виникнуть самі у вигляді корисної думки, досить тільки злегка постаратись. Схожі поради дає китайське вчення Фен-Шуй: перед екзаменами, тощо слід позбавитись якомога більшої кількості речей у кімнаті.

Не подумайте, що все моє життя підпорядковане спартанському стилю. Але переконаний, мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання.

Схожі записи

• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 09.09.2010 -- Відмова
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж
• 23.11.2009 -- Імунітет проти недостовірності
• 02.10.2009 -- Теорії змови: як думають багаті і відомі?

Хакери і блогери думають. Дійсно думають, на відміну від маси, бо хочуть вразити світ. Щось-таки дають тому світу, а не тільки беруть. Вільні творці, трохи далекі від тупого заробляння-витрачання грошей — і цим щасливі. Не перекладають проблеми на чужі плечі, бо це — нижче їх гідності. Старанні, що так важко знайти в сучасному світі, де все поставлено на конвеєр. Мріють бути найкращими в своїй галузі. Не мають начальника і усе роблять по своїй волі.

Хакерство і блогерство — це рух. Рух — це життя. Хакери і блогери активно впливають на світ, «беруть» його. Вони легко пристосовуються до мінливого середовища IT. Якщо щось десь трапляється, вони серед перших реагують, шукають вихід, знаходять його і показують іншим.

Хакери і блогери відгороджені від зовнішнього світу стінами (не дуже товстими, як у Японії). Вони не самі відгородилися: лінь і недалекоглядність посереднього користувача відгородили їх. Посередній користувач із захопленням і деяким страхом ставиться до хакера, при цьому думаючи, що сам так ніколи не зможе. До блогера поваги трохи менше, але навряд чи посередній користувач з власної волі зробить спробу написати повноцінну статтю. Звичайно, не всі посередні користувачі такі. Багато з них виявляють свої таланти в інших сферах. Але більшість, все-таки, не бажає виявляти таланти або взагалі вважає, що ніяких талантів у них нема. А чому ж вони не можуть? Низький IQ, нестача грошей чи часу? З точки зору впевненої в собі, успішної і працьовитої людини, кожен може більше.

Хакери і блогери не вірять в існування кнопки (таблетки, амулету, заклинання), що дає успіх, багатство і щастя. Вони просто живуть за принципом «кожен може більше».

Схожі записи

• 12.03.2010 -- Замітка про імідж
• 23.11.2009 -- Імунітет проти недостовірності
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 13.08.2009 -- Як сталося, що правша взяв мишу у ліву руку?
• 24.07.2009 -- 9 правил вживання алкоголю