Блог Чугила

Достали мене політики! Якщо ви українець, то такі слова вас не здивують. Навіть звично. Але так не має бути! І ці роздуми про рідну політику довели до роздумів про рідну історію. Тому й пишу цикл статей про історію незалежної України. Планується 4 статті, але, можливо, вистачить сил на більше. Вони не претендують на глибоке наукове дослідження, а, скоріш, тільки спонукають до роздумів. Тому, можливо, буде трохи суб’єктивізму.

24 серпня 1991 року. Незаслужена незалежність

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Ось так уявляли собі патріоти України її визволення. Але незалежність далася пострадянським республікам даром. Зазвичай такого не буває.

Народ (чи краще сказати населення?), не був готовий. Розпад Радянського Союзу стався «зверху». Не був готовий як нація. Пересічному громадянинові новоствореної республіки соромно було якось називати себе українцем. Не вчили цьому, а вчили «марксизму-ленінізму». І не був готовий до нових капіталістичних умов господарювання. І не горів бажанням все виправити якомога швидше, навчитися жити інакше.

1 грудня 1991 року. Перше досягнення і перша помилка

Отже, народ (чи все ж таки населення?) виявив волю жити в незалежній Україні. От тільки його воля не була «якісною». Чи може у справді демократичній державі з вільнодумаючими громадянами бути результат референдуму більше 90%? Отримали демократію, а ще не навчилися нею користуватися. Не навчилися мати свою думку, а не повторювати чужу. Думали так: «Усі зараз за незалежність, то хай буду і я. Кравчук зараз Голова Верховної Ради, то хай буде Президентом.»

Вийшла така невідповідність, що було декларовано розбудову незалежної демократичної країни, а для виконання президентських обов’язків вибрано людину з минулим, пов’язаним з Комуністичною партією. Кравчук тільки у серпні 1991 року вийшов зі складу Компартії. Це те ж саме, що робилося у Радянському Союзі: говорили одне, а робили інше.

А змінити життя на краще тоді було зовсім нескладно. Як кажуть: «Стежку найлегше протоптати весною». Я думаю, В’ячеслав Чорновіл був останнім великим українським політиком. Нема зараз таких.

Далі буде тільки цікавіше. Якщо цього ще не зробили, підпишіться на RSS, щоб не згубитись.

На цей запис мене надихнула гумореска Остапа Вишні «Чухраїнці». Може пам’ятаєте, це був той народ, що мав «цілих аж п’ять глибоко національних рис». Хороша гумореска, але ніякого прикладного значення у прагматичному світі Інтернету вона не має. Тому я розширив список на всі випадки життя. Тепер можна відмовляти і не бути впійманим на повторенні п’яти одних і тих же відмовок. Оригінальні відмовки від Остапа Вишні позначені жирним шрифтом.

Відмовки часу

• Спізнивсь.
• Не встиг.
• Потім зроблю.
• Та ж не зараз.
• От як я був молодий…

Відмовки місця

• Та ж не тут.

Зсув вверх, до рівня голих абстракцій

• Якби ж знаття?
• Я так і знав.
• Якось то воно буде!
• Не горить.
• Для чого?

Зсув донизу, до рівня фізіології

• Забув.
• Голова болить.
• Втомився.
• Спати хочу.
• Я ще не обідав.

Ментальні відмовки з опери «Моя хата скраю — я нічого не знаю»

• Воно мені треба?
• То не для мене.
• Я не такий.
• Я не зможу.

Тупі питання і вигуки

• Шо?
• Де?
• Га?
• Ага!
• Ой!

Важливий також особливий чухраїнський менталітет, без якого користуватися цими відмовками зовсім не те. А саме: пасивність, песимізм, лінь, недалекоглядність.

Признавайтесь, багато із цих відмовок знаєте? Як ні, то користуйтесь, але для добра та на тверезу голову.

