Здоровий глузд — це підмножина логічного і, притому, дуже мала.

Людина живе у світі з безліччю подій і зазвичай не задумується над тим, що звертає увагу тільки на невелику їх кількість і робить мізер їх інтерпретацій. Мозок людини не може обробляти відчуття усіма можливими способами. Робиться вибір і прикладається воля, щоб відділити важливе від неважливого. Звідси випливають наслідки:

• більша частина можливих висновків відкидається
• різні люди приходять до різних висновків, маючи однакові дані
• якщо глянути з іншої точки, то можна зробити інший висновок
• одні висновки кращі за інші і їх можна виявити, глянувши з іншої точки зору або покликавши на допомогу людину, яка добре тямить у цій темі

Ці наслідки, між іншим, теж мають не тільки сенс, але й здоровий глузд.

Дива поряд! Тільки ми мислимо надто шаблонно, щоб їх помічати. Ми здатні поглянути на речі геть інакше і… краще! Але чи варто ризикувати і самому вибирати серед безлічі інтерпретацій світу, коли є готові, перевірені поколіннями світоглядні системи? А порушив вікові заповіді — чекай проблем.

Обмеженість мозку людини робити висновки з вхідних даних — це причина існування здорового глузду і поділу на важливе та неважливе. Але, очевидно, подія не набуває важливості для суб’єкта довільно. У конкретній соціальній групі здоровим глуздом вважаються одні й ті ж переконання. Людей щось направляє. Еволюція. Індивіди, що надто переймаються некорисними фактами на зразок причини колючості їжаків, мають менше шансів на виживання. Я гадаю, що на початку еволюції людини, коли у неї виник розум, вона користувалася їм порівняно безцільно. Але згодом розум став використовуватися майже виключно для практичних цілей. Навіть, в історичний період ми бачимо, що європейські колонізатори були завзятішими, ніж індіанці чи аборигени і, в підсумку, майже повністю винищили їх.

Звичайно, цей процес повторюється на рівні онтогенезу. Діти народжуються без здатності розрізняти здоровий глузд, але набувають його з віком. Суспільство нав’язує їм один з різновидів здорового глузду, виробленого поколіннями. Але, я припускаю, що крім соціальної складової на цей процес може впливати якийсь ген, що програмує людину краще мотати на вус ті речі, які несуть практичну користь.

Колін Вілсон писав:

Людина — це континент, але раціональна частина її свідомості це всього-на-всього вузька садова стежина біля її будинку.

Я не стану закликати читачів вирушати в подорож диким континентом своєї свідомості, але варто пам’ятати (а рутина заглушує пам’ять), що наше буденне життя — це тільки один із безлічі видів існування.

Схожі записи

• 30.06.2012 -- Розчарування
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 22.03.2010 -- Розквіт України за Януковича?
• 25.02.2010 -- За високими стінами
• 17.05.2012 -- Як правильно програвати

З черв’ячої точки зору людина — хвора. Людина майже ніколи не діє адекватно, з точки зору насущних фізіологічних потреб і тому не мала б існувати як вид. Але людина існує і, думаю, досить-таки успішно, якщо заполонила собою планету. Проглядається тенденція, що в процесі видового і особистого розвитку істоти збільшують кількість відмов. Є види, що ставлять рекорди у силі, швидкості, плодючості. Люди поставили рекорд у категорії «Час проведений у неробстві». Люди, як біологічні (не соціальні) істоти, проводять майже усе життя у неробстві. Зате, коли беруться до дійсно необхідних для тіла дій, то (диво!) виявляється, що мають усе потрібне: вдосталь їжі, питва, тепло, гігієнічні засоби, медицину. Людина — снайпер серед тварин: іде до столу раз і за раз наїдається.

Чомусь прийнято думати про людську діяльність як про позитивне явище: із небуття зробити щось, наприклад, збудувати будинок. Але, може, людина більше творить негативно — як скульптор, а не як архітектор. Коли скульптор зробив красиву статую і його запитали, як йому це вдалося, він відповів просто: «Це не я. Статуя уже була в камені, а я тільки відсік зайве.» Є безліч можливостей до дії. Одні — вибираються. Усім іншим — відмова. Мармур, як відомо, в одних місцях обробляти легше, в інших — важче. Якби скульптори висікали там, де це легше робити, а не там, де це потрібно, то вийшла б не прекрасна скульптура, а безформенні шматки, подібні до результатів життєдіяльності черв’яка.

