Це статті в категорії УкраїнаRSS-стрічка категорії

Історія незалежної України. Частина 2. Розруха 90-их

· · Один коментар

Продовження циклу статей про незалежність України. Раніше я написав про саме отримання незалежності у 1991. Сьогодні пишу про розруху 90-их років.

90-ті загалом

В радянському «безкласовому» суспільстві насправді було два класи: прості громадяни і невеличка купка партійних функціонерів. Нові часи не принесли нічого хорошого ні для тих, ні для інших.

Низи не вміли господарювати по-новому. Радянська система освіти добре вчила точним та природничим наукам, перекручувала суть гуманітарних і давала тільки найпримітивніші та вироджені уявлення про економічну і правничу сферу. Народу залишалося тільки підглядати те, що показували про Захід і його атрибути по телевізору. Тобто громадяни тільки розуміли переваги демократії і ринкової економіки, а мали варварські уявлення про те, як здійснити свої мрії на практиці. Також хибно вважали, що основну масу змін повинна провести влада, як це завжди було при режимі. І талановитий та працьовитий народ біднів і терпляче чекав на зміни, замість того, щоб самому щось змінювати.

Верхи не знали, що робити. При тоталітарному режимі була мета — при демократії мети не стало. Політики розлінувалися і не бажали витягати Україну вчасно із економічної кризи, у яку вона ввійшла. Зате влада, більшу частину якої складали колишні комуністи і кагебісти, вчилася жити розкішно: вілли, яхти, лексуси — на це потрібно багато грошей, а чесних заробітків не завжди вистачало. Цього у школі не вчили і, навіть, по телевізору багато не показували, але верхи вчилися на власних помилках — як жити у корумпованому суспільстві. Це наша рідна корінна українська корупція, ні у кого не запозичена.

Пасивність — ось хороше означення для тих часів. Суспільство зайшло у ступор. Не дивно, що вперед почали виходити сили, які мали найменше зв’язків із цим недієздатним суспільством — кримінальні угрупування. Вони утворили в українському супільстві ще один клас. Як я уже колись згадував, зробити бізнес тоді можна було легко, досить тільки не перейматися законом і мораллю. На кінець 90-их в Україні виникла бізнес-еліта, що утворилася, в першу чергу, із бувших авторитетів. Цей бізнес, по-перше, був напівкримінальним, а по-друге, не маючи досвіду, напівпрофесіональним.

28 червня 1996 року. Конституція, гімн, прапор та герб

Після довгих рефлексій Верховна Рада приймає Конституцію. Чому ж довелося чекати аж 5 років? 5 років держава не мала власного правового стовбура та важливого символу національної єдності. Слова Державного гімну прийняли аж у 2003 році, а Великий герб не затвердили й досі. Офіційна назва України — «Україна». У Росії — Російська Федерація; у Франції — Французька Республіка; у Гондураса — Республіка Гондурас. У світі є тільки кілька держав, досить скромних, щоб не мати офіційної «довгої» назви. Із назвами найвищих державних органів теж не все добре. Верховна Рада, Кабінет Міністрів — це все назви успадковані від Радянського Союзу. Від них відмовилася і Росія — спадкоємиця СРСР, і Білорусь, де режим досі зберігається майже недоторканним. Чому Україна має бути саме без’ядерною позаблоковою, а не ядерною та активною державою. Належної дискусії не було проведено. Також я не розумію, чому ці історично важливі для країни питання не винесли на референдум, а вирішили по-совковому, волею 450 депутатів.

Символи — це сконцентрований світогляд. Україна досі не має власного повного набору символів. Як після цього обговорювати створення національної ідеї?

Далі буде. RSS допоможе бути в курсі.

Категорія: Україна

Історія незалежної України. Частина 1. Романтика перших кроків

· · 5 коментарів

Достали мене політики! Якщо ви українець, то такі слова вас не здивують. Навіть звично. Але так не має бути! І ці роздуми про рідну політику довели до роздумів про рідну історію. Тому й пишу цикл статей про історію незалежної України. Планується 4 статті, але, можливо, вистачить сил на більше. Вони не претендують на глибоке наукове дослідження, а, скоріш, тільки спонукають до роздумів. Тому, можливо, буде трохи суб’єктивізму.

24 серпня 1991 року. Незаслужена незалежність

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Ось так уявляли собі патріоти України її визволення. Але незалежність далася пострадянським республікам даром. Зазвичай такого не буває.

Народ (чи краще сказати населення?), не був готовий. Розпад Радянського Союзу стався «зверху». Не був готовий як нація. Пересічному громадянинові новоствореної республіки соромно було якось називати себе українцем. Не вчили цьому, а вчили «марксизму-ленінізму». І не був готовий до нових капіталістичних умов господарювання. І не горів бажанням все виправити якомога швидше, навчитися жити інакше.