P. S. …І читайте Остапа Вишню!

P. P. S. А що то, правда, що чухраїнці давно уже усі вимерли?

Хто ще не в курсі, сьогодні (31 січня) у пошуку Гугл було виявлено баг. Протягом приблизно півгодини не можна було перейти на результати пошуку, оскільки відома своєю надійністю пошукова система для кожної сторінки повідомляла:

Ця сторінка може заподіяти шкоду вашому комп’ютерові.

На жаль, я запізнився трохи і не зміг сам це побачити, але швидко дізнався про це на Твіттері (мій акаунт).

З цього приводу в мене з’явилися деякі невеселі думки.

Мало існує у світі надійних інструментів, на які я міг би повністю покластися за будь-яких умов. До сьогоднішнього бага, я вважав сервіси Гугл одним із них.

Ранній Гугл являвся користувачам лише у вигляді мінімалістичної сторіночки google.com загальною вагою з усіма картинками (точніше з єдиною картинкою) якихось 10 КБ. Я думаю, саме ця невибаглива простота й була основною конкурентною перевагою і Гугл став тепер такою потужною корпорацією з амбіціями на монополію. І здійснення своїх планів корпорація проводить дуже швидко. Не встигаю й нарадуватись одним новим сервісам, як з’являються ще новіші. І кількість коду росте, мабуть, швидше, ніж у геометричній прогресії. Ніби й добре, але будь-який програміст скаже, що чим більше коду, тим більше помилок у ньому.

Гугл щодалі більше став зраджувати своїй ідеології простоти і надійності. У нових проектах Chrome і Android знаходять багів я б сказав не менше, ніж у посередніх негуглівських програмах. Вони прагнуть розвиватися швидше і не вистачає ресурсів на якісну підтримку вже здобутих досягнень. Хм, невже це початок кінця, як то давно сталося з Microsoft?

А деякі блогери вже написали про новину раніше за мене:

• googleholic у статті “Криза довіри” і
• yAnTar у статті Баг Google

Чи готові ви зробити що-небудь для блага довкілля? А чимось пожертвувати? Не думаю, що багато людей здатні активно і самовіддано дбати про навколишнє середовище. Меркантильний інтерес — сильна річ. Але, думаю, багато людей вже досить свідомі, щоб купити, наприклад, монітор із наклейкою «ENERGY STAR», а не без неї, при решті однакових характеристиках. Часто виявляється, що одна й та ж дія, і береже природу, і економить трохи грошей. Наприклад, заміна лампочок на енергозберігаючі чи звичка економити воду. А якщо до своїх інтересів додати ще й турботу про власне здоров’я і користуватися тільки екологічно чистою продукцією, то можна вести майже «зелений» спосіб життя не усвідомлюючи цього. Хоча, звичайно, берегти природу краще усвідомлено.

При бажанні, можна привести свій побут до правил охорони природи. Але побут має тільки невелику частку у забрудненні довкілля. Більша частка впливу цивілізації на довкілля «захована» у промисловості. І бізнес, що є власником цієї промисловості не завжди явно зацікавлений у охороні природи. Для бізнесу вигідно економити на сировині, але не вигідно, наприклад, утилізовувати відходи.

Яка ситуація тепер?

Екологи в Україні мотивують підприємців дуже просто: бюрократичною системою заборон, дозволів і штрафів. Думаю не слід пояснювати неефективність таких методів. Але навіть і вони не діють. Встановлення і обслуговування очисних споруд, оптимізація технологічного процесу коштує навіть для дрібних підприємств щонайменше кілька тисяч гривень, а штрафи складають десятки, сотні і тільки в окремих випадках тисячі гривень. До того ж, є можливість просто дати хабар.

Невеличкий відступ про рекламу

Якщо ще недавно маркетинг і рекламу можна було розвивати за рахунок простого нарощування кількості інформації, то тепер зайнято уже майже весь можливий інформаційний простір. І споживачів безглузда, безперервна реклама, по-перше дратує, а по-друге, до неї втрачається увага. Час, панове рекламісти, переходити до інтенсивного розвитку. Не просто шуміти, а працювати на довгострокову репутацію.