Схожі записи

• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки
• 25.02.2010 -- За високими стінами

Останнім часом я познайомився із багатьма людьми, світогляд і спосіб життя яких кардинально відрізняються від моїх. Інколи їх вчинки і слова здавалися мені дивними, дурними чи смішними. Та я не думаю, що вони (більшість з них) — погані люди. Просто світогляд кожної людини схожий на кристал — він має напрямок росту. Не всяка інформація «чіпляється» до світогляду і стає його частиною. Інформація, що не суперечить раніше набутому досвіду, сприймається позитивно і стає частиною «кристала світогляду». Решта сприймається негативно або ігнорується. Наприклад, неможлива конструктивна дискусія між віруючою людиною і атеїстом або між віруючими різних релігій. Вони будуть приводити один одному аргументи, несумісні із «кристалом світогляду» опонента. Переконати можна тільки мовою співбесідника і підлаштувавшись під його світогляд. Це повторить вам будь-який фахівець із НЛП. А от схожі люди домовитись можуть, часом їм і домовлятись нема про що — усе з півслова розуміють. Такі люди тяжіють одні до одних і утворюють невеликі групи за інтересами. Взяти для прикладу, мій блог. В україномовному секторі Інтернету мільйони користувачів, а лояльними його читачами можуть стати тільки кілька тисяч. Світогляд і спосіб життя решти не перетинаються з моїми.

Отже, суть у тому, що кожен має свій, унікальний «кристал світогляду». Запитання про те, чий світогляд кращий, схоже, є некоректним. Ось ескімос, який одягнутий у кілька шарів хутра і шкур. А ось папуас, який вдягнутий в одну лише пов’язку на стегнах. Кожен з них вважає, що вдягається правильно. Так воно і є, поки ескімос і папуас перебувають у своїх рідних країнах. Але коли один із них приїде в гості до іншого :) , то отримає когнітивний дисонанс.

Великою помилкою є судити іншу, далеку світоглядно, людину за своїм зразком (в чужий монастир зі своєю вірою не ходять). Але світогляд деяких людей не дозволяє їм проводити інтелектуальні операції над таким поняттям як «світогляд». :) Внаслідок часто виникає нерозуміння. Яскравий приклад цього — конспірологічна теорія щодо світового уряду. Звичайно, є невеличка ймовірність, що таємний світовий уряд існує, але я вважаю ці теорії наслідком того, що чимало людей оцінюють за своїми стандартами і стереотипами усіх без розбору. А політики, банкіри і бізнесмени світового та державного рівнів мають світогляд і спосіб життя, дуже відмінний від світогляду і способу життя середньостатистичного читача цієї статті. Якщо я не розумію якусь колоритну тітоньку із сільського магазину, то хіба варто очікувати, що я зрозумію великого політика і правила спільноти світової верхівки? Тим більш, що доступу до них нема. ЗМІ дуже поверхнево і нерідко викривлено показують їхнє життя.

Ви ж не думаєте насправді, що всі політики злі, тому що вони політики? Маячня! Усе має свою причину. Кожен діє так, як вважає за потрібне, у відповідності зі своїм світоглядом. Кожен хоче досягти успіху, хоч би які б мізерні не були його амбіції. Це природно — боротися за свої погляди. У рамках свого шляху до успіху людина будує стратегію поведінки. От переконання, що треба тепло вдягатися, рятує ескімоса від холоду. Яка стратегія буде оптимальною для отримання і утримання влади? Чи та, що треба бути чесним і благородним? Чи, може, краще спрацює стратегія навішування лапші на вуха? Від того, яка мотивація виявиться сильнішою, схоже і залежить доля країни: процвітати їй чи занепасти. Головний недолік демократії, на мою думку: толерантність до демагогії. До влади можуть прийти люди не чесні, а просто симпатичні, хитрі і з добре підвішеним язиком. Ця тенденція зовнішньо може бути схожою на те, що існує якась окрема розумна сила, яка усім керує. Сучасний політичний світ надто складний, щоб не робити про нього інколи хибних висновків.