1 грудня 1991 року. Перше досягнення і перша помилка

Отже, народ (чи все ж таки населення?) виявив волю жити в незалежній Україні. От тільки його воля не була «якісною». Чи може у справді демократичній державі з вільнодумаючими громадянами бути результат референдуму більше 90%? Отримали демократію, а ще не навчилися нею користуватися. Не навчилися мати свою думку, а не повторювати чужу. Думали так: «Усі зараз за незалежність, то хай буду і я. Кравчук зараз Голова Верховної Ради, то хай буде Президентом.»

Вийшла така невідповідність, що було декларовано розбудову незалежної демократичної країни, а для виконання президентських обов’язків вибрано людину з минулим, пов’язаним з Комуністичною партією. Кравчук тільки у серпні 1991 року вийшов зі складу Компартії. Це те ж саме, що робилося у Радянському Союзі: говорили одне, а робили інше.

А змінити життя на краще тоді було зовсім нескладно. Як кажуть: «Стежку найлегше протоптати весною». Я думаю, В’ячеслав Чорновіл був останнім великим українським політиком. Нема зараз таких.

Далі буде тільки цікавіше. Якщо цього ще не зробили, підпишіться на RSS, щоб не згубитись.

Категорія: Україна

Річ, яку не вміють робити українці

· · 7 коментарів

З чим асоціюється Україна? Не тільки в мене, але й у всіх українців та інших націй. Розслаблюся і видам ланцюжок асоціацій.

Кличко, Шевченко, Руслана, Ющенко, Київ, Чорнобиль, Помаранчева революція, розпад СРСР, Євро-2012.

Судячи із цього списку, українці добре себе проявляють у політиці, спорті, мистецтві, технологіях — у різноманітних сферах діяльності, але погано розуміються на бізнесі. Кажучи слово «Корея», відразу згадується корпорація «Samsung», Італія — «Ferrari», а з Америкою, взагалі, пов’язано величезна кількість брендів і заслужене звання країни бізнесменів. А от українське підприємництво ніякого світового визнання не має. І це справедливий стан речей, бо дійсно в Україні немає жодного сильного бренду. Так, Україна належить до головних експортерів зерна, але якість цієї продукції, за світовими стандартами, дуже низька. Так, ракети «Зеніт» і літаки АН є продукцією світового рівня, але, я б сказав, це заслуга скоріше науковців і спеціалістів, ніж бізнесменів.

Мова — душа народу

Був уже якось звернув увагу в коментарях на блозі Станіслава Настенка, що в українській мові дуже бракує бізнес-термінів. А ті, що є, скальковані з англійської. Навіть такі широко вживані слова як «менеджмент», «маркетинг» не надто добре вписуються в солов’їну-калинову. Не було якось в історії часу, щоб виробити потрібні неологізми як слід. Ті, хто добре володіє англійською розуміють, яке різноманіття спільнокореневих слів і яка широта значень є у слова «biz». А український відповідник «підприємець» має досить вузьке застосування.

Для порівняння, політична українсьська добре розвинена і, навіть, постійно радує новим сленгом, як от «прихватизація» чи «космічна гречка». Із бізнес-сленгу я спромігся згадати тільки кілька виразів із зниклого феномену «новиє рускіє». Рахується чи ні?

Портрет українського олігарха

Ні, немає в Україні бізнесу в класичному розумінні. Український бізнес — олігархічний. Тобто такий, що не здатний до конкуренції на міжнародному рівні і не може як слід задовольняти потреби споживача згідно законів ринку. Українська нація є надміру заполітизованою і слабкою у бізнесі. Як результат, політика і крупний бізнес злилися в єдиний олігархічний механізм.

Основа українського підприємництва заклалася у 90-их роках, коли будь-хто з легкістю міг із тогочасного напівкримінального середовища здобути який-небудь стартовий капітал. Тепер економіка пройшла величезний шлях розвитку, а будь-хто залишаються зі своїм капіталом і напівсовковими, корумпованими методами ведення бізнесу. Конкуренція не завжди дає свій результат. Лишається надія на економічну кризу (не на політиків же), що може пришвидшити зміну поколінь підприємців.

P. S. Цікаво знати: Україна зайняла 133-тє місце із 157-ми по рівню економічної свободи.

P. P. S. Хоч блоги «правильні» читайте: Менеджмент @ БЛОГ. Та ні, це не реклама, а link love.

Категорія: Україна

Якою має бути українська блогосфера

· · 6 коментарів

Свого часу, антиглобалісти лякали нас знищенням всього національного після поширення Інтернету та інших найсучасніших засобів комунікації. Але, на щастя, ці песимістичні прогнози не справджуються і Мережа має досить чітко виражені національні особливості. Та й самі антиглобалісти вже втратили свій вплив у світі. Мова — от що, перш за все, визначає національні межі в Інтернеті. Серед представників української діаспори є багато хороших блогерів. Наприклад, Станіслав Настенко з Канади і Олександр Жиденко з Бразилії. І це чудово! Українська нація гуртується в межах свого сектора Інтернету. Процес глобалізму виявився більше об’єднуючим, ніж асимілюючим.