…і маркетинг звертається до екології

У 2008 році за одним із відомих світових рейтингів, 2-ге місце по репутації зайняла корпорація Google. Схоже, за інноваційний маркетинг: ненав’язливу і часто корисну контекстну рекламу та надійність сервісів. А 1-ше — теж досить інноваційна компанія Toyota. Крім того, у 2008 році компанія стала найбільшим автовиробником, перегнавши General Motors. Та сама Toyota, що випускає знаменитий гібридний автомобіль Toyota Prius. Що має амбітні плани у 2010-их роках зробити гібридні автомобілі доступними кожному.

Не обов’язково бути ярим захисником природи, щоб реагувати на такі дії виробників. У споживача складається хороше враження про компанію, яка вкладає великі гроші у охорону довкілля. По аналогії: «якщо дбають про природу, то й про мене будуть».

Очевидно, в розвинених країнах швидко розвивається екологічний (або ж зелений) маркетинг. Іншими словами, охорона природи починає вписуватись у ринкові закони. Бізнес стає охоче витрачатись на видатки, які раніше могли бути зроблені тільки під тиском закону чи власної совісті.

Одне тільки — в Україні все це ще нескоро прийде.

Що робитимуть екологи?

Щоб екологічний маркетинг став можливим, потрібний інший кінець системи — незалежна екологічна сертифікація для контролю та запобігання «накруткам». Але поки ж більшість стандартів мають тільки «один біт»: перевищує норму або не перевищує норму. Тобто й накручувати мало що. Більш перспективним я вважаю багаторівневі стандарти, як от стандарти на вміст шкідливих речовин у вихлопних газах Євро-3, 4, 5. Але і це ще не все. Адже сучасні технології мають складну багаторівневу будову. Можливий варіант, коли при створенні відзначеного хорошою «зеленою оцінкою» товару використовувалися зовсім не чисті технології. Кінцевий споживач зазвичай бачить тільки останню ланку технології. Тому треба розробляти методи сертифікації, що враховують весь технологічний шлях: від сировини до готової продукції. На кожному кроці вплив на довкілля сумується.

Думаю, в майбутньому екологи (спеціалісти, а не агітатори) перейдуть від командно-примусових до більш творчих методів.

Нема нічого простішого, ніж когось критикувати. Просто щось заперечити, що не
подобається. Або й у негативному контексті: звинувати когось у своїх проблемах і
перекласти свою відповідальність. Здійснення критики відбувається зовсім без
зусиль — на несвідомому рівні. Не можна сказати, що це погано, бо
виправдана критика — двигун прогресу. Але дуже часто критика заміняє собою
конструктив. Згадайте популярні зараз програми на зразок «Свободи» Савіка
Шустера. Суть таких програм полягає у критиці всіх і вся. Але ніяких реальних
рішень гості, найчастіше, не дають. Для високого рейтингу програми цього й не
потрібно. Це просто шоу і насправді ніякої користі для країни, про яку постійно
згадують гості, немає.

Для успіху потрібно, щоб критика вела за собою конструктив: реальні кроки
вирішення проблеми. На практиці ж, мало хто розуміє як «кувати успіх» і за
критикою йде критика і знов критика. Адже критикувати легко…

Особливість національного характеру

Українці особливо добре вміють бачити недоліки інших. Така
наша національна риса характеру. І тому ми не можемо довго терпіти владу. На
Запорожжі гетьман був при владі в середньому 1-2 роки. Після чого запорожці
знаходили яку-небудь причину, чому гетьман поганий і обирали нового. Знайомо,
ага? Винятками були тільки Сагайдачний і Хмельницький, які керували справді
добре. Пізніших гетьманів епохи Руїни не рахуємо: вони дуже сильно залежали від
Московії. Не наставляли українці собі ніколи й сильної влади.