Вищевикладене переконання, що зрозуміти відмінних людей важко, слід використовувати з розумом. Верхівка багата — отже вона не так ставиться до грошей, як бідні. Верхівка має велику владу — отже вона не так ставиться до підопічних, як який-небудь дрібний бізнесмен. Але у дечому вони такі самі, як і звичайний народ. Наприклад, вони, як представники виду Homo Sapiens, мають такі ж біологічні потреби. І так само спілкуються із рівними собі. Тому я не виключаю можливості дрібних теорії змови на зразок тієї, що теракт 11 вересня був спланований і реалізований урядом США. Чи не було таких випадків, коли ви цілим колективом приховували що-небудь від начальства? «А давайте скажемо, що нам не задавали…» — готують свою маленьку змову учні чи студенти. Наслідки відмови від участі неприємні і у змові беруть участь усі, хоч би й комусь це не подобалось. Але довготривалі змови — рідкісне явище. Звичайно вони відбуваються від оказії до оказії. Не бачу причин, чому сильні світу цього були б у школі відмінниками по поведінці і не повторюють ці самі «фокуси» тепер. Роль начальства у цьому випадку належить народу, допоки існує демократія і ринкова економіка. Головне, щоб не дізналось начальство (народ) і була мотивація для більшості змовників. Друге дає велику непередбачуваність для рядового громадянина. Важко передбачити мотивацію несхожої людини.

Схожі записи

• 03.10.2008 -- Міф про всемогутню таблетку або успіх не купити за гроші
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 06.08.2011 -- Про status quo в українській політиці
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки

Ворога треба знати в лице: його сутність і природу. Тоді з ним можна усвідомлено боротися. Хоча просто визнавати його існування — теж досягнення. Якщо вам здається, що мотивація до дій уже не та, що раніше — то ця стаття для вас. Це намагання вияснити причину «вигорання».

У одному експерименті щурам створили усі умови для комфортного існування. Їх поселили у простору клітку, вдосталь годували, поставили «колеса» і драбинки, по яких вони могли лазити, забезпечили сексуальними партнерами. Такий собі щурячий рай. Коли гризуни звикли до свого безбідного існування, науковці відкрили з клітки дверцята у темні лабіринти. У щурів не було ніяких видимих причин залишати свою затишну клітку, але вони проявили великий інтерес до невідомого і лізли у лабіринт.

Людям і вищим тваринам характерна цікавість, сенсорний голод. З цієї причини люди розважаються, люблять мистецтво, науку, приймають наркотики. У підсумку все зводиться до одного — отримання сигналів із зовнішнього світу. Сигнали можуть бути різними за важливістю: важливі і неважливі (шум). Перевага надається більш важливим сигналам. Також сигнали можуть бути знайомі і незнайомі. Із експерименту із щурами ми побачили, що якщо інші інстинкти задоволені, то перевага надається незнайомим сигналам. Дослідження незнайомих сигналів дає можливість здійснювати експансію. Кожен живий організм готовий більш повно задовольняти свої потреби і збільшувати свій вплив у навколишньому середовищі. Це — інстинкт експансії. Людина — не виняток; вона теж живий організм. Спочатку новий проект задовольняє цей інстинкт. А пізніше незнайомі явища та процеси пізнаються і інстинкт не знаходить задоволення — з’являються чортенята.

Ось так усе просто. Причини «вигорання» не зовнішні суспільні, а внутрішні біологічні. Тому нема сенсу перекладати всю вину на менталітет, особистий характер, виховання, владу. Однак суспільство в обмеженій мірі, звичайно, може вплинути на інстинкти. Особливо добре це вдається у тоталітарних державах.

Можна задовольнити свій інстинкт експансії. Саме він сподвигає людей на вдосконалення. Це завдяки йому люди винайшли велосипед, долаючи труднощі (інші інстинкти), а не продовжили ходити пішки. Можливо не в цій справі у вас талант. Але людина здатна до довгострокового планування. Причому цим розвиненіше суспільство і окремий індивід, тим більше сил і часу приділяється плануванню. Так, деякі первісні племена не знають про залежність між статевим актом і народженням дитини. Термін у 9 місяців занадто великий для них. Більшість сучасних професій вимагають від людини місяців і років праці. І чортенята можуть цьому серйозно перешкоджати. Як і з багатьма іншими, суспільство не завжди «дружить» із інстинктом експансії. Тому треба вміти приглушувати його або направляти у потрібному напрямку. Та це вже може бути темою для іншої статті.

