17-12-2009 17:02«Мала Русь» — звучить гордо
Серед сучасних українців поширений міф, що назви «малорос» і «Малоросія» вигадано русифікаторами. Нібито для того, щоб виділяти українців не як окрему націю, а як складову єдиного російського народу. Але істина лежить набагато глибше.
Багато патріотів знають наведені тут факти і цю тему я уже піднімав у попередній статті, але все-таки вирішив зупинитися на ній детальніше. Назва «Мала Русь» виникла у 14-ому столітті, коли московський народ тільки починав формуватися. І цю назву вигадали не вороги, а візантійські священники по аналогії із Малою і Великою Греціями. Малою Грецією називали метрополію, землі споконвіку заселені греками, а Великою — грецькі колонії. У Польщі також є Малопольща — землі поблизу Кракова і Великопольща. Ці назви досі вживаються офіційно.
Спочатку Малою Руссю називали територію Галицької митрополії. Галицько-Волинський князь Юрій II Болеслав титулувався правителем Малої Русі. Пізніше ця назва поширилася на всю територію Великого Князівства Литовського. Після Переяславської угоди 1654 року московський цар до свого титулу додав «всея Великої і Малої Русі». З того часу у офіційних документах почала вживатися назва «Мала Русь» або «Малоросія». З посиленням російського впливу на українських землях ця назва почала набувати зневажливого відтінку, хоч використовувалася й самими українцями. Протягом 19 століття і до 1917 року, а на заході України ще довше, відбувався перехід до нового етноніма — «Україна». Перший раз він згадується ще у 1187 році, але століттями вживався тільки для позначення Наддніпрянщини.
4 коментарів
категорії: Мова
теги: історія, етимологія, міфи, Мова, Україна
03–01–2010 20:56
пане Чугиле, а з чого Ви робите висновок, що термін “Україна” століттями вживався лише на позначення Наддніпрянщини?
06–01–2010 15:58
Так, Ви праві, назва «Україна» застосовується до західних регіонів також із давніх часів. В Іпатіївському літописі за 1189 рік написано: «…и приѣхавшю же емоу ко Оукраинѣ Галичькои». Але слово «Україна» має тенденцію вживатися у більш національно свідомих регіонах, а до кінця 19 ст. таким була Наддніпрянщина. У середині 19 ст. на Галичині впевнено переважала назва «Русь»: («Руська Трійця», Головна Руська Рада). Назву «Україна» в Галичині просувала національна інтелігенція щоб відрізнитися від росіян і для забезпечення соборності нації: по один і по другий бік австро-російського кордону.
06–01–2010 17:21
насправді ситуація видається такою. “Україна” є споконвічним терміном на означення території країни. Ймовірніше за все назва походить від розмовного скорочення від слів “уся/вся країна”. зауважте – назва саме країни, а не держави, оскільки на території країни існувало багато різних держав – і Київська Русь, і Переяславська, і Чернігівська, й Новгород-Сіверська, й Полоцька, й Галицька тощо. але оскільки нарід у тих державах жив один (або, принаймні, він відчував свою спорідненість), то й мислив категорією не лише держави (або підпорядкуванню конкретному князеві), але й категорією країни, що об”єднувала той нарід, який протиставлявся чужинцям.
окрім “Галицької України”, на яку Ви послалися, старовинні документи містять достоту посилань і на “Угорську Україну”, й на “Польську Україну”, й на “Московську Україну”. тобто, це є ще одним підтвердженням вищезазначеної категоризації – нарід, писці та посадові особи тих часів мислили не лише категоріями держав, але й країни, і викладали це на письмі – зазначали, що частини однієї країни “України” мали різне державницьке підпорядкування у середньовіччя.
09–01–2010 18:51
Дякую за змістовний коментар. Це хороше доповнення до статті.
Тема походження назви «Україна» дуже холіварна. Я схиляюсь до поширеної думки, що вона походить від слова «краяти» у значенні «ділити», «відділяти». Але краще хай цим питанням переймаються професіональні історики, а я хотів тільки донести до загалу кілька відомих у вузьких колах фактів.