• Українську державу часів Хмельницького ніяк не можна назвати добре
  сконсолідованою. Соратники Хмельницького мали своє уявлення про хід війни та
  керування молодою державою.
• Українські державні утворення періоду
  Національно-визвольної революції початку XX ст. не підтримувалися всім
  населенням. УНР мала дуже слабку владу.
• Більш сильною владою здається гетьманат Скоропадського. Але, по-перше
  Скоропадський прийшов до влади з допомогою «зовнішніх» сил, а по-друге, частині
  українців така влада не сподобалася і вже через 8 місяців до влади прийшла
  Директорія. До речі, при Гетьманаті змінилося як мінімум 3 уряди.
• Досить радикальне націоналістичне спрямування Директорії подобалися
  далеко не всьому населенню і його ліва частина перейшла на бік більшовиків.
• Наступний епізод українського
  державотворення — часи ОУН-УПА. Не змогли націоналісти досягти єдності у
  складний час і розділилися на «бандерівців» і «мельниківців».

Чому в Україні ніколи не буде диктатури?

Наш час: народ на Помаранчевій революції відстояв своє право на свободу. І
хоч теперішня анархічна свобода, м’яко кажучи, не сприяє розвитку, народ
протестує здебільшого на словах, бо йому подобається когось покритикувати і
нічого не робити. В політичні лідери вибиваються ті, хто краще за інших
покаже народу брехливість опонента. Люди прихильні до тих, хто на них схожий.
Отже й голосують вони за тих, хто має такі самі риси. А саме: любов до критики.
І поки не згасне ця національна риса, в нашій країні не буде диктатури.

Критика у політтехнологіях

За останні 1-2 роки поширилася думка, що народ втомився від популізму
політиків і новим лідером країни стане особа, що зробить реальні та корисні
справи.

Подивимось хто тепер отримує, а хто втрачає народну
прихильність.

Литвин: отримує

Просто майстер критикувати і при цьому залишатися «чистим».
Класика.

Яценюк: отримує

Яценюк позиціонує себе як політика «нового покоління». Нібито він
здатний до конструктивної роботи. Що ж, трохи є. Та на мою думку, Яценюк просто
пливе за течією і робить тільки те, що користується попитом. Запитайте його про
те, що він думає про своїх колег і почуєте відповідь, схожу на відповідь
будь-якого політика «старшого покоління»: це все винні вони.

Мороз: втратив

Як іти до іншого табору, треба добре «пояснити» чому старі партнери
погані. Як Юля про Ющенка пояснює. Дурний!

Ющенко: втрачає

Мало критикує. Заслужив репутацію «м’якотілого».

Висновки: хочем щоб хтось був неправим. І нема різниці, чи самому
молоти язиком, чи дивитись як це роблять інші. Конструктивна діяльність —
другорядне.

Що робити?

Повторюся: за критикою має йти конструктив. Інакше критика залишається
красивими словами і призводить тільки до незадоволення. Просто втрачає сенс.
Кінцевий результат має бути таким, щоб його можна помацати або порахувати.

Щоправда, ця стаття також зразок критики без підтвердження справою. Ну майже
як ті політики.

Нема, мабуть, для блогера більшого задоволення, ніж отримувати нові коментарі. Думаю, відсотків 80 блогерів зі мною погодяться. Коментарі розуміють як сигнал про те, що написане усвідомлено прочитали і час та зусилля автора виявилися витраченими недаремно. Що запис виявився хоч для когось цікавим і корисним. В усній розмові якось не так сильно відчутно, чи слухач уважний чи ні.

Одним із найяскравіших образів минулого року для мене була історія життя одного спамера — Еда. Ед за 5 років діяльності вивчив усі «тонкощі» розсилки спаму і заробив мільйони, але не став щасливим. Тоді він покинув спамерство.

Тільки коли людина робить щось із думкою про інших, праця дає довготривалий результат: для працюючого моральне задоволення і хорошу репутацію, а для споживача якісний продукт і доброзичливе ставлення.

Тож дякую за те, що ви мене читаєте!