P. S. Хоч і вищевикладене виглядає більш-менш переконливо, але все одно мені в ньому дещо не подобається: сире воно, тільки чернетка. Поспостерігати б ще, подумати, витримати паузу, щоб довести усе до більш стрункої форми.

Схожі записи

• 09.09.2010 -- Відмова
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж

Здається, людина уже все робить правильно, звільнилася від найпоширеніших стереотипів нашого часу, має усі об’єктивні умови іти до свого щастя. І починає це робити. Але всередині кожного з нас живуть чортенята. І вони ніколи не атакують на початку шляху. Тільки коли уже видно перші результати роботи, чортенята нагадують про своє існування. Спочатку це виглядає досить безневинно. Трохи більше часу на відпочинок, щось відкласти на потім, десь порушити стару хорошу звичку. І так помалу майбутні генії стають звичайнісінькими людьми.

Загальновідомий факт, що більшість людей рано чи пізно відчувають «вигорання». Їх перестають цікавити їхні справи, хоч би й раніше вони приділяли їм багато часу, працювали натхненно і були у цьому щасливими. Чому? Тут мені дуже важко дати відповідь. Що змінюється з часом у психіці людини? На перший погляд мало би бути все навпаки: добре знане подобається більше. Таке враження, що є якась стеля, стукнувшись головою об яку, все тіло відразу зіщулюється. Можливо у читачів є які-небуть пояснення — пишіть.

Навколо себе я спостерігаю чимало таких людей, які починали дуже добре. Не ліниві, дуже розумні, без комплексів. Але чортенята знищили у них жагу життя. Ні, не об’єктивні фактори; у людей, про яких я зараз кажу, не було ніяких сторонніх причин до цього.

Тому чортенят треба перемагати. Увага, перемагати, а не перемогти — їх неможливо знищити, а можна тільки загнати у глухий куток. Робити це регулярно і наполегливо. Ось усередині заворушились якісь лінь, страх чи апатія — це чортенята. Перемагай їх!

Схожі записи

• 09.09.2010 -- Відмова
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 26.04.2011 -- Їхні Чорнобильські походеньки

Проживши не такий вже й великий проміжок часу, я прийшов до простого висновку: секретів не існує. Не існує надзичайних речей, знань, людей. А якщо десь є щось, що мені недоступне, то такі винятки тільки підтверджують загальне правило. Тож той, хто прагне успіху, хай не витрачає свій дорогоцінний час на пошуки надзичайного.

Не існує секретних знань

Останнім часом стали популярними книги і тренінги з інтригуючими назвами на зразок «Як стати мільйонером за 365 днів», «Секрети успіху бізнесмена Петрика П’яточкіна» чи, навіть, «Заговори сибірської знахарки на багатство». Більшість з цих книг пишуться людьми, що не пройшли, як кажуть, «вогонь, воду і мідні труби». І люди, що їх читають (проходять) дуже рідко стають успішнішими, не заробляють мільйонів.

Методи такого бізнесу засновані на простій психології. Спочатку показують красиву картинку, потім піднімають самооцінку: «Щоб стати мільйонером, треба думати як мільйонер». Клієнт слухається порад і… ніякі його рожеві мрії не справджуються. Тоді найчастіше події розвиваються за одним із двох сценаріїв. Або ентузіазм лопає як мильна бульбашка і клієнт розчаровується в собі, або він розчаровуються тільки в методах, яким його навчили і він починає шукати нові «секрети успіху». Але трапляються й такі, хто покидає довіряти різним обіцянкам.