Кількість інформації, що виробляється національною блогосферою прямо залежить від чисельності населення, що розмовляє даною мовою і рівнем його охоплення Інтернетом. Найбільші блогосфери (англійська і китайська) можуть охопити величезну кількість тем, кілька разів їх передублювати і відсіяти неякісний контент. Менші — не можуть створити вдосталь тематичного контенту і користувач, природно, йде шукати його до сусідів. У випадку України це російська і англійська блогосфери. Ці блогосфери інтернаціоналізуються. Всі блогосфери світу можна поділити на два типи: інтернаціональні та національні. Українська чітко належить до другого типу. Вузькоспеціалізованим блогам легше існувати в інтернаціональній блогосфері. Їм дуже потрібна лояльність якомога більшої кількості читачів, незалежно від національності. Чим ширша тематика, тим краще блогу в національній блогосфері. Особисті блоги добре приживаються і в себе дома. Читачу більше подобається підглядати за життям своїх, порозмовляти про наболіле, зрозуміти колоритний анекдот про москалів. Тому люди хоч і читають ненаше, а все-одно залишаються вірними своїй нації.

Писати не по-українськи, але мати українську аудиторію можливо. Це доводить досвід кількох російськомовних блогів, що збирають, переважно, читачів з України. Наприклад, Internetessa. Блоги такого типу, найчастіше, пишуть на теми, цікаві і зрозумілі тільки тим, хто постійно проживає в Україні. Такі блоги також можна визнати належними до української блогосфери. Але відхилення від відповідної тематики швидко веде до їх інтернаціоналізації.

Схоже, хороших англомовних блогів, що пишуться українцями, ще немає (поправте мене, якщо я неправий). Іноземцю важко знайти достатньо інформації про Україну просто переглянувши блоги. З іншої сторони, український читач також не спішить вивчити як слід англійську і читати англомовні блоги. На жаль. Я вважаю, що культурній людині 21 століття англійську треба знати обов’язково.

Пишучи українською, важко здобути собі багато читачів і добре заробляти. Причина цього — не тільки невелика кількість українських користувачів Інтернету, але й відсутність деяких сервісів, що об’єднали б блогосферу. Це єдиний портал з тематичним каталогом і пошук серед українських блогів. Провідними блогерами вже не раз піднімалося питання про запуск таких сервісів. Тоді була б єдина вісь, на яку можна орієнтуватися. Але вітчизняна блогосфера добре тримається; немає масового «заробітчанства» на «чужій землі». Організовуються блогкемпи і конкурси. Блогери — це не ті, хто будуть чекати запрошення щось зробити.

Великий бізнес, особливо в нашій віддаленій країні, ще не розуміє переваги роботи з феноменом блогів, але з часом все буде. Нинішня економічна криза може трохи прискорити цей процес, адже в такий час виживають ті, хто швидше за інших застосовує інновації.

Категорія: Україна

Українські народні гуляння: роздуми після Октоберфесту

· · Коментарів немає
Oktoberfest

Автор: Johan Koolwaaij

Вчора (5 жовтня) закінчився найбільший у світі фестиваль пива Октоберфест. Всупереч поширеній думці про точність німців і назві дійства, фестиваль більше століття починається вже у вересні. З подивом дізнався, що мюнхенський Октоберфест не єдиний в світі. В Німеччині ще є штутгардський і гановерський пивні фестивалі з такою назвою. А в світі подібне проводиться також у США, Канаді, Бразилії і, виявляється, в Україні. Кілька років у Києві відбувається свій маленький Октоберфест. Щоправда дуже невеличкий, навіть, не мають повноцінного сайту.

Багато європейських і американських міст мають великі всенародні фестивалі чи карнавали, а в Україні такого нема. Погано відпочиваємо!

З наших народних гулянь відразу згадалися Країна мрій і Таврійські ігри. Але Таврійські ігри дуже закомерціалізовані і заполітизовані. А ще в Україні складаються традиції свякування Днів міста.

В Московії й на такому скромному рівні нічого не відбувається. Таке поняття як День міста є, але популярними такі свята не стають. Масових фестивалів також немає. Якби були, то культурна «дружба» до нас усе б донесла. Черговий доказ європейськості України і неєвропейськості Московії. Та хто вже сумнівається?

Для таких гулянь треба хороша центральна ідея. В Мюнхені ця ідея — пиво, в Ріо-де-Жанейро — танці, а в Україні нею може стати музика. Це доводять Країна мрій і Помаранчева революція. Без музики в українця добре погуляти не виходить. А ще треба національний колорит. На подібних дійствах у світі національна складова обов’язкова. Секрет міцної здорової нації: мова плюс вечорниці. Бо де ж іще можна одягти вишиванку?

Справи не такі й погані, совєти не вбили бажання українця культурно погуляти. Треба тільки час, щоб виробились традиції. Я відмічаю, що кожного року з’являються нові фестивалі, більшість з яких мають спрямованість на етно. Тобто інтерес людей не обмежується пляжем і заморськими країнами.

Категорія: Україна
Сторінка 3 із 3123

Warning: Parameter 1 to W3_Plugin_TotalCache::ob_callback() expected to be a reference, value given in /home/u801826201/public_html/wp-includes/functions.php on line 3509