У сучасному світі більша частина інформації перебуває у вільному доступі. Відкрита наука, відкрите мистецтво, відкриті ЗМІ. Будь-хто незалежно від свого суспільного стану може користуватися цією інформацією. Це одна з особливостей західної цивілізації. То чому ж мають бути якісь тільки обраним відомі секрети? Звичайно, дещо все-таки недоступне. Є державні і комерційні таємниці, пропрієтарне ПЗ. Але ця інформація, здебільшого, має утилітарний, а не методичний характер. Приклавши трохи зусиль, можна створити її аналог і, можливо, він стане кращим за попередні реалізації. Складніше створити методики, зате їх не ховають — їх важко сховати. Наприклад, у корпорації Google кожному працівнику офіційно дозволено 20% робочого часу витрачати за своїм розсудом (байдикувати). При бажанні можна повторити цю практику у своїй компанії. Дійсно хороші знання не можуть не поширюватись. Кращі з інновацій через 1-2 десятиліття стануть нормою. Чим краща інновація, тим швидше вона «втікає» від своїх творців. Якщо щось нове з радістю копіюють, застосовують відразу кілька незалежних один від одного суб’єктів, то можна говорити, що це нове має великі перспективи. Так на Twitter один за одним з’являються клони. І навпаки, те, що тривалий час існує в одиничному екземплярі, має тенденцію бути неефективним. Отож, якщо вам пропонують ексклюзивний курс поліпшення життя методом, що застосовували ще за царя Гороха, а ви досі про нього нічого не чули — сміло відмовляйтесь. Зауваження: я не закликаю забувати свою історичну і родинну спадщину. Але нове виникає у теперішньому часі, а не в минулому.

Окремо хочу сказати про методики поліпшення розумових і творчих здібностей. Багато з них не приносять очікуваного ефекту. Ознайомившись з деякими, я побачив, що більша їх частина вимагає перебудови звичного типу мислення. Є одна із старих перевірених «аксіом» роботи мозку, так зване «магічне число». За цим правилом, короткочасна пам’ять людини може містити тільки 7±2 одиниць інформації. Припустимо, за методикою треба зберігати баланс Ян-Інь у вирішенні проблем. Я визнаю цю геніальну теорію китайської філософії. Але суб’єкту пропонується постійно тримати в голові правило «треба зберігати Ян-Інь». Отже, як мінімум одна дорогоцінна одиниця інформації використана. В народі про це кажуть: «Не забивай голову дурницями». Розум має бути вільним.

Не існує надзвичайних людей

Знання — це ще не все; їх треба вміти використати. І постійно виникає відчуття, що деякі люди мають талант це робити, чи не так? Але ж природжений рівень інтелекту різних людей не відрізняється сильно. А з деякими людьми навіть говорити складно — можна бути впевненим, що співрозмовник уже «все знає» і «на все у нього є відповідь». Як же їм вдається пробиватися до самих вершин? На мою думку, відповідь проста: девіз таких людей «Ніколи не досить». Існує теорія чотириступеневої моделі успіху:

1. Постановка мети
2. Суб’єкт робить що-небудь для втілення мети
3. Аналіз зробленого
4. Коригування своєї діяльності у відповідності із 3-ім ступенем

Більшість людей задовольняються тільки першими 2-3-ома, а то й лише 1-им ступенем. Отримавши який-небудь результат, що дозволяє далі не працювати, такі люди зупиняються. Вони хочуть комфорту. Іншим ніколи не досить. Якщо вони послідовно будуть виконувати чотириступеневу модель успіху і мати бажання, то мають неодмінно досягти успіху. Мають, але строгість вище викладеного порушує теорія Хаосу. Відомий сучасний філософ Нассім Талеб пояснює це на прикладі російської рулетки. У пістолет заряджають 5 холостих патронів і 1 бойовий. Гравець стріляє собі в рот і… залишається живий або помирає на місці. Зауважте, гравець і в тому, і в іншому випадках здійснює однакову дію — натиснення на курок. Але результат виходить різним. Тому не можна сказати, що правильний алгоритм дій неодмінно призводить до хорошого результату. Він тільки із певною імовірністю призводить до хорошого результату.

Не існує особливих речей

Теорії теоріями, а об’єктивна реальність накладає свої обмеження на прагнення людини зробити що-небудь. Для практично будь-якої діяльності потрібні речі. Люди співвідносять свої бажання зі своїми можливостями. Часто буває так, що не знаходиться достатньо «капіталу», щоб втілити омріяний проект і доводиться відмовитись від нього. Тоді події можуть розвиватися за одним із двох сценаріїв. Або суб’єкт гостро переживає невдачу і не робить нічого, замкнувшись у власних мріях і виправданнях. Або він вибирає щось по своїх силах і з великою ймовірністю досягає успіху. Б. Ґейтс каже: «Смажити бюргери в МакДоналдсі не нижче твоєї гідності.» Після вдало виконаного проекту «капітал» зазвичай збільшується (як в іграх жанру «стратегія») і може бути уже достатнім, щоб повернутись до втілення старих мрій. Адже — ніколи не досить!

Робити щось значне можна завжди, навіть, у дуже несприятливих умовах. От наприклад, Тарас Шевченко, перебуваючи в ув’язненні, зміг все-таки написати кілька творів.

Секретів не існує, кожен може більше. Треба тільки цінити своє життя дорожче.

Схожі записи

• 30.06.2012 -- Розчарування
• 02.09.2009 -- Справжнє обличчя чортенят — інстинкт експансії
• 05.03.2009 -- 3 рівні професійної компетентності
• 09.02.2009 -- Як писати чітко
• 17.01.2009 -- Критика і конструктив

Я виділив 3 рівні особистого розвитку у творчості.

1 рівень. Повзання

Автор прагне створити щось своє не маючи належної підготовки. Він не дотримується правил і канонів тому, що просто не знає їх. Зате його твори так часто бувають по-дитячому безпосередніми і щирими. Немає ніякого довгострокового планування. Сьогодні робить одне, а завтра круто змінює напрямок. Вчиться більше на своїх помилках, бо не має доступу до інформації зі своєї галузі і соціальних зв’язків із колегами. Успіх найбільше залежить від наполегливості і працьовитості. Результат творчості не виходить далі вузького кола людей: випадкових осіб і близьких. Достатній рівень для хобі.

2 рівень. Ходіння

Автор пройшов навчання і знає як треба робити справу. Вдосконалення у професіоналізмі полягає в будівництві системи правил і шаблонів. Старі шаблони час від часу замінюються на нові, більш загальні. Творчий процес стає регулярним і напрямленим. Праця стає звичкою. Автор вивчає досвід інших, досліджує їх методи роботи і відбирає найбільш підходящі для себе. Він самостійно навчається і спілкується з колегами. Крім наполегливості, успіх також залежить від інтелекту і уміння обробляти великі масиви інформації. Результат творчості знаходить визнання у широких колах. На цьому рівні можна заробити на життя чесною працею. Для більшості людей цей рівень стає останнім.

3 рівень. Політ

Але дехто проходить вогонь, воду та мідні труби і бачить об’єкт своєї праці в цілому. Подальше вдосконалення ховається у здатності віртуозно відсікати другорядне і чіткому баченні мети. Своїми несподіваними рішеннями автор часто дивує оточуючих. Їх реакція часто буває така: «То все так просто! Як же я сам не додумався!» На цьому рівні творець глобально впливає на розвиток своєї галузі.

Та все по порядку

Я хоч, ніби, й розумію усю ту «механіку», але, здається, треба не хапати зірок з неба, а орієнтуватися на другий рівень. Галілей і Ейнштейн теж успішно прошли перший і другий рівні по порядку. Жаль, з’являються тренінги і семінари, що пропонують успіх, не враховуючи цього факту.

Схожі записи

• 17.05.2012 -- Як правильно програвати
• 24.04.2009 -- Секретів не існує
• 17.03.2009 -- Ідеї. Підсумки
• 09.02.2009 -- Як писати чітко
• 30.06.2012 -- Розчарування

Для успіху потрібно, щоб критика вела за собою конструктив: реальні кроки
вирішення проблеми. На практиці ж, мало хто розуміє як «кувати успіх» і за
критикою йде критика і знов критика. Адже критикувати легко…

Особливість національного характеру

Українці особливо добре вміють бачити недоліки інших. Така
наша національна риса характеру. І тому ми не можемо довго терпіти владу. На
Запорожжі гетьман був при владі в середньому 1-2 роки. Після чого запорожці
знаходили яку-небудь причину, чому гетьман поганий і обирали нового. Знайомо,
ага? Винятками були тільки Сагайдачний і Хмельницький, які керували справді
добре. Пізніших гетьманів епохи Руїни не рахуємо: вони дуже сильно залежали від
Московії. Не наставляли українці собі ніколи й сильної влади.

• Українську державу часів Хмельницького ніяк не можна назвати добре
  сконсолідованою. Соратники Хмельницького мали своє уявлення про хід війни та
  керування молодою державою.
• Українські державні утворення періоду
  Національно-визвольної революції початку XX ст. не підтримувалися всім
  населенням. УНР мала дуже слабку владу.
• Більш сильною владою здається гетьманат Скоропадського. Але, по-перше
  Скоропадський прийшов до влади з допомогою «зовнішніх» сил, а по-друге, частині
  українців така влада не сподобалася і вже через 8 місяців до влади прийшла
  Директорія. До речі, при Гетьманаті змінилося як мінімум 3 уряди.
• Досить радикальне націоналістичне спрямування Директорії подобалися
  далеко не всьому населенню і його ліва частина перейшла на бік більшовиків.
• Наступний епізод українського
  державотворення — часи ОУН-УПА. Не змогли націоналісти досягти єдності у
  складний час і розділилися на «бандерівців» і «мельниківців».

Чому в Україні ніколи не буде диктатури?

Наш час: народ на Помаранчевій революції відстояв своє право на свободу. І
хоч теперішня анархічна свобода, м’яко кажучи, не сприяє розвитку, народ
протестує здебільшого на словах, бо йому подобається когось покритикувати і
нічого не робити. В політичні лідери вибиваються ті, хто краще за інших
покаже народу брехливість опонента. Люди прихильні до тих, хто на них схожий.
Отже й голосують вони за тих, хто має такі самі риси. А саме: любов до критики.
І поки не згасне ця національна риса, в нашій країні не буде диктатури.

Критика у політтехнологіях

За останні 1-2 роки поширилася думка, що народ втомився від популізму
політиків і новим лідером країни стане особа, що зробить реальні та корисні
справи.

Подивимось хто тепер отримує, а хто втрачає народну
прихильність.

Литвин: отримує

Просто майстер критикувати і при цьому залишатися «чистим».
Класика.

Яценюк: отримує

Яценюк позиціонує себе як політика «нового покоління». Нібито він
здатний до конструктивної роботи. Що ж, трохи є. Та на мою думку, Яценюк просто
пливе за течією і робить тільки те, що користується попитом. Запитайте його про
те, що він думає про своїх колег і почуєте відповідь, схожу на відповідь
будь-якого політика «старшого покоління»: це все винні вони.

Мороз: втратив

Як іти до іншого табору, треба добре «пояснити» чому старі партнери
погані. Як Юля про Ющенка пояснює. Дурний!

Ющенко: втрачає

Мало критикує. Заслужив репутацію «м’якотілого».

Висновки: хочем щоб хтось був неправим. І нема різниці, чи самому
молоти язиком, чи дивитись як це роблять інші. Конструктивна діяльність —
другорядне.

Що робити?

Повторюся: за критикою має йти конструктив. Інакше критика залишається
красивими словами і призводить тільки до незадоволення. Просто втрачає сенс.
Кінцевий результат має бути таким, щоб його можна помацати або порахувати.

Щоправда, ця стаття також зразок критики без підтвердження справою. Ну майже
як ті політики.

Схожі записи

• 30.06.2012 -- Розчарування
• 06.08.2011 -- Про status quo в українській політиці
• 03.05.2011 -- Бен Ладеніада
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 15.04.2011 -- Сталін не «воз’єднував» Україну

Що, невже я справді так погано пишу, що ви мене не читаєте? Ні, мабуть, причина в іншому. Просто гублюся серед океану інформації, більша частина якої має сумнівну цінність.

Недавно Ярослав Федорак нагадав нам про принцип Паретто або ж 80/20, за яким приблизно 20% роботи дають 80% результату. Тримаючи в голові цю чудову теорію, легко зрозуміти міркування, викладені у цій статті.

Кожен береже свій час. Це одна з ознак нашого покоління. Чи не тому в Інтернеті люди рідко читають текст більший за 5000-10000 знаків. Та й той текст, що відвідувач сайту вирішив-таки прочитати, найчастіше проглядається «через рядок» і сприймається поверхнево.

Хто тут правий: автор, який намагається донести якомога більше інформації чи сам читач, який просто береже свій час? Звичайно, на кожен випадок треба окремий суд, але доводиться визнати, що інколи автор захоплюється і засипає читача зайвими словами. Читач тій зайвій інформації не радий, навіть якщо він «інфожер». Справді, чи багато ви читали такого, що дійсно сильно вплинуло на вас? За законом Паретто, небагато. А все інше — це інформаційний шум, що відволікає від дійсно важливого. Тому, не тільки бажання зекономити час має підштовхувати до розумової гігієни.

Відомий психологічний принцип говорить, що людська увага може триматися тільки на максимум 7 об’єктах відразу. Це значить, що якщо хоча б яка-небудь дрібничка буде турбувати під час роботи, ефективність праці зменшиться на 1/7. Причому та дрібничка може породити нові асоціації і захопити ще більшу частку уваги. Тоді навіщо давати привід для таких «паразитів уваги»?

Це одна з причин, чому я дотримуюсь мінімалізму у виборі програм для роботи. Наприклад, у моєму улюбленому текстовому редакторі gedit відключаю панель інструментів, надаючи перевагу гарячим клавішам і меню. Яскраві картинки можуть відволікати увагу, це шум. Та це ще нічого, а от блимання банерів на сайтах дістає! Я не дивлюсь на картинки? Гаразд, «я» не дивлюсь, а от моя підсвідомість дивиться. Підсвідомість текст не читає, а розуміє тільки образи. Як образів у зовнішньому світі немає, то більш імовірно, що вони виникнуть самі у вигляді корисної думки, досить тільки злегка постаратись. Схожі поради дає китайське вчення Фен-Шуй: перед екзаменами, тощо слід позбавитись якомога більшої кількості речей у кімнаті.

Не подумайте, що все моє життя підпорядковане спартанському стилю. Але переконаний, мінімалізм і робоче місце — це хороше поєднання.

Схожі записи

• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 09.09.2010 -- Відмова
• 12.03.2010 -- Замітка про імідж
• 23.11.2009 -- Імунітет проти недостовірності
• 02.10.2009 -- Теорії змови: як думають багаті і відомі?

І деякі люди, особливо ті, що мають доступ до Інтернету, захворівають на інфожерство. Симптоми прості: хочеться, хочеться і хочеться прочитати (подивитись, послухати) щось нове. Виникає постійний страх щось цікаве і корисне пропустити. Залишившись без доступу до Мережі, хворий йде до телевізора, книжки чи будь-якого іншого джерела інформації. Він їх поглинає без будь-якої поставленої мети — просто по звичці, щоб дізнатись ЩОСЬ. Такі люди багато знають, але мало розуміють. Не вистачає часу добре пороздумувати над новою інформацією. І тим більше його не вистачає щоб свій вантаж знань використати. І, взагалі, ніколи ні на що його не вистачає. Пам’ять, увага і зір притуплюються, здоров’я слабне, а особисте життя відходить у дальній запилений куток. Причина цієї хвороби банальна — лінь. Можете назвати кілька таких знайомих? А може і у вас самих такі проблеми?

Я за собою помітив, що найкраще мені думається після пасивного розумового відпочинку. Достатньо на день-другий відволіктися, ніякої нової інформації не отримувати і тоді, повернувшись до активної розумової праці (навчання), усе сприймається глибше і часто під новим кутом. Частіше виникають ідеї і, головне, процес «ворушіння мізками» дає задоволення. Причому як споживання чужого контенту, так і свій власний творчий процес.

Відштовхуючись від цих роздумів, треба хоч якої-небудь розумової гігієни дотримуватись. Думаю, більшість моїх читачів знають свої місця, де вони засиджуються: соціалки, RSS-рідери, форуми, телевізор, просто ходіння по лінках. Тільки важливо добре відчувати «золоту середину».

Далі буде…

Схожі записи

• 28.11.2008 -- Тону в океані інформації. Частина ІІ. Шум
• 30.06.2012 -- Розчарування
• 01.05.2011 -- Постійна і неухильна деградація комунізму, бо така його суть
• 09.09.2010 -- Відмова
• 23.11.2009 -- Імунітет проти недостовірності